22

Марко Вовчок

Проходила я по всіх кімнатах – нема нікогісінько. «Се чи не од нас повтікали?» – думаю собі. Вийшла на рундук, – ніч місячна, зоряна. Стою та роздивляюсь, коли чую: «Здорова була, дівчинонько!» – як на струні брязнуло обік мене. Стрепенулась я, дивлюсь: високий парубок, ставний, поглядає, всміхається. І засоромилась, і злякалась; стою як у каменю, оніміла, та тільки дивлюсь йому в вічі.

– Стоїш сама тутенька, – знов озивається парубок, – мабуть, не знаєш, куди йти?

– Якби не знала, то вас би спитала, – одмовила йому, схаменувшися трохи. – Бувайте здорові!

Та швиденько в двері.

– Бувай здорова, серденько! – сказав мені услід.

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1964 р., т. 1, с. 139.