Печерська коса, Неводничі, Видубичі, гирло Либіді, Галерні острови та затока, Корчувате з 1240 р. по п.п. ХІХ ст.
Парнікоза І.Ю.
Печерська коса-Неводничі. На картографічних пам’ятках XVIII ст. з’являється новий об’єкт заплави Дніпра у Києві – Печерська коса (назва наша). Дана коса, імовірно, відклалася переважно з матеріалу розмитої Почайнинської коси. Водночас її поява могла бути викликана також ерозійними процесами, які посилися в XVIII ст., коли інженерна команда Києво-Печерської фортеці знищила рослинність та пошкодила ґрунт на схилах Лаври для влаштування палісадника. Тоді зсув наніс значних пошкоджень горі (Історія зсувів.., 2007).
Найранішим відомим нам зображенням Печерської коси є мапа 1774 р., де показаний великий масив, що вдається у русло Дніпра, навпроти лаврської цитаделі та вище гирла малої річки Неводничі. Розташування Печерської коси на цій мапі навпроти великого яру на схилах Печерських висот, показаного на мапі, вірогідно підтверджує ерозійну версію її походження. На мапі також показана переправа, яка проходить через косу.
Втім, на частині мап сер.-кін. ХVIII ст. Печерську косу взагалі не показано, що значно утруднює реконструкцію її динаміки. Втім, на тих досить численних мапах, на яких її таки зазначено (зокрема мапах 1786 та 1799 рр.), вона зберігає положення навпроти Лаври та вихідні напівкруглі абриси.
Суттєві зміни у конфігурації та розміщенні Печерської коси зафіксовано на початку ХІХ ст. Імовірно внаслідок розмивання та перевідкладання матеріалу з північної частини Печерської коси на південь, вона розтягнулася нижче по течії в район гирла річки Неводничі. Наявність Печерської коси з півночі, вірогідно, призвела також до накопичення наносів в районі гирла річки Неводничі, що додатково сприяло росту коси з півдня. Видовжена на південь ця коса показана, зокрема, на мапі 1812 р.
На мапі 1812 р. на цій мілині показано вихід двох мостів (наплавних): підписаних «Нового мосту» та мосту «Поточного року». Переправи прикривають розташовані на косі укріплення бастіонного типу. Мабуть були лише заплановані у зв’язку з загрозою походу Наполеона але не реалізовані.
На мапі 1833 р. показано що верхня частина Печерської коси піддається розмиву. Натомість зазначено нове гирло річки Неводничі, яка тепер вимушена була пробивати собі шлях до Дніпра через перевідкладений матеріал коси, а також Санкт-Петербурзька дорога до переправи.
З 1702 р. за наказом російського царя Петра І у гирлі річки Неводничі, на місці давнього паромного перевозу Києво-Печерської лаври, почали зводити наплавний міст. М. Берлинський (1820) щодо цього вказує коротко:
«У Наводницької пристані заснований з 1706 р. (помилково -1702 р.-авт.) головний через річку переїзд».
Ця переправа служила поза іншим для кращого постачання матеріалів для зведення Печерської цитаделі. Зі спеціальної оказії тут навіть зводився тимчасовий дерев’яний міст. Імовірно, саме його описують у зв'язку з візитом 1744 р. імператриці Єлизавети Петрівни до Києва:
«Для шествия через Днепр, – наголошувалося в офіційному журналі подорожі – сделан на расстоянии 450 сажен (майже кілометр!!!) изрядный деревянный мост, при котором ни судов (понтонов), ни железа, ни канатов, и никакого другого укрепления, кроме одного дерева и из тонких лоз сплетенных веревок, нигде употреблено не было и который при том был так тверд и плотен, что, хотя во время шествия весь он от одного конца до другого лошадьми, людьми и колясками покрыт был, однако ж не токмо никакого повреждения ему от того не учинилось, но и мокроты никакой на нем видно не было» (Лисенко, 2012).
