2.9.9.2. Воскресенська Слобідка та сади в 1943-1990 рр.

Парнікоза І.Ю.

Станом на 1940-ві рр. Воскресенська Слобідка являла собою невелике село, що входило до міської зони Києва. З фронтів 2-ї Світової війни до села не повернулося близько 120 чоловік (Вакулишин, 2014).

У Слобідці була Воскресенська церква, яку спалили німці в 1943 р. при відступі. Церкву після війни не відстроювали, але можна припустити, що кладовище при церкві зберігалося. У першій половині 1960-х рр. при будівництві перших кварталів Воскресенського масиву біля озера Радунка кладовище знесли (подекуди зазначається що воно було при кінці бульвару Перова.

Рис. 2.9.9.2.1. Воскресенська Слобідка на мапі 1945 р.: 1 – Воскресенська Слобідка, 2 – оз. Радунка, 3 – озера по краю борової тераси, 4 – озеро Малинівка, 5 – озеро Неводне. На північ від Слобідки показана тогочасна межа міста Києва

Рис. 2.9.9.2.2. Район Воскресенської Слобідки на матеріалах Генерального плану 1947 р.: 1 – Троєщина, 2 – Вигурівщина, 3 – Воскресенська Слобідка, 4 – затока, що відділяє заплавне урочище на Десенці, 5 – оз. Малинівка, 6 – оз. Неводне

У 1951 р. населення Воскресенської Слобідки становило 1076 мешканців (Вакулишин, 2014).

На частині колишньої Воскресенської Слобідки між слобідкою та узліссям Броварського лісу протягом 1961—1968-х рр. постав Воскресенський житловий масив. Забудова у 1961-68 здійснювалася переважно 5-поверховими «хрущовками». На площі 245 га проживало понад 50 000 мешканців (Вакулишин, 2014).

Рис. 2.9.9.2.3. Транспортна розв’язка на місці Воскресенської Слобідки на фрагменті схеми функціонального розподілу територій Генплану Києва 1947 р.

Рис. 2.9.9.2.4. Воскресенська Слобідка (позначено 3) на мапі Києва 1953 р.

Ось як описується цей перший житловий масив на Воскресенці:

«У Дніпровському районі споруджений ще один великий масив на пустирі Воскресенська слобідка (архітектори М. Р. Либерберг, А.А. Дибинська, М.С. Кантор, А.Н. Лобода, О.Б. Кривоглаз). Загальна площа району 245 га, населення – 50 тис. чоловік. У 1961-68 рр. зведено його першу чергу в районі вулиць Миколи Кибальчича, Юрія Курнатовського та Валентина Сєрова.

Рис. 2.9.9.2.5. Воскресенська Слобідка на мапі 1960-х рр.: 1 – острівне урочище на Чорториї, через яке пройде Московський міст (трансформується в сучасне ур. Запісоччя), 2 – забудова на захід від оз. Радунка (суч. вул. Черемшини), 3 – оз. Радунка, 4 – забудова на схід від оз. Радунка, 5 – край борової тераси

Рис. 2.9.9.2.6. Воскресенська Слобідка на топооснові Генплану Києва 1967 р.: 1- запланована забудова Воскресенської Слобідки, 2 – озеро Радунка, 3 – Неводницьке озеро, 4 – оз. Малинівка

Рис. 2.9.9.2.7. Розбудова Воскресенської Слобідки, 1966 р.

Рис. 2.9.9.2.8. Воскресенська Слобідка, 1960-ті рр.

«Головна планувальна вісь масиву – бульвар Перова, який перетинається широкою смугою паркової зони. Ця районна магістраль і мережа вулиць розділяють масив на 10 житлових мікрорайонів, кожен з яких має комплекс культурно-побутових, дитячих та торговельних закладів. Біля кордонів житлового масиву споруджено гаражі для особистого транспорту на 200 машин.

