74. Лист Гната Рожанського до Федьковича

Паночку мій дорогий, милий нашь Соловію!

Сердите ся на мене, мій Паночку любий, відавъ за то, що я такъ недбало до Васъ листъ написавъ?! – Бігме Боже, що я цёму ни вининъ; Я и такъ зле пишу, а тутъ хотівъ ємъ Вамъ чимъ скорше Поезиі Шевченка післати; лишъ зачєвъ ємъ писати а тутъ гонє на Вечірню, ба й на кладбище, – бо се було у сами зелені свєта, а потому и почта віддійде, a віттакъ зновъ и другий день святъ, бай потому и похоронъ товариша одного, тоби ся було за довго відволікло, а я си гадаю ліпше скорше післати, тай швиденько намазавъ тай піславъ.

Nи гнівайтесь на мене, пане мій дорогий, прошу Васъ, не гнівайтесь мій золотенький!.. Се вже зі гніву питаєте мене. Пане, чи Я хочу гроши чи ні тажъ я виразно написавъ. що жаднихъ грошей відъ Васъ ни належить ся міні; – за щожъ Ви такъ бануєте на мене бідного; прошу Васъ простіть, якъ ємъ Васъ якимъ вчинкомъ або словомъ образивъ…

Жиготи Паулі тому піславъємъ Вамъ, абистк намъ ласкаве слово сказали, якъ належить пісні збирати и якъ що робити?..

Варязьке лихоліттє и я ненавиджу але слово о полку Игора тому піславъ ємъ до Васъ. що нашъ Батько Шевченко до самої смерти старавъ си его на наше перевести, але либонь ни скінчивъ… Але вмираючи нашъ Батько ни покинувъ насъ сиротами, бо лишивъ намъ Васъ на своє місце, такъ я и піславъємъ Вамъ тото Слово о П. И.

А коло Васъ таки буду – хоть и псами тровітъ – бо я такожъ гадаю іхати туди на прощи и то на велики – просити Вашого Владику, аби мене тамъ приймивъ. Я грошей ни хочу, а народови ціле житє моє служити мушу – такъ ємъ си заприсягъ. а тутъ ни схотє и на сельского професора пустити, а ни то попомъ зробити – бомъ ни москалі. –

А я въ місті бути ни гадаю, бо хочу коли народа робити, та хоть одному селови, одній громаді моєвъ працевъ прислужити ся.

А Васъ, Паноньку мій золотий, прошу и то дуже прошу не гнівайте ся на бідного

Гната Рожанського.

Примітки

Подається за виданням: Писаня Осипа Юрія Федьковича. – Львів: 1910 р., т. 4, с. 134 – 135.