Рис. 2.4.1.90g. Наводницька понтонна переправа через Дніпро на мапі Києва 1740 р. проходить через нижню частину сучасного острова Венеційський, яка показана такою, що складається з кількох островів
Рис. 2.4.1.90j. Наводницька переправа на мапі 1750 р. проходить через нижню частину сучасного острова Венеційський, звідки дорога повертає на північ до розвилки доріг на Москву та Бориспіль
Наводницький понтонний міст станом на п.п. ХІХ ст. щороку наводили сапери Київської фортеці, який діяв увесь теплий сезон, забезпечуючи переправу на лівий берег. Щорічне освячення Наводницького моста відбувалось в урочистій обстановці, в обов‘язковій присутності на церемонії представників губернської адміністрації та церкви, а також під бадьорі вигуки глядачів. Цей міст, за словами Тараса Шевченка:
«як морське чудовисько розлігся впоперек Дніпра і показує зчудованій людині свій хребет з блискучої безодні».
Цим мостом Т. Шевченко користувався неодноразово .
Видубичі. В описуваний період напевне продовжував існувати і піщаний острів напроти Видубицького монастиря, згадуваний в літописі в давньоруський час. За повідомленням П. Алепського Дніпро у середині ХVІІ ст. підходив безпосередньо під плато, на якому розташований Видубицький монастир. Отже сучасної Нижньої Телички ще не існувало. У цей час підпірна стіна Петра Мілонега та більша частина Михайлівського собору вже обвалилися до Дніпра (Івакін, 1996).
Неподалік Видубицького монастиря на узбережжі Дніпра розігралася і трагічна сцена, яка була наслідком насильницького ведення на українських землях церковної унії. Уночі 23 лютого 1618 р. кілька десятків запорожців спільно з міщанами схопили новоспеченого ігумена уніатського Видубицького монастиря А. Грековича притягнули до Дніпра і:
«там же противь Выдубецкого подь ледь посадили воды питии» (Білоус, 2008).
Рис. 2.4.3.90k. «Остров против Выдубецкого монастыря» на плані І. Ушакова, 1659 р., за (Алферов, Харламова, 1982)
Рис. 2.4.3.91. Острів навпроти Видубицького монастиря показаний на мапі Києва 1750 р.
Острів навпроти Выдубецкого монастыря» вперше показаний на плані Києва І. Ушакова, 1695 р. з підписом: «Остров против Выдубецкого монастыря». Він зазначений як зарослий чагарниками – імовірно, верболозом без жодних будівель. Такий його вигляд підтверджує і мапа 1750 р., на якій чітко видно, що то була піщана мілина лише по своїм верхівкам поросла заростями, імовірно білої верби. Загалом, майже усі дніпровські острови в Києві до будівництва водосховищ виглядали саме так. Наразі побачити такі піщані, слабо вкриті рослинністю острови можна на не зарегульованій Віслі.
Рис. 2.4.3.92. Острів навпроти Видубицького монастиря колись виглядав подібно до сучасних піщаних островів на Віслі. Фото з мережі
Рис. 2.4.3.93. Лиса гора (1) та один з майбутніх островів Галерних поблизу гирло Либіді (2) на мапі 1799 р. Острів навпроти Видубицького монастиря не показаний
На мапі 1799 р. острів навпроти Видубицького монастиря не показаний. Натомість показаний інший острів навпроти гирла Либіді (Рис. 2.4.3.101). Можна було б припустити, що це перевідкладений колишній «острів напроти Видубицького монастиря», який на мапі 1750 р. був показаний вище за течією. Проте на пізніших мапах острів навпроти Видубицького монастиря знову знаходиться на своєму місці. А показаний на мапі 1799 р. навпроти гирла Либіді острів – це один з пізніших Галерних островів.
Рис. 2.4.3.94. Острів навпроти Видубицького монастиря (1), с. Осокорки (2) та Микільський острів (3) на мапі Києва 1842 р. На мапі помітні також острів, який в подальшому буде ближче до гирла Либіді, а також розташований нижче в районі сучасної Галерної затоки третій з майбутніх Галерних островів
Рис. 2.4.3.95. Берег Дніпра в урочищі Видубичі на офорті Тараса Шевченка. Показано випас худоби на дніпровських схилах
Впродовж XVIII-XIX ст. острів розташований навпроти Видубицького монастиря, використовувався громадою обителі, залишаючись її власністю навіть після секуляризації монастирських земель 1786 р. Його абриси у результаті «роботи» річкової течії змінювалися. Паводки повністю накривали його. Монастир використовував територію острова як заливні луки, місце рибного лову й вирощування вербової лози («верболозів»), яку широко застосовували для кустарних промислів.