Громадський центр району на бульварі Перова формують невелика площа з кінотеатром (“Аврора” – авт.) на 800 місць та сад на 5 га. На його території розмістилися спортивні майданчики та декоративні басейни. В західному напрямку зелений масив впирається у озеро Райдуга, де розташована лісопаркова-зона відпочинку. На території центра побудований критий ринок, тут розміститися ще низка культурно-видовищних та торговельних закладів. У всіх мікрорайонах наявні дитячі, ігрові, спортивні та господарські майданчики. В житлових дворах є багато озелененого простору, який в поєднані з світлими станами будівель надає цьому житловому масиву нарядний вид».

Рис. 2.9.9.2.9. Забудова бульвару Перова, 1960-ті рр.

Рис. 2.9.9.2.10. Забудова Воскресенки, 1960-ті рр.

Забудова Воскресенського житлового масиву мішана. Головна забудова представлена 5-ти поверховими житловими будівлями, щ перемежовуються з 9-ти поверховими типових проектів серій 1-480 та 1-464. У 5-ти поверхову забудову вбудовано більше 20 9-ти поверхових крупно-панельних житлових будинків. У кожному з них від 40 до 90-80 окремих одно-, дво- та трикімнатних квартир. Різна висота будинків і пластика фасадів, то гладеньких, то розсічених ритмом лоджій, дозволили досягнути різноманіття і багатоплановості в окремих композиційних вузлах. Вдале архітектурно-планове вирішення вул. Алішера Навої та бульвару Перова. Ритмічно-розташовані чотири 9-ти поверхових будинки змінюються протяжними 5-ти поверховими, за якими знову слідує вертикальний будинок, що виступає вперед. Разом з тим дробиться забудова вздовж бульвару Перова (протяжність 2 км): поодинокі 9-ти поверхові будинки, розташовані на відстані 220-250 м один від одного, виступають на фронт 5-ти поверхової забудови бульвару і майже ховаються сусідніми будинками.

В подальшому передбачається розширення цього житлового району. На півночі будуть побудовані ще 3-мікрорайони. На північному-сході (територія хутору Куликово) до нього примкне зона, де будуть розміщуватися комплексні комбінати обслуговування: фабрика-кухня, пральня, хліб-завод, станція технічного обслуговування автомобілів, бензозаправка, таксомоторний парк, гаражі і т.і.» (Шулькевич, Дмитренко, 1978).

Громадський центр району на бульварі Перова був сформований будівлями кінотеатру «Аврора» на 880 місць і критого ринку торгівельних та побутових закладів, розташованих на невеликій площі. Вона слугувала початком зеленого масиву прямокутної форми, що проходив з заходу на схід усім районом (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

Рис. 2.9.9.2.11. Забудова Воскресенського масиву 1960-х рр.

Рис. 2.9.9.2.12. Кінотеатр «Аврора», 1960-ті рр.

На схемі транспорту Києва 1966 р. позначено бульвар Перова (сполучав Воскресенський масив з станцією метро Дарниця), вул. Сулеймана Стальського, Кемерівську, Грузецьку та Куликівську виулиці, вулицю Петра Запорожця, вул. Курнатовського (сполучала Воскресенський масив з Броварським шосе). Бульваром Перова на Воскресенку ходили автобуси №6 та №46 до ст. м. «Дарниця». Вулицею Курнатовського на Воскресенку ходили трамваї №21, 22, 27, 34 з Дарниці.

Рис. 2.9.9.2.13. Воскресенський житловий масив на схемі транспорту Києва 1966 р.

Рис. 2.9.9.2.14. Повінь на Воскресенській Слобідці, 1970-ті рр.

У 1984 р. більшу частину Слобідки, що ще залишалася знесено для розбудови наступного на Воскресенці – Райдужного масиву.

Рис. 2.9.9.2.15. Повінь на Воскресенській Слобідці, 1970-ті рр.

Рис. 2.9.9.2.16. Зображення Воскресенки на схематичному плані 1972 р.: 1 – Воскресенські сади, 2 – Русанівські сади, 3 – Воскресенський масив між вул. Кибальчича та Воскресенською, 4 – кінотеатр «Аврора» 1966 р., 5 – критий ринок

Територія колишнього селища була докорінно змінена у 1977-1985 рр., коли на місці частини знесеної слобідки і намитої території тут постало два мікрорайони нового Райдужного житлового масиву суч. Дніпровського району міста Києва. Розташований між проспектами Алішера Навої і Генерала Ватутіна вздовж вулиць Райдужної та Валентина Сєрова, узбережжям озера Райдужного (наразі, відновлено давню назву Радунка) (Вакулишин, 2014).

