Відомості 3 чв. 18 ст.

Щодо зміни загальної кількості та складу угідь, останні не залишалися сталими також протягом всієї попередньої історії землевідведення та землекористування як у Дереївсько-Куцеволівській окрузі, так і в цілому на території краю.

Зокрема, за віднайденими в різних архівах документах, чи не найбільш ранню згадку про виділену чи розподілену між поселеннями на території краю землю містить укладена 1 лютого 1756 року "Карта Новой Сербии с показанием Гусарского конного, Пандурского пехотного полков поротно и оставшейся от назначенных прежде под поселение гусарского полку на пять рот к реке Бугу, також отснятой земли, отступя от границы Ново-Сербии в степь параллельно на 20 верст к поселению ланд-милиции малороссийской по примеру слободских полков казачьего поселения и доставшейся от обоих сербских полков к Мишурнорожскому шанцу земли" (РДВІА, ф. 846, оп. 16, д. 26031) [33]. У приведеній на полях карти експлікації Нової Сербії Гусарського кінного і Пандурського піхотного полків, скільки в кожній роті є десятин, зазначено, що під 6-м Деревським (Дереївським) шанцем Пандурського полку, до якого у цей час входила територія Дереївської округи, перебуває 16866 дес. 1600 саж. землі.

Стосовно куцеволівських земель, на той час слободи Тройницької Слобідського козачого полку, у вищезгаданій експлікації йдеться лише про кут землі у кількості 12754 дес. і 400 саж., які було відступлено від визначеного указом 1751 року новосербського кордону вздовж річки Омельника для Мішуринорозького шанця. Фактично тут, крім Мішуриного Рогу, з 1754 року були поселені і слободи Тройницька та Буянська. Більш детально стан вирішення тут земельного питання фіксує "Карта Новой Сербии с показанием размежеванного Гусарского Хорватова полку поротно и поселения шанцов обеих полков, також и Казацкого слобоцкого поселения" першої половини 1759 року (РДВІА, ф. 846, оп. 16, д. 26034), фрагмент якої додається.

Про подальше розмежування земельних наділів між згаданими слободами у складі Слобідського козачого полку конкретних відомостей відшукати не вдалося. Відомо лише, що ще в червні 1759 року, під час управління територією краю генерал-майором Юстом, було поставлене питання про розмежування землі і у складі Слобідського козачого поселення. Сенатом були направлені також відповідні настанови на адресу коменданта фортеці Святої Єлисавети Муравйова (РДАДА, ф. 248, оп. 39, спр. 2888, арк. 497-500 зв.), але і на час утворення Новоросійської губернії (1764 рік) до їх практичного втілення справа так і не дійшла. Не згадується і про зміни у межах Дереївського шанця, перейменованого у другій половині того ж 1759 року на новосербський лад у шанець Вілагош.

При утворенні Новоросійської губернії 8 колишніх пандурських шанців підлягали ліквідації. Територія 7-ми із них (найменш заселені шанці Чанадь, Томашниця, Ковин, Мондорлок, Сентомаш, Смедерів і Слань-Камінь) відводилася під державні округи для їх подальшого заселення та частково розподілялася між сусідніми військовопоселенськими округами. Землі колишнього Дереївського шанця у повному складі було передано у межі новоутвореного Кінного пікінерного полку (з 1765 року – Єлисаветградського), до числа 20-ти ротних слобід якого увійшла і Дереївка (Вілагош) як його 11-та рота. До цієї роти було віднесено також поселян слобід Тройницької (у картографічних джерелах з 1765 року згадується як Куцеволівка [34]) і Буянської, що існувала тут до руйнівної повені 1772 року.

Відповідно до пропорцій, визначених Планом роздачі земель у Новоросійській губернії 1764 року (30 десятин на двір для округів з нестачею лісу), кількість землі, яка виділялася під Дереївську округу з розрахунку на три слободи, мала бути збільшена до 21000 дес. (у межах максимальних 700 ділянок із 30 дес., що згідно з планом могли виділятися під конкретну округу).

