Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Краєзнавство / Лиман: село Зміївського району / Роздуми про буття рідного краю / Риси характеру українців та росіян на…

Лиман: село Зміївського району

Роздуми про буття рідного краю

Риси характеру українців та росіян на Слобожанщині за часів козаччини

Дегодюк Е.Г.

Про це залишено чимало літературних згадок. Оповідають про прихильність населення до церкви, люди були слухняними у ставленні до начальства і не приховували обурення проти несправедливості. В натурі слобожанина була якась м’якість мирного селянина, навіть у народних бунтах вони брали участь неохоче. Мали багато горілки, але вживали її не для того, щоб напитися, а задля компанії та бесіди. Він поштивий і сердечно привітний, але не буде гнутися навіть перед тим, від кого залежить, чесно виконує умови й обіцянки [4]. Ще одна риса була притаманна слобожанським українцям – щирість у взаєминах і терпимість до іншомовних людей, чого не скажеш ні про тодішніх, ні про теперішніх доморощених політиканів-великоросів. Як на мій погляд, здебільшого ми залишились такими і зараз. Якби не один гандж – якось інфантильно Слобожанщина віддає свій мовний і ментальний простір на користь агресивному сусідові, навіть тоді, коли ми вже від нього не маємо залежності. А може, треба рішучіше відстоювати наші козацькі вольності, як було це раніше?

Порівняння історичних аналогів ментальності українців і росіян, приречених жити разом на порубіжжі з Росією, переконує в тому, що впродовж минулих століть вона майже не змінилась. Українець, який не втратив своєї самоідентичності, внаслідок історичних обставин і власного менталітету завжди жив з Україною в серці, чи то по світах широких – у сибірах, америках, європах, чи то й у себе вдома, на рідній землі, часто перебуваючи в іншомовному оточенні – польському, російському, угорському, румунському і в будь-якому іншому.

Українець не претендував на територію навіть на своїй батьківщині, яка здебільшого належала іншим. Толерантність була його найсильнішою ознакою. Це дозволяло зберегти у серці своє українство у будь-якому чужому оточенні. Інакше б на роздоріжжі власної історії ми були б давно сполячені, зросійщені, змадьярені, позаяк і чимало хто зазіхав на наші землі й наші душі. Докладаючи до цього величезні зусилля, вистояли. З іншого боку, ця риса виявилась і нашою ахіллесовою п’ятою – завдяки власній толерантності наша українська еліта дуже легко піддається асиміляції та пристосуванню до тих умов, які нам нав’язують зовнішні чинники. Тоді козацька старшина ставала або польською шляхтою, або російським дворянством, не переймаючись інтересами свого народу, який залишався наодинці із Україною в серці. І теперішня українська еліта у суверенній Україні – не виняток, вона здебільшого є виразником інтересів московського воєводства, ніж власного народу. Якраз цей чинник є визначальним у подальшому зросійщенні інформаційного і мовного простору майже в усіх куточках суверенної України.

Цей чинник всіляко нав’язується ззовні імперськими силами за надзвичайно активної і жорсткої підтримки критичної маси тих, хто не сповідує української ідеї, зокрема й на Слобожанщині, сході та півдні.

Для того, щоб жити в узгодженому суспільстві, важливо збагнути і феномен загадкової російської душі, яка не підлягає змінам і не терпить іншомовності за будь-яких обставин, і не тільки на теренах України.

Аналітичний портрет менталітету великороса має вигляд монументальної і непохитної постаті, що живе без Росії в серці, бо він сам весь Росія, а раз так, то йому належить і простір, який його оточує. Тому територія, де він живе, теж належить йому і повинна підлягати власне його ритму життя. На характерну особливість росіян звернули увагу у XVIII–XIX ст. привітні французи, до яких тоді масово почало навідуватись російське дворянство. Ледь освоївшись, вони почували себе як удома і поводилися відповідним чином. Тому не дивно, що українська Слобожанщина для них зовсім як власний дім.

Пригадую, на початку 90-х років після проголошення незалежності України, я перебував у селищі Комсомольське (містечку енергетиків Зміївської ТЕС), розташованому на землях Лиманської, тоді ще селищної ради, і на стінах будинків бачив розпачливі написи: “Здесь Россия!!!”. Бідолашний писака навіть і не підозрював, що мешкає на території іншої держави й іншого народу. Пригадується епізод майже середини 90-х років, коли до моєї хати завітав запрошений на роботу в радгосп „Лиманський” росіянин із сином у пошуках помешкання. Я доброзичливо вів з ним бесіду українською мовою, і тоді він руба мене запитав: „А почему Вы разговариваете со мной не на русском языке, вижу, вы же интеллигентный человек?” Я йому відповів, що я знаходжусь на рідній землі, і це йому слід було б вивчити мову народу, серед якого він збирається жити.

Питання ментальності двох народів продовжують цнотливо замовчувати, дотримуючись парадигми радянських часів про непорушну єдність радянських народів під проводом “старшого” брата, який виявився молодшою сестрою України. Про те, що ми різні народи, першими збагнули великороси, здійнявши несусвітній ґвалт проти «насильницької» українізації російського населення України, якої, до речі, ще не було, навіть у зародковому стані. Отже, визнали достеменно, що ми різні. Але мудрість різних людей, які приречені жити на одній території, і полягає у терпимості до цієї різності. Категоричне заперечення української мови на території України є нелогічним і неперспективним. Рано чи пізно доведеться визнати, що російськомовна частина населення належить до українських росіян, як є російські українці, канадські українці, які вільно володіють мовою країн, які є їх новою батьківщиною. Знання мови своєї держави є обов’язком, а не трагедією для представників іншої нації. У нас це забезпечує вільне спілкування в усіх куточках України, а не лише в російськомовних регіонах, де теж живуть українці. Знання державної мови відчиняє двері в адміністрації, урядові установи, науку, мистецтво. Не знаючи української мови, можна тільки керувати.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3591

Модифіковано : 18.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.