20. Гой та море!

Юрій Федькович

Гой питалася зоря у моря,

Чого рунуло океан-море?

Гой якже ж мені ба й не ревіти?

Гой пропадають Прабога діти!

Прабога діти, Прабога синчик,

Даждбог як місяць, сам Велесилчик;

Прабога діти, Прабога дочка:

Ясная зоря як Маланочка!

Гой бо у морі, у океані,

Гой водворився Змій-царь поганий:

А в него слуг три – три буйні вітри,

Три вітри бурі, три буйні тури.

Світ ними зможе, світ ними зожже,

Світ ними трутить – мій милий Боже!

Й шовкові луги в золотих дугах –

Три буйні вітри, Змієві слуги.

Світ ними зіб’є, світ ними зборе,

Світ ними трутить в океан-море:

Буйними тури, своїми слуги,

В золотих дугах шовкові луги.

Ще й білі рожі – мій милий Боже!

Гой пропадають діти Прабожі:

Прабога синчик, той Велесилчик!

Прабога дочка, та Маланочка!

Примітки

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 690 – 691.