За відмежуванням 1767 року фактично під округу було відведено 20820 дес., які залишилися у її розпорядженні також після змін у складі та територіальному розміщенні Єлисаветградського пікінерного полку, зумовлених поселенням на початку 1770-х років між Синюхою та Інгулом Молдавського гусарського полку та відповідним перезакріпленням наявних земельних угідь між ротними слободами. Збереглася також і конфігурація попередньо визначених меж округи, що досить наглядно простежується при співставленні її контурів на доданому фрагменті більш пізньої межової карти 1774 року.

Одночасно було проведено і більш чітку структуризацію земель, які закріплялися за ротними поселеннями та відводилися під поміщицькі слободи.

Детальніше про стан тогочасного землекористування в окрузі зафіксовано у поясненні земельних відводів, доданому до вищезгаданої карти, яка зберігається у рукописному відділі бібліотеки РАН у Санкт-Петербурзі і має досить характерну для свого часу назву: "Карта Новороссийской губернии Елисаветградской провинции с показанием в Чорном, Жолтом, Молдавском гусарских и Елисаветградском пикинерном полках, тож в крепостной и государственных округах всех отводов, полагаемых в Чорном и Жолтом всех угодей на каждой двор по дватцети шести, а в Молдавском и Елисаветградском и в протчих округах по тритцети десятин, сочинена декабря "…" дня 1774 году" (РВ БАН, м. Санкт-Петербург, д. 565).

Порівняно з картою 1769 року, укладеній на основі попередніх карт з матеріалами обліку хуторів, проведеного за рік до початку російсько-турецької війни, що крім ротних слобід фіксує в окрузі всього два хутори (Омельченків і сотника Бутовича), карта 1774 року та пояснення відводів дають уже більш розвернуту картину освоєння наявної тут землі.

Зокрема, звернення до хронології роздачі земель показує, що вже у 1772 році в південній частині округи було відведено під поселення слобід 3 дачі (поручику Бистрицькому, майору Аврамову та поручиці Щербаковій), ще 3 – у 1773 році (поручику Аврамову, ротмістру Патерилову і аудитору Дерієву), у 1774 році – ротмістру Леонтовичу (РДАДА, ф.16, оп. 1, спр. 796, ч. 3, арк. 161 зв.). Ще 6520 дес. залишалися вільними.

Певні резерви для заселення ще мав і наділ, що відводився для поселян ротних слобід.

Зокрема, за даними приходського обліку із сповідальних розписів Вознесенської церкви 7-ї Дереївської роти у тому ж 1774 році тут у 69 дворах, що нараховували 206 хат, проживало 694 особи чоловічої статі і 652 – жіночої. У приході Святомиколаївської церкви слободи Куцеволівки було обліковано 100 дворів і 149 хат, в яких проживало 545 осіб чоловічої статі і 528 – жіночої [35]. Сумарно маємо 169 дворів, що лише на 60 відсотків покривали указну пропорцію відведеної землі в кількості 8460 дес., розраховану для поселення 282-х дворів. В той же час, якщо брати чисто оціночну кільність дворів, яка зазвичай виводилася з розрахунку 4 особи чоловічої статі на двір, співвідносно до наявних 1239 чоловіків це давало вже 310 дворів і поселяни Дереївської роти уже в цей час могли ставити питання про збільшення їх наділу, хоча підтверджень цьому не маємо.

Пояснення земельних відводів округи 7-ї Дереївської роти (за послідовністю нумерації на карті 1774 року – земельна округа № 62)

РО БАН, м. С.-Петербург, д. 565, витяг.

Примітки

33. Зображення копії цієї (більше оглядової, ніж межової) карти, виконаної у ХІХ ст. для Атласу карт, планів і креслень до матеріалів досліджень відомого теоретика інженерного мистецтва і фортифікації Ф.Ласковського, див.: А.В.Пивовар. Поселення Задніпрських місць до утворення Нової Сербії: в документах середини ХVІІІ століття". – К., 2003, с. 291.

34. Див: "План Екатерининской провинции и реки Днепра до реки Донца с показанием всех местечек, слобод и хуторов Украинской линии внутрь на 40 верст. Сочинен ноября дня 1765 году" (ОІКМ, К-824).

35. Ведомость протопопии Елисаветградской с показанием приходов церквей, священников, дияконов, числа дворов приходских, хат, мужеска и женска пола душ, учинена 1774 года октября 15 дня // ЦДІАК України, ф. 990, оп. 1, спр. 1008, арк. 158.