Рис. 2.9.9.2.17. Воскресенка на плані Києва 1976 р.: 1 – озеро Радунка, 2 – озеро Малинівка, 3 – Воскресенський масив, 4 – зупинка «Городня», 5 – «Київ-Дніпровський», 6 – Русанівські сади та причал біля них

Рис. 2.9.9.2.18. Воскресенська Слобідка. Фото на якому видно початок будівництва Московського мостового переходу. п.п. 1970-х рр.

На плані 1976 р. ми бачимо як найстарішу частину Воскресенського житлового масиву 1960-х рр., так і Райдужний масив між вулицями Серова та Райдужною. На лінії залізниці від Подільського залізничного мосту в бік станції метро «Лівобережна» наявні дві станції: «Київ-Дніпровський» та Городня. Південна частина бульвару Перова носить назву Північно-Броварський проспект. Між вулицями Микитенка та Стальського показаний критий ринок. Північною межею масиву є вул. Кибальчича (масив на північ від неї ще не збудований). Нею ж проходить тут тогочасна північна межа Києва. З заходу межею масиву є вулиця Радужна. Забудови з західного боку оз. Радунка, відомої з мапи 1960 рр. не показано. Східною межею масиву є вулиця Карбишева та вул. Меліоративна. На Десенці поблизу Русанівських садів показано однойменну пристань.

Рис. 2.9.9.2.19. Воскресенка на плані Києва 1978 р.: 1 – Воскресенський масив, 2 – озеро Радунка, 3 – озеро Малинівка, 4 – струмок, 5 – урочище Запісоччя (траса Московського мосту), 6 – вулиця Курнатовського, 7 – Русанівські сади, 8 – озеро Неводницьке

Рис. 2.9.9.2.20. Воскресенка на плані Києва 1978 р.: 1 – Урочище Запісоччя, 2 – проспект Генерала Ватутіна від Московського мосту, 3 – озеро Малинівка, 4 – озеро Радунка, 5 – Воскресенський масив, 6 – платформа залізниці «Городня», платформа залізниці «Київ-Дніпровський», вулиця Курнатовського, 7 – Русанівські сади, 8 – Русанівські сади та озеро Неводницьке

Ось як описується цей макрорайон:

«Для планування трьох мікрорайонів другої черги Воскресенського масиву (1978-82 рр.) характерна, головним чином, групова забудова по периметру. Секції довгих 9-ти поверхових будівель в мікрорайоні між вулицями Райдужною та Івана Микитенка зміщені відносно один одного. Це створює зміну видових перспектив під час руху вулицею і всередині групи житлових будинків. Цей прийом ще більше розвинений в забудові мікрорайону між вулицями Миколи кибальчича і просп. Генерала Ватутіна. На території 40 га, відмітка якої піднята на 3-4 м. Побудовано 170 тис м2 житлової площі, де живе більше 20 тис. чоловік. Цікавий архітектурний акцент створений тут розташуванням двох шкіл на 1176 та 1568 учнів з спільним спортивним ядром на тлі строчки 12-ти поверхових будинків» (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

В 1980-1982 рр. до Воскресенського масиву прибудовано мікрорайон Куликове Поле на місці знесеного селища Куликове (на мапі 1850 р. це військові казарми):

«Площа цього масиву 16,2 га (архітектори В.М. Колчинський, А.М. Цуркан). Він був розрахований на 7700 мешканців, загальна площа 121 тис. кв. м. Для художнього оформлення елементів благоустрою використано тематичні композиції зі смальтової мозаїки, чеканку литим кольоровим металом, червону цеглу, глазуровану плитку та природний камінь (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

Для даного масиву чітко вирішено функціональне зонування. Школа на 1176 учнів та два дитячих садка на 140320 дітей прилягають до лісового масиву. Громадсько-торгівельний центр і підприємства побутового обслуговування розміщені на окремій ділянці. Зблоковані протяжні Г-подібні 9-ти поверхові будинки розташовані трьома ступенями в плані з відступом 27-50 м від червоної лінії.

