Леонід Михайлів, справоздання Андрію Ніковському, В’ячеславу Прокоповичу, Варшава, 15 липня 1920

Останні надзвичайно важні події винудили мене потурбувати Вас, пане Міністре, розмовою по прямому дроту, на жаль, зв’язок зі Станиславом був свіже налагоджений, апарати кепсько працювали, і я не встиг багато дечого Вам передати, отже, роблю це через кур’єра.

Щоб Ви були в курсі всіх справ, дозволю собі почати здалека.

Панічний відворот польських військ і загрожуюче становище на фронті заставили нового Міністра закордонних справ п[ана] [Eustachy’я] Sapieh’у звернутись за посередництвом до Антанти в справі миру з Росією на основі самовизначіння народів, замешканих поміж Польщею й Росією.

На конференцію в Спа від’їхала польська Делегація на чолі з Прем’єром [Władysław’ом] Grabski’м. Місія перед від’їздом Делегації вжила всіх заходів, аби Польсько-Український договір не був порушений під час обговорювання справи перемир’я з большовиками.

Міністр [Андрій] Лівицький був у [Eustachy’я] Sapieh’и, у [Władysław’а] Grabsk’ого, у Начальника Панства і у лідерів значних сеймових партій. Всі завіряли, що ні при якій ситуації Польща не відмовиться від підписаного договору. Дякуючи своїм персональним відносинам з Послом Латвії і Фінляндії, я добився, що вони теж обоє були у Міністра [Władysław’а] Grabsk’ого і [Eustachy’я] Sapieh’и і теж одержали такі ж самі завірення по українському питанню, як і ми. Уже той факт, що Польща звернулась за посередництвом до Англії, дуже нас занепокоїв і не предвіщав нічого гарного для нашої справи, бо ми знали відношення Антанти, а особливо Англії, до українського питання. Факт затвердження [Józef’ом] Piłsudski’м Кабінета [Władysław’а] Grabsk’ого, в якому Міністром закордонних справ був персональний ворог [Józef’а] Piłsudsk’ого, [Eustachy] Sapieha, доказував, що в польській політиці починають брати верх ендеки, які почали спиратись на будучу реальну силу, формування добровольчих військ [Józef’ом] Haller’ом, противником політики [Józef’а] Piłsudsk’ого. Коли я це виставив при переговорах з провідниками політики [Józef’а] Piłsudsk’ого і поділяющими його погляд на українську справу представниками Військової партії, то получив категоричне застереження, що [Władysław] Grabski одержав точні інструкції ні в якім разі не згоджуватись на перемир’я, коли буде обійдене українське питання, і що все буде гаразд, аби, мовляв, «наша дипльоматія (себто польська) була міцна духом і не програє справи в Спа».

Такі застереження, пане Міністре, давали нам надію, що наше становище не є безвихідне. Але ж дійсність оказалась иншою: польська дипльоматія не витримала; не думаю, щоб тут був «злий умисел», бо умови перемир’я надзвичайно важні для самої Польщі. На пропозицію Польщі Антанта потребувала підчинитися її рішенню. Рішення було слідуюче: Польща евакує Литву і відтягає свої війська з Вільно до кордонів Литви, залишивши 50-тиверстну нейтральну зону. На Волині війська Польщі відходять до Бугу й тільки на південнім фронті, себто на Поділлі нейтральна 50-тиверстна зона буде установлена там, де будуть стояти війська польські в мент завішення зброї; справа Східної Галичини вирішується Мировою конференцією. Після перемир’я негайно наступає Мирова конференція в Лондоні з участю Прибалтійських Держав і, може, представників Галичини, но без представників Наддніпрянської України. 12-го повернувся [Władysław] Grabski до Варшави. Задача Місії була довідатись точного рішення Антанти відносно умов перемир’я (що було осягнуто) і дальших намірів Польщі відносно нашої угоди. З приводу цього я мав авдієнції у Міністра [Eustachy’я] Sapieh’и, в Бельведері, у [Władysław’а] Grabsk’ого, представників Військової партії Бельведера, майора [Ignacy’я] Matuszewsk’ого, [Bolesław’а] Wieniawa-Długoszowsk’ого; щоб перевірити мої інформації [Іван] Фещенко-Чопівський мав побачення з Прем’єром [Władysław’ом] Grabski’м, а латиський і фінляндський Посол з Міністром [Eustachі’єм] Sapieh’ою і [Władysław’ом] Grabski’м. За той же самий час [Борис] Ржепецький інформувався у лідерів сеймових партій, а пан [Ісаак] Мазепа мав офіційні розмови з Центральним Комітетом П[ольської] П[артії] С[оціялістичної], з [Jędrzej’м] Moraczewski’м і [Ignacy’єм] Daszyński’м і инш[ими]. Мої подробні розмови будуть представлені Вам пізнійше, а тепер я спішу пердати Вам через кур’єра висновки, з якими згоджуються [Іван] Фещенко-Чопівський і [Ісаак] Мазепа.

