Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / В / Марко Вовчок / Прозові твори / Інститутка / 15

Інститутка

15

Марко Вовчок

Любила вона його, та якось чудно любила, не по-людськи. Ото навернеться було хто з панночок-сусідок, допитуються.

– Чи правда, що тая гординя та в тобі закохався?.. Сватає?.. Ревнивий?.. Які дари тобі дарує?.. Чи ти його поважаєш, чи він тебе слухає?

– Вважайте самі, – одказує панночка, всміхаючись. Та й почне перед панночками наругу на його зводити.

– Слухайте, – каже до його, – їдьте до міста та купіть мені те й те, та хутенько! Поскоріться ж, щоб я не гнівалась!

Він зараз їде, купує там, що казано.

– Боже мій, чого се понакуповували. Я сього не хочу! їдьте та змініть! Мені такого не треба! От добро вишукали!

Знов їде він, міняє.

Або так. Хоче він води напитись, – вона:

– Не пийте, не пийте!

– Чому?

– Я не хочу! Не пийте!

– Та коли ж я хочу пити!

– А я не хочу! Чуєте? Не хочу!

І вже так гляне чи всміхнеться, що він послухає. Коли то й розгнівається, одвертається од його, не говорить. Він уже і перепрошує, і благає – трохи не плаче.

Панночки приїжджі дивуються:

– Отто! Чи хто сподівавсь од його такого кохання! І що ти робила? Як ти бога просила?

Наша панночка тільки всміхається.

Питають, що він їй подарував, – вона перед ними стеле оксамити та атласи, що від старої панії має, та хвалиться:

– Це він мене обдарував!

Чудне панське кохання!

А він на тих сусідочок важким духом дише: бодай їх слід запав!

Стара тимчасом розпитує про його, як він собі мається, та й напитала, що в його хутір є.

– Дитино моя! В його хутір є!

– Справді? – покрикне панночка, зірвавшись з місця. – Де? Хто казав?

– Та не дуже далеко за містом. Недавно, кажуть, од якоїсь тітки у спадку йому достався. Тітка була бездітна; він на її руках і виріс.

– Ах, боже ж мій милостивий! Чому ж се він мені не похвалився? Мабуть, невеличкий хуторець, – нічим гаразд хвалитись. А все ж хутір! Усе ж держава!

Стріла його веселенька, привітала любо, а він радіє. Не знає, що то вітають не його, – хуторець вітають!


Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1964 р., т. 1, с. 133 –135 .

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 727

Модифіковано : 8.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.