Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / В / Марко Вовчок / Прозові твори / Інститутка / 20

Інститутка

20

Марко Вовчок

Чималу ж я годину пересиділа, поки вийшли пани. Пан тоді зирк на мене!

– А що ти сидиш тут, Устинко? – питає – Чи обідала ти?

– Гей! – крикнув на хазяїна бородатого, що тут на рундуці гроші в долоні лічив, дзвякаючи. – Дайте дівці пообідати!

Хазяїн гроші в кишеню та й побіг.

– Що це, що це? – жахнулась пані, – ми її ждатимемо?

– А як же, серденько? – одказав пан. – Адже вона голодна та й намерзлась добре!

– То що? Вони до цього звичені. Спізнимось; я боятимусь.

– Бігай, дівчино, та хутенько! – каже мені пан. – Не загайсь, щоб тебе не дожидати.

Пані почервоніла по саме волосся.

– Час їхати!

– Та вона ж голодна, серце… Дивись, як змерзла!

– Я змерзла, я, я! – та так уже на те я накрикує!

– Сідай! – гримнула далі на мене і сама у повіз ускочила.

Пан здивувавсь; не знає, що його думати, що його казати, – стоїть.

– Що ж? – питає пані, – хутко?

Тоді сердега сідає коло неї…

А хазяїн бородатий:

– Дівці абєду не прикажете? Довгенько гомоніли пани між собою, а ще довше після того мовчали.


Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1964 р., т. 1, с. 137 – 138.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 421

Модифіковано : 8.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.