Сучасний польський Уряд цілком підлягає постанові Антанти, що він вже й доказав, затвердивши в ніч з 13-го на 14-те в засіданні Національної ради оборони згоду [Władysław’а] Grabsk’ого на пропозиції Антанти, об чім і сповістив Антанту. Які б не були рішення Антанти, польський Уряд прийме їх і виконає. З підписаним Польсько-Українським договором польський Уряд, нарушивши його формально по требованню Антанти, перестав лічитися; докази тому такі: Міністр [Eustachy] Sapieha на моє категоричне запитання дипльоматично успокоював мене, що большовики не згодяться на звішення зброї і що для поляків остається тільки шлях дипльоматичної боротьби за українське питання на Мировій конференції на основі затасканого принципа самоозначення народів. [Władysław] Grabski був откровеннійше і в балачці зі мною, з [Іваном Фещенко-] Чопівським, з латиським Послом відповів латиському Послу, що «українське питання може бути розглянуте на Мировій конференції, як внутрішне російське або як галицьке; [Івану Фещенко-] Чопівському: «українське питання знято з европейського ринку, тільки галицьке питання цікаве зараз Антанті», а соціялист [Ignacy] Daszyński на запитання [Ісаака] Мазепи відповів вже зовсім цинічно: договір, підписаний для Польщі не є обов’язковим, бо він таємний і не ратифікований в Сеймі, це єсть тільки військова конвенція між двома головними командуваннями, за яку відповідає військова влада, а не Парлямент. [Іван Фещенко-] Чопівський зажадав у [Władysław’а] Grabsk’ого остаточної відповіди з приводу позички марками. [Władysław] Grabski відповів, що вони цього зараз перевести не можуть формальним шляхом, бо не відомо, що буде з Україною, а у нас нема поручителів великих російських капіталістів; цю справу можна було б полагодити займом у Міністерства закордонних справ, причому це була б тільки політична акція і Міністерству фінансів прийшлось би просто списати гроші в розход; [Władysław] Grabski принципово згодився, коли ми осягнем дозвіл у військового Міністерства, або у Міністерства закордонних справ зробити позичку. На це надій мало, бо Міністерство закорд[онних] справ ні військове Міністерство не має великих кредитів.

Міністр [Eustachy] Sapieha і [Władysław] Grabski в розмові зі мною підчеркнули, що нам дуже важно мати до менту перемир’я, як найбільшу територію, що з приводу цієї справи і взагалі українсько-польського порозуміння буде побачення в Замостіпана Головного Отамана і [Józef’а] Piłsudsk’ого, де буде все остаточно вирішено і, між иншим, справа Галичини; ввічливо мені дано було поняти, що раз міродайні чинники обох держав вирішують всю справу, то нам ні об чім балакати. В розмовах моїх і [Ісаака] Мазепи поляками видвигалось, що краще було б вирішити справу Галичини не шляхом плебісциту, який може запропонувати Антанта, а порозумінням двох сторін, причому проводилась знаменита лінія [Joseph’а] Barthélemy, з погрозою, що на плебісциті поляки візьмуть верх; всі ці пропозиції категорично були нами відкинуті. Отже, думка моя, [Івана] Фещенко-Чопівського, [Бориса] Ржепецького і [Ісаака] Мазепи така: большовики згодяться на завішення зброї; правда вони потребували від Антанти негайного визнання і участи в Мировій конференції, але ж це був тільки большовицький форс і нічого більше: всі обставини примушують большовиків негайно прийняти перемир’я, бо в противнім разі вони будуть мати проти себе всю Антанту. Не виключено, що Антанта може визнати їх і до Мирової конференції, бо як замітив [Władysław] Grabski, [David] Lloyd George є тепер фактично диктатором всієї Европи; опозицію Франції Англія зломала шляхом рішучої поведінки з німцями на користь Франції, – решта держав Антанти давно готова визнати большовиків. Над Польщею закинута мертва петля, і вона покорно виконує все те, що від неї потребують, бо єдиний союзник, Франція, в сучасний мент відійшов, доказом чого є хоч би й те, що Франція відмовила полякам в позичці 600 000 000 марок на придбання зброї в Німеччині, половина якої повинна була дістатись нам.