У XVIII ст. Дніпро продовжував активно розмивати тут правий берег:
«Тогда же принято старание о укреплении гор как старокиевских, так и Печерских (указы губернские о починке обрушившейся горы возле строющегося дворца 1752 года 30 июня; о укреплении Хрещатицкого спуска 1754 года, о укреплении горы над Богословским монастырем 1759 года; но все таковые укрепления по причине песчаного материка и многих при северной подошве горы ключей никогда не могли быть долговременны]. В сем последнем месте со времени перемены днепровского фарватера великое последовало повреждение, особливо при Дальних пещерах, куда река, все было свое направила стремление и, подмывая гору, уносила с собою землю. К тому же положение той горы имеет ту невыгоду, что дождевая вода, текущая с крутизны ее, делает рвы до самой реки, или, проходя под землею, еще более обрушает гору, составляя весьма частые водяные ключи, которые ради северного положения косогора не иссякают, но пробираясь слабыми местами, способствуют к ее разрушению. (1753) Сперва по именному повелению поручено было конторе государственного строения принять надлежащие о укреплении сей горы меры, а потом учреждена особа» для того контора, понеже работа сия чрез многие продолжалась годы (в 1761 году ее величество изволила ассигновать знатную сумму на укрепление Печерской горы от Днепра у самых Дальних пещер, но строение сие разновременно продолжалось несколько годов. Когда от реки в 1765 году на сваях и ростверках заложен каменный фундамент длиною на 53 сажени, занимая всю ту гору, где наипаче предусмотрена опасность. На оном фундаменте сделаны были дубовыми бревнами укрепленные с насыпною землею уступы. Но прежде окончания оного укрепления начали в 1769 году оные бревна с мест своих выходить, и все уступы с насыпною землею, отдвинувшись от горы, пали. Тогда осталось только прикрыть от дождя сии несколько починенные развалины; в таком положении сие строение пребывало до 1797 года)» (Берлинський, 1991).
1844 р. на узбережжі Дніпра поблизу Видубицького монастиря Тарас Шевченко зробив замальовки, на основі яких підготував офорти що показують правобережні схили та порослий деревами дніпровський берег (). На одному з них помітна Михайлівська церква. На березі випасають корів та помітний човен. Якраз напроти цього місця і мав би бути заплавний острів навпроти Видубицького монастиря. Але його не видно на цьому малюнку.
Проте на другому офорті, який показує розкішні верби на дніпровському березі, джерело, що б’є зі схилу, а також пароплав, з правої частини композиції ми можемо знайти також верхівки дерев, що виглядають з річки. Імовірно, перед нами верхівка вкритого розливом острова навпроти Видубицького монастиря.
На мапі Київської губернії 1849-50 рр. ми знову бачимо острів навпроти Видубицького монастиря на своєму місці. А на мапі 1871-73 рр. він перетворюється на прибережне урочище Нижня Теличка, про що в наступному розділі розділі ).
Гирло Либіді. На плані Києва І. Ушакова 1695 р. ми можемо побачити найбільш ранні подробиці пов'язані з ситуацією в гирлі річки Либіді.
