76. Лист Наталя Вахнянина до Федьковича

Кобзарю нашъ щирий!

Про втіху, яка довелась намъ, прочитавши Ваші пісні – я й не буду розказувавъ – не зумію тай годі – а донесу Вамъ, отъ якъ діло стоіть.

Вимінки Вашоі ми не тільки що принимаемось але зъобовязуемось працю Вашу по всякій змозі винагородити, коли якъ Богъ дасть діло поведе ся. – Ми воно (!) уже и розпочали. – Ниньки ось вистачили мої товариші тутешні оповістку до всіхъ нашихъ громадъ, щобъ прислали грошій – сподіємось відпису небавомъ – а втоді заразъ и станемось въ слові, що Вамъ отцімъ письмомъ и даємо.

Всего, якъ міркуємо, буде 7 – 8 аркушівъ друкованого. – Правопись заховаємо чисто украінську – ось хоч би таку, яка є у «чорній раді» Кулишевій – Кошта винесуть до 200 левівъ – Навіть и у тому «Слову» буде оповістка щобъ предплачувати. Я и за хитрощи беруся, думаючи, що воно не гріхъ, коли яка блудна вівця у нашу кошару попаде ся.

Чи змінити що у Циганці чи ні. ми Вашій волі зіставляемъ – для себе беремо лишъ працю: випустити денещо, то черезъ цензуру не перейде – а буде того для віденьськоі цензури не багато.

Що тикаетца ферлєгра на Ваші німецькі поезиі – я звідаюсь у найкоротшімъ часі за те и не обмину донести Вамъ – Ось тільки и всего про наше діло, но ще Вамъ и це скажу, що въ Бозі надія, ми незабавомъ и поборемо нашихъ супостатівъ до останнёі кришочки. Побачивши цілого Шевченка и Ваші задушевні пісні у рукахъ молодежи, вони мусять руки опустити тимь більше, коли, якъ видите, и правительство вже ось теперь до насъ, до тихъ недавно поруганихъ хлопоманівъ, удаетця. – Сповіщу Вамъ лишъ одинъ фактъ недавнісенький а знаю, що воно и Вашему серцю втішно буде – якъ знаете, заводять въ нашій, якъ Ви кажете «Уніи» «русски» гимн. школи – Ишло би імъ це діло може и до ладу, та ба, ми перервали імъ нитку.

Дістаємо бо ці всі книжки, зъ якихъ мають молоді голови у школі учитись, до цензури а ту, доведетця такимъ то книжечкамъ и варене и солене. Найгіршь бьемо на те, що тамъ нема «духа нашоі бесіди». Такъ, такъ, старший нашь Товаришу, коньче імъ кінця доіхати мусимо, а вони о сімь навіть и не знають – бодай би пропали! Кіньчу до Васъ мое письмо, ожидайте небавомъ друге, а поки що прощаю Васъ здоровихъ та дужихъ

Наталь Вахнянинъ.

Відень дня 18-ro червня 1866 р.

Незабувайтежь и за насъ!

Примітки

Подається за виданням: Писаня Осипа Юрія Федьковича. – Львів: 1910 р., т. 4, с. 137 – 138.