Курдонери значно розширюють простір вул. Курнатовського і збагачують його перспективу. Простір дворів розкритий в бік лісу, він видний з вікон будинків і активно включений в пейзаж житлових дворів. На білому фоні житлової забудови яскравими кольоровими акцентами чітко виділяються комплекс будівель громадсько-торгівельного центру з декоративними водоймами, площини стін школи та дитячих садів. Прикрашені глазурованою плиткою, декоративно-художніми тематичними композиціями з смальтової мозаїки, чеканкою по кольоровому листовому металу. Для декоративного оформлення елементів благоустрою використані червона цегла, глазурована плитка та природний камінь. Для відпочинку мешканців організовані 2 комплексні фізкультурно-гімнастичні майданчики, розвинена система рекреаційних доріжок, яка може використовуватися для велосипедних прогулянок, площадки з тіньовими навісами та перголами поблизу житлових будівель. Ігорові дитячі комплекси вирішені у вигляді штучно-створеного насипу-валу з відкосами, які зимою використовуються для лижно-санного катання» (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

На схемі Воскресенки 1981 р. окрім найстаршої частини 1960-х рр. та Райдужного ми також можемо побачити квартали найбільші північного фрагменту Воскресенського масиву – масиву Кибальчича. Також зазначено паркову зону Микитенко та Стальського біля кінотеатру «Аврора». Тут також зазначено квартали найбільш північно-східного масиву Куликове на схід від вул. Карбишева. Критий ринок на схемі називається – «Дніпровський».

Рис. 2.9.9.2.21. Воскресенка на схемі Києва 1981 р. 1 – озеро Малинівка, 2 – ремонтно-відстійний пункт №9, 3 – озеро Радунка (підписане як Райдуга), 4 – Русанівські сади та причал Русанівські сади ІІ, 5 – причал Русанівські сади І, 6 – Воскресенський масив та сквер з кінотеатром «Аврора», 7 – місце розбудови житлового масиву Кибальчича на розі проспекту Ватутіна та вул. М. Кибальчича, 8 – масив Куликове, 9 – станція «Городня», 10 – станція «Київ Дніпровський»

Рис. 2.9.9.2.22. Район Воскресенки на матеріалах генплану 1986 р. Позначено межі розростання Воскресенського житлового масиву (білий колір) навколо озера Радунка

На плані Києва 1987 р. ми бачимо розбудовані і підписані усі чотири частини Воскресенського житлового масиву: найбільш західний масив Райдужний-Сєрова біля озера Радунка, центральний найстарший (1960-х рр.) – називається Воскресенський масив, найбільш північний – підписаний Кибальчича на північ від відповідної вулиці та найбільш північно-східний масив – Куликове. На західному березі озера Радунки показний пляж. На затоці на південь від Запісоччя показано пристань Райдужний-Сєрова.

Наразі колишнього села Воскресенської Слобідки лишилася тільки вулиця Марка Черемшини на захід від озера Радунка.

Рис. 2.9.9.2.23. Воскресенка на мапі Києва, 1987 р.: 1 – затока біля сучасного урочища Запісоччя та причал Райдужний-Сєрова, 2 – озеро Малинівка, 3 – озеро Райдуга (Радунка), 4 – масив Райдужна, 5 – масив Кібальчича, 6 – найстаріша частина – Воскресенський масив, 7 – масив Куликове

Рис. 2.9.9.2.24. Воскресенка на мапі Києва, 1990 р.: 1 – урочище Запісоччя, 2 – заплава з озером Малинівка, 3 – озеро Радуга, 4 – Русанівські сади, 5 – база відпочинку «Русанівка», 6 – урочище Горбачиха, відмежоване від решти заплави греблею та озером Русанівське (кол. Неводне), 7 – станція «Городня», 8 – станція «Київ-Дніпровський», 9 – масив Райдужний-Сєрова, 10 – масив Воскресенський, 11 – масив Кибальчича, 12 – масив Куликове

На плані 1990 р. ми бачимо Воскресенський житловий масив в кордонах передбачених Генпланом 1986 р. З півдня він поєднується з Лівобережним та Комсомолським житловим масивом. Озеро Радунка підписано як Райдуга.

