Природа не вибачає помилок

Бесіду вів Ф.Мороз

Бесіди з ученими

Багато сил і енергії віддає охороні навколишнього середовища відомий український вчений, віце-президент Академії наук республіки, академік АН УРСР К.М.Ситник. Він очолює наукову раду АН УРСР з питань біосфери і Національний комітет України за програмою ЮНЕСКО «Людина і біосфера». Спеціально для «Київської правди» Костянтин Меркурійович дав це інтерв’ю про взаємовідносини людини і природи.

З: Про охорону навколишнього середовища нині багато говорять і пишуть. Чим пояснити такий інтерес до нього?

В: Перш за все тією відчутною шкодою, яку ми, жителі Землі, завдаємо нашій голубій планеті своєю господарською діяльністю. Тільки за життя одного покоління змінилося все навколо. Колись повноводна річка стала пересихати (на Україні їх взагалі зникло кілька тисяч), часто запізнюються весни, пилові бурі трапляються там, де їх ніколи досі не було… Зрештою, кожній природній аномалії можна дати пояснення, але чи легше від цього людині?

З: Мабуть, ці уроки природи не проходять марно.

В: Безумовно. Екологічна грамотність населення тепер незрівнянно зросла. Пригадую, як ще 15-20 років тому мені й моїм товаришам доводилося читати лекції перед різними аудиторіями слухачів, часто – керівниками великих підприємств, будов, організацій, і як тоді слова природоохоронців практично не сприймалися. Мовляв, що він там говорить про захист якоїсь маленької річки, шматка зелені під горою чи якогось миршавого лісочка, коли негайно треба розгортати грандіозне будівництво, виконувати державні плани, видавати таку важливу продукцію. Міркування екологів тоді часто-густо ігнорувались, очисні споруди мали за щось третьорядне, а то й взагалі не варте уваги. Але потім з’ясовувалось, що план роблять люди, а їм, крім виробничих показників, потрібні ще й свіже повітря, і чиста вода, і спів солов’я, – їм та їхнім дітям також.

Природа не витримувала натиску індустріалізації, починала мститися своїм кривдникам. Організм людини не встигав перебудовуватися відповідно до змін у навколишньому середовищі, а це потягло за собою хвороби, зниження працездатності. Поступово наші взаємини з природою ставали, так би мовити, на ділову основу. Господарники твердо засвоїли основні екологічні принципи, і тепер важко знайти таких, які б не підтримували нас, учених.

З: На словах чи й на ділі також?

В: Слід сказати, що нині жоден більш-менш важливий проект без візи природоохоронних органів не може бути втілений у життя, інша річ, що не кожен вчений, причетний до цієї важливої справи, здатний витримати тиск господарників, не завжди виявляє належну принциповість. Нині, в умовах широкої гласності, природоохоронцям працювати стало значно легше: найважливіші проекти будуть тепер виноситися на всенародне обговорення.

З: Наука, якою ви, Костянтине Меркурійовичу, займаєтесь, належить до розряду, так би мовити, глобальних, хоча, на перший погляд, екологів цікавлять регіональні, місцеві об’єкти.

В: Так, екологи повинні займатись місцевими об’єктами природи, навіть найдрібнішими і малопомітними. Інакше не було б «Червоної книги», без захисту залишилися б малі річки, значно більше був би забруднений повітряний басейн у деяких промислових центрах. Усе це прив’язане до певної території, місцевості, усе локальне. Але ж зміни в природі, про які ми вже згадували, відбуваються завдяки порушенням десь в одному місці або регіоні природної рівноваги, яка складалася віками, тисячоліттями.

Ось вам класичний приклад – осушення поліських боліт. Безумовно, справа це важлива і потрібна. На реалізацію проекту виділялися значні суми, залучалося чимало людей і техніки. Скажу відверто: суперечок навколо осушення вистачало. Різні були пропозиції, варіанти, навіть математичні моделі розроблялися. Тоді, в шістдесятих роках, вчені-біологи висловили думку: осушувати болота можна, але до певної межі. Частину території слід залишити незайманою, і не в одному місці, а в багатьох, особливо там, де поблизу протікають річки. Але в гонитві за горезвісним валом, за справною цифрою, господарники знехтували нашими рекомендаціями і здебільшого осушували все підряд. Вода в тих місцях і справді зникла. Тож деякі площі доводиться тепер зрошувати. Це один з тих парадоксальних випадків, коли, забуваючи приказку «Сім разів відміряй…», на науку подивились як на щось другорядне.

До чого я веду? До того, що клімат на Поліссі зазнав певних змін, що зниження грунтових вод негативно позначилося на ріках басейну Дніпра, що пилові бурі тут нагадують уже не про регіональний характер змін, а переходять у розряд явищ глобальних.

