“Здоров’я, щастя, добра…”
В.Козловський
У цьому короткому побажанні, висловленому Героєм Радянського Союзу, підполковником внутрішньої служби Л.П.Телятниковим читачам нашої газети – мабуть, міститься все те, заради чого він і його товариші ризикували тієї чорнобильської ночі власним життям.
Непросто це: зважитися ступити у мить, за якою вже ніщо може не повторитися – ні теплота материнських рук, що торкаються твого волосся, коли приїжджаєш додому у відпустку, ні липневий зорепад після першого побачення, ні чистий поцілунок маленької доньки чи сина.
Їх було 28, хто перший вийшов на лінію вогню грізної стихії. Усі вони ступили у ту мить. Не всі залишилися жити.
Кажуть, історія знає багато аналогів. Що ж, можливо, чимось нагадував їх подвиг і подвиг 28 героїв-панфіловців, відступати яким було теж нікуди.
Герой Радянського Союзу, підполковник внутрішньої служби Л.П.Телятников. Фото С.П’ятерикова.
…Тієї квітневої ночі Леонід Петрович Телятников, тоді ще майор, командир воєнізованої пожежної частини № 2 міста Прип’ять, був у відпустці. Лихо підняло його по тривозі, і за 20 хвилин після того, що трапилось на четвертому реакторі, він був на місці подій і прийняв командування на себе. А вже, по суті, увійшли в історію його товариші, очолювані лейтенантами В.П.Правиком і В.М.Кибенком.
– 20 хвилин… Це було моє чи не найшвидше повернення з відпустки, – згадує зараз Леонід Петрович.
На фронті тривалість бою визначалася досвідом командира. Так трапилось і під час першої локалізації аварії на Чорнобильській АЕС. Бій був короткий, але, на жаль, не на життя, а на смерть. Та інакше у той момент діяти було неможливо,
– Часу на роздум не лишалось, – продовжує Л.П.Телятников. – Тому рішення ми з товаришами обрали найнебезпечніше, але єдино правильне. І на лінії вогню полум’я їх сердець виявилося сильнішим.
Пригадується, з яким хвилюванням читали ми перші повідомлення про героїв. Як загострювалися в нас почуття найрізноманітніші – і гордості, і скорботи, і віри, і вдячності. А потім – з радістю дивились, як усміхається до нас Леонід Петрович Телятников з екранів телевізорів під час інтерв’ю кореспондентові програми «Час». І заспокоювалися, сподівалися: справи поліпшуються. І у нього, і на атомній. Так мимоволі проводили ми підсвідоме якусь паралель між його здоров’ям і оздоровленням хворого реактора.
Відтоді минув час.
– Який день, Леоніде Петровичу, вам зараз найпам’ятніший?
– Мабуть, 9 січня 1987 року, – каже Л.П.Телятников.
Це перший робочий день підполковника після хвороби. Він знову в строю. А це значить, немає на світі нічого, що могло б подолати радянський характер. Бо в ньому уособлюється єдність і сила нашого соціалістичного ладу.
Прапор комунізму, 1987 р., 20.01, № 16 (2715).