Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Краєзнавство / Лиман: село Зміївського району / Історія Лимана / Між двома вогнями

Лиман: село Зміївського району

Історія Лимана

Між двома вогнями

Дегодюк Е.Г.

Суворе життя слобожан обтяжувала не тільки військова повинність, а й постійна татарська загроза та важка праця на землі. Починаючи з кінця XVII століття, царський уряд почав інтенсивно використовувати слобідські полки у військових походах в інтересах московської корони, навіть у війнах за кордоном, відстоюючи австрійську спадщину. Почастішало залучення їх на різні земельні роботи. Гинули вони разом із козаками Гетьманщини на будівництві Санкт-Петербурга. З кожних семи дворів на Слобожанщині забирали по одному робітнику. Замість зброї вони брали із собою лопати та сокири. На їх утримання з кожного двору брали подушне, а з кожних 6 дворів по 8,5 крб на 8 місяців. “Канальні” роботи на будівництві “Північної Пальміри”, як засвідчує історик Д.І. Багалій [4], знищили слобожан не менше ніж татарські напади.

У 1731 р. царський уряд почав будувати так звану Українську лінію, яка простягалась на 286 км від Дніпра, проходила правим берегом р. Орелі і впиралась у Сіверський Донець біля міста Ізюма. Впродовж майже 10 років на її спорудженні працювало близько 20 тис. лівобережних, 2 тис. слобідських козаків та 10 тис. українських селян. Обороняли лінію до 20 драгунських полків. І, як виявилось, будували ми цю лінію не проти зовнішнього ворога, а проти самих себе, адже споруджували її не на кордоні з татарськими володіннями, а по північному контуру вольностей Війська Запорізького, що була на межі з Гетьманщиною та Слобідською Україною. Із цією метою серед степу дикого копали глибокі рови та колодязі, де не було води, прокладали широкі дороги, будували мости. Слобожани зобов’язані були давати з 10 дворів одного робітника, на 10 робітників одну хуру, а на 50 чоловік ще й плуг з волами. Їм необхідно було взяти провіанту на 3 місяці, сокири, лопати, мішки, щоб носити землю, зброю і гармати проти можливого нападу татар. Поки козаки гнули спини на спорудженні валів, їхні ниви залишались незжатими, це був непосильний тягар для селян. Заможні слобожани відкуплялись, а убогі залишали оселі й тікали в інші краї. „Посіяли, поорали, – співали, либонь, і лиманці, – та нікому жати, пішли наші козаченьки лінію копати”. Ця лінія стала прокляттям для наших предків. Кожного літа треба було готувати повний наряд, захищати її та поновлювати. І козаки, яких силоміць туди висилали, утікали з ненависної лінії. Від Петра I почались військові збори, якраз на час жнив, вводились регулярні роти – з тупою муштрою, відриваючи козаків від землі. Дійшло до того, що козак, як зазначає Д.І. Багалій [4], не відчував себе вільним навіть у власній хаті – до нього підселяли квартиранта – москаля або служивого з регулярних російських полків, та ще й потрібно було забезпечувати його провіантом та фуражем. Один харківський козачий полк у 1712 р. повинен був утримувати три російських армійських регулярних полки, а в 1739 р. аж 5 полків, на що місцеві гумористи склали вірша: „Москалики–соколики, поїли наші волики, а як вернетесь здорові, поїсте й корови”[4].

Проте козацький устрій слобод і містечок та козацький звичай зберігали підвалини автономії Слобідсько-української губернії.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2024

Модифіковано : 18.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.