Рис. 2.4.3.96. Зображення району нижньої Либіді-Лисої гори на плані Києва 1695 р.: 1 – Лиса гора, 2 – тогочасне гирло Либіді, 3 – дорога у підніжжя Печерських висот повз острів напроти Видубецького монастиря до гирла Либіді, 4 – дорога від гирла Либіді в бік сучасного Корчуватого, 5 – млин Видубицького монастиря, зрубна будівля та дорога від нього на південь, 6 – дорога та будівлі в гирлі Либіді, 7 – млин та городи, 8 – дорога на Видубицький монастир, 9 – «гульбище» – дерев’яна будівля з галереями, до якої через Либідь веде міст, 10 – заліснені схили Чорної гори
Рис. 2.4.3.97. Зображення району Нижньої Либіді-Лисої гори на мапі Києва 1745 р.: 1 – Лиса гора, 2 – забудова в нижній течії річки Либіді
Рис. 2.4.3.98. Зображення району Нижньої Либіді-Лисої гори на мапі Києва 1750 р.: забудова в нижній течі річки Либідь, 2-3 струмки, які збігали північним та південним Лисогірськими ярами, 4 – дорога з сучасної Диміївки через корчувате на південь, 5 – гирло річки Либідь під Лисою горою
На мапі Д. де Боскета 1753 р. у гирлі річки Либіді зображена промислова зона, зокрема цегляні заводи. Отже їх поява біля Лисої гори сягає середини XVIII ст. Показано також праву притоку Либіді – річку Буслівку та млини Михайлівського монастиря та Лаври на ставках на Либіді у підніжжя Лисої гори. На мапі 1799 р. ми знову бачимо два великих стави на річці Либідь, а також групу розкиданих будівель на північ від місця впадіння показаної, але не підписаної річки Буслівки. На південь від місця впадіння показано також групу прямокутних будівель тутешньої промислової зони.
Рис. 2.4.3.99. Зображення району Нижньої Либіді-Лисої гори на мапі Києва Д. де Боскета 1753 р.: 1 – Лиса гора, 2 – тогочасне гирло річки Либідь, 3 – цегельні при гирлі Либіді, 4 – млин Лаври, 5 – річка Буслівка, 6 – млин Михайлівського монастиря, 7 – річка Ореховатиця, 8 – шинок в районі сучасної Диміївки
Рис. 2.4.3.100. Зображення району нижньої Либіді-Лисої гори на промальовці мапи Києва Д. де Боскета 1753 р. Д. Вортмана. Показано праву притоку Либіді – річку Буслівку та млини Михайлівського монастиря та Лаври на ставках на Либіді у підніжжя Лисої гори
Річка Либідь станом на 1799 р. впадала двома рукавами, один – впадав безпосередньо в Лисогірський рукав (між островами та правим берегом), а другий відрізав ділянку правого берега у східного підніжжя Лисої гори, проходив паралельно до Лисогірського рукава та впадав у нього в районі сучасної вулиці Лисогірський спуск. На мапі 1820 р. та мапі Печерської частини Києва 1835 р. М. Закревського ситуація залишається подібною. На даних картографічних матеріалах показаний і видовжений острів в гирлі річки Либіді – в подальшому один з Галерних островів.
Рис. 2.4.3.101. Зображення району Нижньої Либіді-Лисої гори на мапі 1799 р. 1 – Лиса гора, 2 – острів навпроти гирла Либіді, 3 – промислова зона в гирлі Либіді, 4 – став на Либіді та місце впадіння річки Буслівки, 5 – ще один став на Либіді, 6 – хутір Ксаевь (Архів Д. Вортмана)
Рис. 2.4.3.102. Гирло річки Либіді на мапі 1820 р. На цій мапі Либідь вливається в достатньо повноводний рукав за прилеглим до берега островом. Проте не зрозуміло чи цей рукав продовжується на південь
Показана на цих картографічних матеріалах ситуація може свідчити, що в цей час головне річище Дніпра не пробігало безпосередньо під правим берегом як в середині-другій половині ХІХ ст. В цей час воно проходило між прибережним островом в гирлі Либіді та Микільським островом (обидва в подальшому вірогідно називалися Галерними). Див. також Рис. 2.4.3.106.
Помилково локалізуючи Вітачівський брод та Заруб на території Києва, М.Берлинський (1820), імовірно, описує район Лисої гори – річки Либіді:
«Нижче цього урочища (гирла річки Неводничі), поминувши тісний в’їзд через Видубичі, зустрічається більш відкрите в продовженні Дніпровських гір місце при гирлі Либіді».