Загал польського народу бажає спокою й миру. Демократичні сеймові круги негодують на Уряд [Władysław’а] Grabsk’ого, але ж вони не здібні на рішучу акцію: вони бояться Антанти, внутрішніх переворотів, повного розкладу армії, і, наприклад, на запитання [Ісаака] Мазепи, як соціялісти можуть допустити, що Мирова конференція обійшлась без їх участи, [Ignacy] Daszyński заявив, що «ми давним-давно готові взяти участь в центро-лівім Кабінеті, та тільки наші буржуазні круги не відважуються на такий Кабінет»; в мент таких надзвичайних подій Сейм замість перманентних засідань роз’їздиться в суботу на літні каникули, оставивши рішати всю справу Національній раді оборони. Безперечно, Військова партія, так звана «Бельведерська», на все це лютує, не віре в мир з большовиками і готується до війни, але ж у неї є серйозний противник в персоні генерала [Józef’а] Haller’а, який поділяє ендековські мрії і, безперечно, відноситься отрицательно до українського питання. Між иншим, не змішуйте цього [Józef’а] Haller’а з його братом, начальником Генерального штаба, якого Ви, напевно, знаєте і який є на нашому боці. Осмілюся висловити Вам, пане Міністре, свою думку. Мені здається, що необхіден Ваш негайний від’їзд до Англії, мотивів я не привожу, вони для Вас ясні, а в разі Вашої згоди прошу негайно надіслати кур’єром Ваш дипльоматичний паспорт (або фотографічні картки, тоді паспорт буде заготовлений Місією) з наказом, куди Вам заготовити візу; Вашого від’їзду вимагає і становище нашої конференції в Спа, що Ви побачите із прикладуємої телеграми, копію якої я Вам надіслав по телеграфу.

Надзвичайної ваги набирає для нас Прибалтийська конференція, яка відбудеться в Ризі не пізнійш 1-го серпня; вона була призначена на 20 липня, але ж поляки прохають одложити її на 10 день. Просив би Вас, пане Міністре, призначити представника на цю конференцію і надіслати його негайно до Варшави, беручи терміном конференції 20-те липня. З варшавської Місії на конференцію ніхто поїхати не зможе, бо там потрібні високоавторитетні представники, крім того, вся справа в Варшаві вимагає присутности всіх членів Місії, хоть би через те, що новій людині без зв’язків і знайомств трудно буде працювати. На Прибалтійській конференції і ми будемо мати повну підтримку в персоні тутешніх послів Латвії і Фінляндії, які цілком на нашім боці, що доказали на ділі рядом послуг. Вони живуть зі мною на одній дачі, персонально зі мною добре знайомі і зараз турбуються українськими справами більш, чим дехто з наших громадян. Не знаю, кого Ви призначите на конференцію, але ж осмілююсь, пане Міністре, зазначити Вам, що краще було б, як би туди поїхав хто-небудь з членів Кабінета, бо Прибалтика дуже лічиться з титулом і командіровка Міністра буде їм імпонувати; звичайний директор, або член місії їх не задовольнить. Це я Вам пишу зі слов латиського і фінляндського послів. Я не думаю, щоб ця конференція в зв’язку з останніми подіями була одложена.

Позаяк срок, поставлений Антантою большовикам, кінчається 18-го, то я дозволив, пане Міністре, собі затримати пана [Павла] Зайціва до неділі; коли він Вам потрібен, то прошу телеграфувати, – вишлю його негайно. Користуючись тим, що мого сина, хворого на скарлатину, лічить мій знайомий з Петрограду персональний приятель [Józef’а] Piłsudsk’ого, проф[есор] Михайлович, я в неділю устраїваю невеликий обід у себе на дачі, на якому будуть мої теперішні сожителі латиський, фінляндський Посол, тільки що приїхавший представник Литви і вузький круг самих близьких людей до [Józef’а] Piłsudsk’ого, яких пригласить проф[есор] Михайлович. Латвійський і фінляндський Посол хочуть підкреслити на цім обіді, що вони найенергійніше підтримують українців і що наш договір не повинен бути зломаний; в цім напрямку і будуть вестись розмови. Програма дня обговорення між мною і представниками Латвії і Фінляндії.

Прошу Ваших директив і вказівок. Щиро бажаю всякого успіху. Прошу прийняти моє запевнення в повній пошані до Вас

Л[еонід] Михайлів

***

Друкується за оригіналом, машинопис з автографом / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 347. – Арк. 32-35.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 589-593.