Оголошується амністія
Валерій Телегін
Людина і суспільство
У зв’язку з 70-річчям Великої Жовтневої соціалістичної революції, що виповнюється цього року, Президія Верховної Ради СРСР видала Наказ про проведення амністії. Вона буде здійснена протягом найближчих шести місяців.
Практика амністування злочинців існує з перших років існування Країни Рад. Як правило, ці акції приурочуються до знаменних дат у житті Радянської держави. У чому ж відмінність нинішньої амністії від попередніх?
– Це одна з найширших амністій в історії країни по колу осіб, які під неї підпадають,- заявив кореспондентові АПН відомий юрист, керівник сектора теорії і соціології кримінального права Інституту держави і права Академії наук СРСР, професор Олександр Яковлев. – До них належать, зокрема, люди, які раніше брали участь у бойових діях по захисту СРСР, особи, нагороджені в минулому орденами і медалями, жінки, які мають неповнолітніх дітей, інваліди, всі чоловіки, старші за 60 років, і жінки з 55 років – незалежно від призначеного їм судом строку покарання за скоєні злочини. Крім того, від покарання звільняються жінки, засуджені до позбавлення волі на строк до п’яти років, які відбули не менш, як третину його, неповнолітні, які відбули не менше року від призначеного їм строку покарання. Всі інші злочинці, засуджені на строк до трьох років, підлягають умовному звільненню з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці.
Нинішня амністія має ще одну особливість. Якщо раніше, скажімо, така акція мала на увазі тільки звільнення з місць ув’язнення певної категорії засуджених, то тепер вона передбачає також істотне скорочення тривалості ув’язнення для тих, хто і далі відбуватиме покарання, – від третини до половини строку.
– На кого не поширюється дія амністії?
– Насамперед на людей, засуджених за особливо небезпечні та інші державні злочини, наприклад, за шпигунство, контрабанду, бандитизм. Не підлягають амністії і особливо небезпечні рецидивісти, особи, які здійснили умисне вбивство (якщо це не сталося у стані афекту або при перевищенні меж необхідної оборони), розкрадання державного чи громадського майна в особливо великих розмірах, крадіжка особистого майна громадян з проникненням у квартиру (як кажуть у народі, “крадіжка із зломом”) тощо.
Не амністуються також такі злочини, як, наприклад, викрадення літака, порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах, якщо вони призвели до загибелі людей (як це було, зокрема, на Чорнобильській АЕС [1]), крім того, всі види дій, пов’язаних з наркоманією, у тому числі торгівля або викрадення наркотиків, схиляння до їх вживання, утримання кубел розпусти.
Нарешті, нинішня амністія не поширюється на людей, яких раніше уже звільняли від покарання в результаті помилування чи попередніх амністій і які знову скоїли зумисний злочин.
І все-таки, як я вже казав, нинішня амністія, незважаючи на «винятки», – найбільша в історії СРСР.
– Чи не призведе таке масове звільнення осіб, які одного разу вже порушили закон, до сплеску злочинності в країні?
– Сподіваюся, що ні. Про це свідчить, зокрема, досвід попередніх амністій, які не викликали будь-яких істотних змін у статистиці злочинності. Взагалі у зв’язку з актом амністії я передбачаю ніби подвійну реакцію громадської думки. Перша – навіщо достроково випускати на волю тих, хто завтра зможе знову скоїти злочин? Це цілком природна «захисна» реакція більшості людей. Але є й інша точка зору: якщо хоч частина звільнених повернеться до нормального, чесного життя, це вже добре для суспільства. Що ж до неминучого при цьому риску спалаху злочинності, то звести його до мінімуму якраз і покликані «винятки» з амністії.
– І все-таки в пам’яті радянських громадян похилого і середнього віку збереглися недобрі спогади про амністію 50-х років, яка викликала велике зростання злочинності…
– Так, і у цього явища є свої причини. У ті роки контингент злочинців у нас був набагато небезпечнішим, ніж тепер. І це була розплата за викривлення виправно-трудової політики, допущені у період культу особи Сталіна,
Протягом майже двох попередніх десятиліть у виправно-трудових установах знемагали тисячі ні в чому не винних людей, а ось кримінальники-рецидивісти почували там себе привільно. В результаті у той період місця ув’язнення по суті перетворилися із засобів перевиховання в «розсадник» злочинності.
Нині становище зовсім інше. По-перше, принципово іншим стало саме наше суспільство, а його правоохоронні органи уже протягом багатьох років прямо орієнтовані на боротьбу із злом. По-друге, значно змінилася сама картина злочинності: нині частка найбільш небезпечних і тяжких злочинів становить у ній лише дуже незначну частину.
Хочу підкреслити також, що наша концепція боротьби із злочинністю базується не на ужорсточенні покарання, а на його невідворотності. Історія і досвід вчать нас, що тяжкість покарання і тяжкість злочинів – щось на зразок посудин, з’єднаних між собою, тобто надмірне покарання стає, по суті, бумерангом, який викликає, як правило, зростання злочинів. І навпаки, пом’якшення, по можливості, покарання, проведене амністією, сприяє зменшенню випадків порушення закону, більшому «проценту» повернення вчорашніх злочинців до нормального життя. У всякому разі ми завжди пам’ятаємо слова Маркса про те, що з часів Каїна і Авеля світ не вдалося ні виправити, ні залякати покаранням.
Радянська Україна, 1987 р., 3.07, № 153 (19956)
[1] Звернемо увагу, що суд ад “винними” в катастрофі тільки планувався, а в амністії їм було відмовлено наперед. Все правильно – господарсто у нас планове!