Галерна Затока, Галерні острови та район Корчуватого. В Київському краєзнавстві прийнято пояснювати сучасну назву Галерна затока та Галерний острів у зв’язку з поїздкою російської імператриці Катерини ІІ у знов приєднані до Росії південні губернії. Нібито, оскільки імператриця зажадала з Києва плисти далі Дніпром, у Смоленську було збудовано 80 галер. З весни 1786 р. більше року вони чекали нижче урочища Теличка у затоці, яку відтоді назвали Галерною, як і прилеглі заплавні острови ().
Рис. 2.4.3.103. Галера «Днепр», що була копією галери «Тверь», на якій Катерина II у 1767 р. подорожувала Волгою (за Лысенко, 2010)
Рис. 2.4.3.104. Флот, на якому двір Катерини II, на чолі з Григорієм Потьомкіним, вирушив з Києва 3 травня (22 квітня ст. ст.) 1787 р., за (Лисенко, 2010)
Дійсно, описи цієї подорожі на галерах збереглися. Ось як наприклад описує її французький посланник граф Сегюр:
«22 квітня імператриця пустилася в дорогу на галері «Днепр», у супроводі прерозкішнішої флотилії, яка коли-небудь йшла широкою рікою. Вона складалася з 80 суден з 3000 матросів та солдат. Попереду йшли сім гарно вбраних галер величезних розмірів, вправно розписані з великою кількістю справних матросів в однаковому одязі. Кімнати влаштовані на палубах, блищали золотом та шовками…На кожній з галер була своя музика. Безліч човнів та шлюпок гасали спереду та навколо цієї ескадри, яка здається створена була чародійством» (Ковалинський, 2008).
Зовсім по іншому відізвався про цей візит у 1845 р. у поемі «Сліпий» Т. Шевченко:
Як цариця по Києву
З Нечосом ходила
І Межигорського Спаса
Вночі запалила.
І по Дніпру у золотій
Галері гуляла,
На пожар той поглядала,
Нишком усміхалась
Проте в наявних у нас фрагментах опису візиту Катерини ІІ будь-які згадки про Галерну затоку відсутні. Загалом топонім «затока Галерна» не зустрічається у джерелах XVIII-п.п. ХХ ст., натомість ця затока зветься Чернеча або Старик. Ще в 1945 р. вона носить саме таку назву. Вперше топонім «Галерна затока» з’являється на мапі Києва аж 1990 р.! Починаючи з 2000-х рр. цей топонім активно використовується. Отже, імовірно, в цьому випадку ми маємо справу з пізнішим наданням назви на основі асоціації з розташованим тут Галерним островом.
Що ж стосується топоніму «Галерний острів» то вперше згадка про «Галерні острови» (саме так у множині) з’являється в документах 1870-х рр. пов'язаних з вилученням у Лаври земель на Лисій горі. При цьому фігурують острови №1-3. Невідомо, чи функціонувала ця назва раніше. Як ми вже зауважили на плані 1799 р., а також на мапах 1842 р. та 1849-50 рр. можна побачити острови, які відповідають зазначеним пізніше на мапі 1871-73 рр. з підписом «Галерний острів» (саме так в однині), трансформованим, звичайно, регуляцією русла Дніпра у зв'язку з зведенням Дарницького залізничного мосту. Детальніше про Галерні острови ми поговоримо в наступному історичному розділі ).
На мапі 1799 р. ми можемо також побачити розташований поблизу сучасної Галерної затоки район села Мишоловка – Китаївського монастиря (частину сучасного Корчуватого), місце впадіння Голосіївського та Китаївського струмків в Лисогірський рукав Дніпра, а також позначений хутір Багринів.
Рис. 2.4.3.105. Архіпелаг островів, імовірно попередників Галерних островів, в районі гирла річки Либіді на детальній мапі 1842 р. Верхівки островів вкриті вербовими заростями, їх перетинають зниження-протоки. 1 – острів навпроти Видубицького монастиря, Микільський (чи Осокорянський острів)
Рис. 2.4.3.106. Район с. Мишоловка – Китаївського монастиря (сучасне Корчувате) на мапі 1799 р. 1- місце вливання об’єднаного Китаївського (2) та Голосіївського (3) струмків до Лисогірського рукава Дніпра. 4 – Багринова гора (підписано хутір Багринів)