Глобальність екології полягає в тому, що її проблеми стосуються кожного клаптика землі, буквально кожної людини. Здавалося б, ну що там для жителя Європи чи Африки ядерні вибухи в Неваді – це ж за десятки тисяч кілометрів від них. Однак і вони згубно впливають на живі істоти, зокрема на людей. І тому так настійливо наша країна, все прогресивне людство виступають проти випробувань ядерної зброї. Люди всього світу сподіваються, що рано чи пізно вдасться зупинити ядерне безумство, яке може призвести до екологічної катастрофи.

З: Минулорічна аварія на Чорнобильській АЕС показала, на що здатний атом, коли він виривається з-під контролю. Ціною великих зусиль реактор вдалося приборкати, однак екологічний слід він залишив на тривалий час. Як реагуватимуть на це явище в майбутньому живі організми, і в першу чергу люди?

В: Як відомо, на Землі певний радіаційний фон існував завжди. Протягом віків людина пристосувалася до цього фону, він вважається нешкідливим. Щоправда, все залежить від загальної обстановки: фон зростає в період активності Сонця, під час вибухів наднових зірок [1], навіть від руху магми всередині нашої планети. І людство, певно, вже давно загинуло б, якби не іонний шар навколо Землі – він рятує нас від різноманітного згубного випромінювання.

До речі, крім природного радіаційного фону, є ще фон рукотворний, який створюють радіо, телебачення, високовольтні лінії електропередач [2]. Усі ці фактори впливу на людський організм ще мало досліджені, особливо коли брати проблему в комплексі. Тепер же до них додається ще один маловідомий фактор – невеликі дози радіації, що ними наука досі займалася зовсім недостатньо. Хоча в науково-дослідних інститутах республіки вже років з тридцять досліджують вплив радіації на рослини, деякі живі істоти.

Спостереження і висновки вчених вселяють певний оптимізм: більшість живих істот не зазнає особливо помітних відхилень у своєму розвитку. Очевидно тому, що в роботу за таких умов включається захисна система, яка досі перебувала в малоактивному стані. Цим же можна пояснити й поліпшення самопочуття тих, хто побував на радонових курортах – тут така ж саме дія малих доз радіації. Працівники сільського господарства знають, що гамма-опромінення насіння деяких сільськогосподарських культур значно стимулює їх ріст, а значить і врожайність. Хоча, повторюю, вплив малих доз радіації ще потребує грунтовного вивчення.

Як за цих умов поведеться живий організм? Як швидко зуміє він до них пристосуватися? На ці та інші питання відповіді поки що нема. Однак відомо, що не всі організми, і навіть окремі органи, однаково страждають від збільшення радіації. Найбільше зазнають її вплив, як не прикро, вивокорозвинуті організми. А деякі комахи, наприклад, тля, при смертельних для людини дозах починають інтенсивно розмножуватися. Безперечно й те, що найчутливішими до радіації виявились організми, які ростуть, розвиваються. У людини дуже стійкий до цього лиха головний мозок, а от кістковий пошкоджується в першу чергу, так само, як і кровоносні судини.

Хотілося б наголосити ось на чому: кожний організм малі дози радіації сприймає індивідуально – декого радіація майже не вражає, а в інших шкідливі речовини акумулюються, з одних організмів вони виводяться швидко, з інших – повільно. Для генетичних наслідків нижнього порогу радіації не існує, але будь-яка її доза може збільшити ризик генетичних змін, і це може статися не обов’язково в першому чи другому поколіннях, а й значно пізніше, до того ж зміни можуть бути не обов’язково негативні, а й позитивні, аж до народження геніїв включно.

Підсумовуючи, можна сказати, що екологія стає нині в розряд найважливіших наук, бо від глибокого знання механізму взаємодії людини і природи значною мірою залежатиме розвиток, наше з вами благополуччя, здоров’я матінки-землі.

Київська правда, 1987 р., 13.05, № 110 (18895).

[1] За історичний період, тобто за останніх кілька тисяч років, випромінення від наднових зірок на Землю не впливало. Це явище важливе, але в геологічних відрізках часу. Зверніть увагу, що розмову про “небезпеку” від наднових зірок, а також про рух магми розпочав Г.Р.Іваницький (“Людина на землі” під 5.12.1986 р.).

[2] Побий мене Дажбог, але в який спосіб ЛЕП можуть створювати радіоактивне випромінювання – я не розумію. Читайте, хлопці, фізику Пьоришкіна, бо інакше діла не буде.

Трохи пізніше я прочитав статтю Г.Р.Іваницького і второпав: там говориться про шкідливий вплив на живе з боку електромагнітних полів. К.М.Ситник, одержавши з Москви таку саму бумагу, що й Г.Р.Іваницький, з такою самою поміткою “до виконання”, просто не второпав, що до чого. Якби він прочитав своєчасно Пьоришкіна, то зумів би виконати москвоську бумагу як слід. Говорити про плагіат з Іваницького в даному разі, на мій погляд, недоречно. Тут маємо до діла зі спільним джерелом.