Чорнобильська АЕС у грудні

Л.Янюк, кор. «Радянської України».

З нагоди завершення важливого етапу робіт на Чорнобильській АЕС відбулась прес-конференція, організована дирекцією станції і Спілкою журналістів УРСР.

На межі тридцятикілометрової зони, поблизу села Дитятки ми пересідаємо в інший, чорнобильський автобус; наш, київський лишається за шлагбаумом. І хоч повністю дезактивовано всі дороги в тридцятикілометровій зоні, а зруйнований реактор, замурований у складний комплекс захисних споруд, перестав бути джерелом радіоактивного забруднейня, однак поки що необхідно додержуватись установлених правил контролю, щоб перекрити шляхи «розвезення» радіоактивного бруду за межі зони [1].

Чорнобиль, де сьогодні живе близько трьох з половиною тисяч чоловік (про це ми дізналися пізніше на прес-конференції з відповіді представника робочої групи урядової комісії В.Жмурка), ми об’їжджаємо новою дорогою і незабаром зупиняємося біля адміністративно-побутового корпусу Чорнобильської АЕС. Ліворуч від входу, на відстані 300-350 метрів видніється одна з стін укриття четвертого блока, де сталася аварія.

До початку прес-конференції залишається година і ми, перевзувшися в тапочки, перевдягнувшись у білі халати, в кишеню яких встромляємо дозиметри, в супроводі директора АЕС Е.Поздишева прямуємо на блочний щит управління енергоблока № 1.

Начальник зміни В.Хохлов доповідає:

– Перший реактор вийшов на мінімально контрольований рівень, контроль роботи усіх систем здійснюється нормально, за графіком…

Ерік Миколайович коментує цей рапорт.

– Перший енергоблок було зупинено на короткочасний плановий ремонт перед проходженням осінньо-зимового максимуму. Наступна планова зупинка планується в квітні…

Власне, тут і починається прес-конференція.

– А як працює другий енергоблок?

– Другий – на проектній потужності.

– Скільки електроенергії вироблено на обох блоках?

– Від першого жовтня [2] до 14 грудня – близько 1600 мільйонів кіловат-годин.

– Чи відрізняються нині умови роботи від колишніх?

– Хто тут бував у попередні роки, – каже директор, – може сам порівняти.

У більшості з нас така можливість була. Я, зокрема, побачила все те, що і в 1977 році, у ті передпускові дні, коли готували до включення в енергомережу перший у республіці атомний енергоблок. Однак прошу начальника зміни В.Хохлова підтвердити мої враження.

– Умови роботи такі самі, як і раніше. Я приїхав у Прип’ять у 1972 році, після закінчення інституту. Брав участь у будівництві першого блока, у пуско-налагоджувальних роботах. З 1977 року працював тут інженером, старшим інженером управління реактором, потім начальником зміни блока. Всі, хто працював зі мною до аварії, – і нині поруч. Зміна в нас хороша, міцна дисципліною. Однак вимоги до персоналу ми підвищили, всі пройшли переатестацію, у кожного загострилося почуття відповідальності.

Ми розходимося по турбогенераторному цеху, – роздивляємося довкола. Одні читають зведення дозиметричного контролю, прикріплені на табличках у різних місцях цеху, інші зазирають вниз через поручні турбінно-генераторного майданчика – що там? По цеху розставлені кадки з пальмами і філодендронами. З величезного яскраво-зеленого листя філодендронів спадають краплини на підлогу – рослина «плаче» на зміну погоди…

Перед прес-конференцією ми здаємо на санпропускнику свої халати, тапочки, шапочки і дозиметри. Кожен з цікавістю заглядає у віконце свого. Читаю зверху напис: мілірентгени – тобто одиниця виміру. Дивлюсь на шкалу. Стрілка ледь помітно зрушила від нуля. Питаю, скільки це? Дозиметрист приставляє до ока мій дозиметр і каже: «Близько однієї сотої мілірентгена…»

У конференц-залі за столом перед нами півколом розташувалися В.Жмурко, секретар Прип’ятського міськкому партії Г.Гаврилов, директор АЕС, представники парткому і профкому, заступники головного інженера станції, спеціалісти Державного комітету по атомній енергетиці і Держкомгідромету, Інституту атомної енергії імені І.В.Курчатова, міністерств охорони здоров’я країни і республіки.

Вони розповіли про сьогоднішній стан справ на АЕС, у Прип’яті, у Чорнобилі і 30-кілометровій зоні. Обстановка нормалізована – так коротко можна сформулювати підсумок розмови учасників прес-конференції. Зокрема, відповідаючи на численні запитання, Е.Поздишев проінформував про те, що на першому і другому енергоблоках було вжито додаткових заходів безпеки.

Сьогодні тривають роботи по дезактивації третього енергоблока, який планується ввести в експлуатацію в другому кварталі наступного року. Як і належить, ідуть експлуатаційні операції на комплексі захисних споруд зруйнованого енергоблока, їх виконують кілька десятків чоловік. Відповідні установи організували науковий і технічний супровід цієї роботи.

– Тут ми маємо два рівні захисту, – сказав співробітник Інституту атомної енергії імені І.В.Курчатова В.Шикалов. – Перший – це могутні будівельні конструкції. Другий – це наше знання процесів, що йдуть усередині укриття. Ми маємо розрахунки цих процесів і знаємо, як згідно законів змінюватиметься там становище. Обидва названих фактори узгоджені між собою. Несподіванок не буде. Скажімо, до травня наступного року активність усередині реактора згідно з розрахунками спаде у 2.5 раза. Складено прогнози, як далі спадатиме активність процесів.

На прес-конференції було повідомлено, що триває дезактивація території 30-кілометрової зони. Кілька десятків сіл уже підготовлено до реевакуації. Почали приймати вантажі будівельники нового міста Славутич, де житимуть колишні прип’ятчани. У 1988 році тут буде здано в експлуатацію 150 тисяч квадратних метрів житла. У наступному році відновляться роботи на спорудженні п’ятого і шостого енергоблоків. В результаті дезактивації, якій було піддано значні площі сільгоспугідь, лісів, їх забрудненість знижено в 20-30 разів. Після ретельних аналізів і дослідів спеціалісти прийшли до висновку, що в наступному році більш як на половині земель 30-кілометрової зони можна буде вести сільгоспроботи.

Повторимось: всі, хто виступив на прес-конференції, підкреслювали: обстановка нормалізувалась. Однак вони наголошували і на тому, що не всі небезпеки вже позаду. Сьогодні треба здійснювати суворий контроль за навколишнім середовищем, за чистотою землі, води, продуктів, тримати в полі зору здоров’я людей, які працюють у зоні, стежити за тим, щоб залишки радіоактивних речовий були локалізовані.

…Тому наш київський автобус і чекав нас за шлагбаумом контрольного дозиметричного поста тридцятикілометрової зони – на чистій території.

Радянська Україна, 1986 р., 16.12, № 287 (19792).

[1] Хоча дороги повністю дезактивовано, вони є джерелом небезпеки. От і зрозумій що-небудь із таких повідомлень.

[2] Листопада ?