80. Лист К. Е. Францоза до Федьковича

Czernowitz, 4 Juli 1866.

Ew. Wohlgeboren!

Sie haben mir durch die harten und abweisenden Zeilen, die Herr Hanitzki mir übergeben, sehr, sehr wehe gethan. Ist es schon schmerzlich, überhaupt nur verkannt, ist es noch schmerzlicher, in seinen literarischen Intentionen mißdeutet zu werden, so ist es gewiß am schmerzlichsten, von Männern, die sich ebenfalls Literaturbestrebungen widmen, eine Härte und Abweisung zu empfinden., die um so mehr tiefer und breu nender gefühlt werden muß, je mehr man sich bewußt ist, sie durch nichts hervorgerufen zu haben.

In der That und um es noch einmal zu wiederholen. Ew. W ohlgeboren haben mich sein- schmerzlich getroffen und ich habe absichtlich mehrere Tage verstreichen laßen, um in meiner Antwort nichts von jener Bitterkeit merken zu laßen, die mich so ganz im Anhinge beherrschte.

Ew. Wohlgeboren haben an meinem Ausdrucke «Interesse» Anstand genommen. Ich kann es nicht errathen, welche beleidigende Invectiven sich Ew. Wohlgeboren aus dem Ausdrucke herausgedeutet; ich ahne es nicht einmal. In dem Sinne, in dem ich es genommen, stehe ich gar nicht an/ es zu wiederholen, denn in welcher Beziehung konnte ich nur meinen, daß mein Schreiben auch in Ew. Wohlgeboren Interesse geschrieben sei?

Zuerst war es mir Pflicht, Sie in meine Arbeit einzubeziehen. Den Rath, den Sie mir in ihrem Schreiben gegeben, kann ich nicht befolgen, Denn, selbst wenn Ew. Wohlgeboren mir die Notizen auch jetzt noch versagten, mir die weiteren Arbeiten noch jetzt nicht zusendeten, ich dürfte Ew. Wohlg. deßhalb nicht auslaßen; meine Kritik würde nur unvollständiger sein; ich würde nicht im Stande sein, Ew. Wohlgeboren so umfassend zu beurtheilen, wie ich es sehnlich wünsche. Hatte ich nicht, von diesem Standpunkte aus, Recht zu sagen, meine Bitte geschehe auch in Ihrem Interesse? Des Dichters einziges Interesse ferner, (wenn er nicht anders ein Unwürdiger ist) ist dies, die seinem Talente zukommende Berücksichtigung zu erfahren. Dies wünscht jeder, auch der zarteste Charakter, ein solcher Wunsch ist nicht unbescheiden. Unseren Dichtern aber größere Verbreitung zu verschaffen, ist der Zweck meiner Arbeit. Hatte ich da nicht auch eine gewiße Berechtigung davon zu sprechen, «daß meine Bitte vielleicht nicht ganz außer Ew. Wohl«;-, eigenem Interesse liegen dürfte?» Nicht war, so heißt die Stelle in meinem Briefe? Es ist auch kein Wunder, daß ich sie auswendig kann: schrieb ich sie doch über dreißig Male! denn alle Schreiben, die ich zu fast gleicher Zeit als mein Cirkulare versendete, waren gleichlautend. Es ist mir eine Genugtuung, daß keiner der Herrn, sage keiner, sich an dem Ausdrucke gestoßen, den Ew. Wohlgeboren so beleidigend gefunden.

Ich schließe diese Zeilen. Ich habe darin meine Pflicht gethan. ich habe mich entschuldigt, wenn ich

Ihr ergebenster

Karl Emil Franzos.

Meine Adresse: Karl Emil Franzos, Czernowitz.

Чернівці, 4 липня 1866.

Ваша шляхетносте!

Ваш лист з різкою відмовою, який передав мені Ганіцький, подіяв на мене дуже, дуже боляче. Це вже боляче бути незрозумілим, ще більш боляче має відчуватися різкість і відмова розуміння літературних намірів людини, яка так само присвятила себе літературній діяльності, тим більше при розумінні того, що це не було чимось викликане.

В дійсності, щоб ще раз повторити Вашій шляхетності, Ви зачепили мене дуже боляче і я навмисне затримався на кілька днів, щоб не було помітно у моїй відповіді тої гіркоти, яка опанувала мене з самого початку.

Ваша шляхетність запідозрила у мене вираження «інтересу». Я не хочу відгадувати, які гідні співчуття образи Ваша шляхетність знайшла у моєму вислові, не маю про це жодної уяви. У тому сенсі, в якому я це сприймаю, мені зовсім не залежить на повторенні, тому що я у тому відношення можу тільки думати, який же інтерес міг би бути у написані листа Вашій шляхетності?

В першу чергу, це мій обов’язок, включити Вас у мою роботу. Пораді, яку Ви даєте мені у Вашому листі, я не можу слідувати, тому що якщо Ваша шляхетність відмовляє мені також і тепер у записках, мені подальші роботи не посилає, я не можу В.шл. залишити в спокої; моя критика була би тільки неповна; я був би не в стані В.шл. широко охарактеризувати, як це би хотів. З цієї точки зору, чи маю я право сказати, що моє прохання діє також і у Ваших інтересах? Єдиний інтерес поета (якщо він не є недостойним) є довідатись про підходящу оцінку. Цього бажає кожен, навіть найтендітніший характер, таке бажання не є нескромним. А мета моєї роботи забезпечити більше поширення наших поетів. Чи не мав би я також виправдовуватися у тому, що моє «прохання може лежати не поза межами Ваших інтересів»? Чи не правда, що так стоїть в моєму листі? Це не диво, що я це місце знаю напам’ять: я так писав більше тридцяти разів! тому що усі мої листи, які я майже одночасно відсилав, були однакові. Я задоволений тим, що жоден пан, повторюю, жоден не побачив виразу, який В. шляхетність знайшла образливим.

Я закінчую ці рядки. Я в тому виконав мій обов’язок, я вибачився, якщо я щось пропустив, я пояснив, що у моєму способі виразу могло бути дещо непристойним. У руки Вашої шляхетності я кладу тепер спокійним серцем ще раз прохання, апелюю до відчуття справедливості Вашої шляхетності, чи я грішний, чи ні. Моїм полум’яним бажанням є писати Вам якомога частіше.

Ваш відданий

Карл Еміль Францоз.

Моя адреса: Карл Еміль Францоз. Чернівці.

Переклад з німецької мови Валентина Стецюка

Примітки

Подається за виданням: Писаня Осипа Юрія Федьковича. – Львів: 1910 р., т. 4, с. 141 – 143.