В описуваний період від давнього заплавного ландшафту на місці колишньої Воскресенської Слобідки залишилося хіба що озеро Радунка, яке називали спрощено Райдуга. (згадаємо раніше описане літописне урочище Радосинь). Це озеро – релікт давнього русла Десенки, використовується в якості паркової зони обох масивів, вздовж нього прокладено пішохідні доріжки, а на самому озері влаштовано декоративний парковий місток. Площа водного дзеркала становить 16,2 га, довжина 1,42 км., ширина озера коливається від 10 до 240 м. Живиться за рахунок поверхневих і підземних вод. Основним джерелом забруднення є поверхневий стік.

Рис. 2.9.9.2.25. Озеро Радунка. Імовірно 1970-ті рр. Озеро перетинає гребля з дерев’яним містком. На плесі озера наявна вища водна рослинність – імовірно глечики жовті. Береги озера поросли осокорами

Рис. 2.9.9.2.26. Озеро Радунка. Імовірно 1970-го рр. Інший вид на той самий місток. На піщаному березі озера наявні пляжні грибки та лавки. Вздовж греблі проходить лінія електропередач. На другому плані комплекс Воскресенських садів

Воскресенські та Русанівські сади. – великі садово-городні масиви розплановані на лівобережній заплаві. Воскресенські сади розташовані між Чорториєм та Радункою розплановано 1958 р. на площі 96 га. На 930 ділянках – близько 20 тис. плодових дерев. Русанівські сади розбудовані 1960-1980 рр. між Микільською Слобідкою Русанівською затокою та залізничним полотном. Довжина головної алеї – 2 км. Територія 250 га. Для близько 3000 ділянок було розплановано 1958 р., з умовою використання лише до 1990 р. Серед 43 садово-городніх кооперативів – АН, залі. Станції Київ-Пасажирський, ТТУ (Вакулишин, 2014). Згодом сюди було прокладено рейси теплоходів, а у Русанівській протоці з’явилася пристань, яка збереглася до нашого часу.

Рис. 2.9.9.2.27. Райдужний масив, Кибальчича. 1970-1980 рр. Фото А. Неживого

Рис. 2.9.9.2.28. Освоєння Воскресенських садів мешканцями Дарницького шовкового комбінату

На території Русанівських садів також збереглися реліктові озера стариці другого Деснянського гирла Десенки, що колись меандрував: озера Малинівка, Русанівське та ланцюжок стариць між ними. Для того, щоб пояснити їх походження, необхідно трохи повернутися назад. Колись Малинівка з'єднувалася з озером Радунка (Райдуга) меліоративним каналом. У наш час він є частково засипаним і замуленим і зберігся, як ланцюжок невеликих ставків. Площа прибережної смуги Малинівки становить 6 га, використовується як зона відпочинку, частина її зайнята приватним житловим сектором. Русанівське озеро являє собою залишки колишнього Русанівського рукава Десенки, що перетворював суч. Горбачиху на острів. Сама ж Горбачиха утворилась у часи, коли головний водотік Десенки (Чортория) був не Русанівською протокою, а більш східним рукавом (на схід від Горбачихи). На мапі 1871-1873 рр. показано, що водотік тоді пускали сучасною Долобською протокою, а острів, що являє північну частину суч. Долобецького, сполучений з землями Воскресенської Слобідки греблями.

Як свідчить план 1871-73 рр., колись велика стариця, витягнута з півночі на південь на схід від Горбачихи (суч. озеро Русанівське) носила назву оз. Неводне. Наприкінці 1970-х рр. озеро було відокремлено дамбою задля захисту дачних кварталів від Канівського водосховища.

Що ж до Малинівки, яку у поточний час місцеві відпочиваючі охрестили «Огірком», то і воно показане на вищевказаній схемі там, де знаходиться і зараз, між оз. Неводне (Русанівським) Радункою та озера Гнилуша на території тогочасної Вигурівщини, на схемі не підписане, хоча має такі ж самі контури, що і зараз. Невеличке озерце на захід від Малинівки з описуваного періоду зветься «Зеркалка» і також використовується дачниками для пляжного відпочинку.