Кость Мацієвич, лист Миколі Васильку, Бухарест, 2 грудня 1919
Вельмишановний пане Посол!
Щиро дякую Вам за лист від 14 листопаду, який передав мені п[ан] M[ihail] Pâcleanu, з котрим я при цій оказії мав досить довгу і сердечну розмову. Велике спасибі також шлю Вам за всі ті додатки, які Ви додали до сього листа. Між иншим особливе значіння мали для мене відомости про Берлін і Відень. Дещо я довідавсь про ситуацію там і сам, бо спеціяльно надіслав туди свого чоловіка, але багато Ви мені і нового подали.
Лічу своїм обов’язком звернути Вашу увагу на те, що Ви трохи помиляєтесь, коли гадаєте, що стриманість Румунії в допомозі нам залежить від невияснености наших відношень до Польщі. Це певне має значіння, але головна причина не в цьому, а впливах Антанти. Майте на увазі, що Румунія мала протест деяких представників (Англії) з приводу допомоги нам зброєю. Дипльоматичний корпус тут не є до нас прихильний, і це найбільш спсувало нам справу. Ну а потім [Антон] Денікін уявляв з себе поначалу таку імпозантну силу, що румуни не могли його не боятися і мусили навіть проти свого бажання видати йому російське майно і перепускати полонених. Той страх перед можливою Росією, який почуювать і більш великі західні держави, має і тут своє значіння. Ну а потім наше внутрішнє безладдя, яке відомо Румунії краще, як кому, і за яке мені так часто буває соромно тут, теж спиняло Румунію в досить рішучому ангажуванню в нашій справі, особливо коли свого клопоту так багато. Взагалі питання це дуже складне і не рішається тільки в той спосіб, про який пишете Ви, це певне не означає того, що я не придаю ваги нашому порозумінню з Польщею. Навпаки, в кожному свойому листі і докладі п[ану] Міністру зак[ордонних] справ і Президенту Республіки я писав, що без нього ми будемо завжди на роздоріжжі. Од одного одстали і до другого не пристали. Я доводжу Вам про це тільки для того, що правильна наша орієнтація проміж великих держав, може, скоріше розв’язала б руки Румунії, як навіть порозуміння з Польщею. В моїй останній розмові з [Ionel’ем] Brătianu я одержав від нього одверту і, гадаю, щиру пораду, бо він до нас ставиться дуже добре, – отримати хоча моральну піддержку Америки і Франції.
Повинен Вам також підкреслити повну згоду Ваших думок з міркуваннями п[ана] [Alexandru] Florescu, румунського Посла в Польщі, який тимчасово перебуває тут. З ним у мене ще раніш встановились довірливі відношення, і він мені зараз багато цікавого оповідав про справи в Варшаві. Він також надзвичайно багато надає ваги нашому порозумінню з Польщею, яка б сама рішуче підтримала нас, допомігши організувати армію, але умова – межа Збруч. Говорив він також про симпатії до нас [Józef’а] Piłsudsk’ого – і др[угих] і теж радив щиро осягти цього порозуміння. Польський Посол тут гр[аф] [Aleksander] Skrzyński, з яким у мене теж відношення встановились більш-менш постійні, підкреслює значіння межі Збруч, яка забезпечує Польщу від територіяльної злуки Юго-Славії і Чехо-Славії з Росією і кладе кінець російському панславізмові. І тому і другому я мусив сказати, що ми краще підемо на державний дуалізм з Польщею, ніж на зовсім самостійне існування України без Галичини. І взагалі я становлю це питання Вам під розвагу, бо дуже можливо, що воно стане перед нами зовсім реально.
Ситуація тут тепер значно міняється. Ліберали, які сподіваються мати більшість в Парляменті, одійшли на другий план. Більшість в Парляменті складається з блоку нових країн Ардеала, Буковини і Бессарабії з Селянською партією старої Румунії. Ця комбінація далеко лівіша, як ліберали, і вона має висунути зі своєї середини, що підпише умову з Антантою і поведе нову внутрішню політику. Боюся, щоб з цього не вийшло дечого недоброго для Румунії, бо з новим блоком приходять до влади люде нові і почасти неопитні, що нагадують Временное Правительство часів початку російської революції. Як би вони не наробили того тут, що наробили кн[язь] [Георгій] Львов – [Олександр] Керенський в Росії. Тим часом сподіваюсь, що Румунію, може, мине чаша сія, а для нас комбінація, в якій велику ролю грають бессарабські і буковинські депутати, не може не бути прихильною. Я вже почав знайомства і зближення з «новими людьми», при чім скористававсь і рекомендованими Вами д[окто]ром [Nicolae Petrescu-] Comnen’е (відтепер депутат) і п[аном] G[eorghe] Pop'ом. Між иншим засновуючи нову газету в обслугуванню наших спільних інтересів, я маю надію на поміч цих добродіїв. Недавно д[окто]р [Nicolae Petrescu-] Comnen’е помістив дуже гарний артикул з приводу наших україно-румунських відношень.
Мені тепер якось так дивно жити без посереднього зв’язку з Урядом і не мати точних фактичних відомостей про те, що діється у нас. Через те ходить сила усяких самих неможливих чуток. То [Симон] Петлюра в Букарешті, то він в Станіславові, то він зайняв повстанцями Київ, і т[аке] и[нше]. З мого попереднього листа Ви знаєте, що Уряд з частиною військ одійшли в напрямку на Бердичів і потім Київщину на з’єднання з повстанням проти [Антона] Денікіна. Але як цей план виконавсь, ми не знаємо нічого точно, і взагалі, обстоїть справа з большевиками, з якими у нас намічалося військове порозуміння.
Проїхав тут [Євген] Петрушевич з компанією і наробив тут нам багато клопоту; по старим відношенням я прийняв до серця їх пригоди і багато хлопотавсь про те, аби їм добути вільно виїзд. Без цього вони були б в руках поляків. Проти цього я рішуче протестовав і добивсь того, що їх не повезли на Польщу. Але, в кінці кінців, мене ж вони винуватять в тому, що я хтів їх тут інтернувати, направити до [Антона] Денікіна і т[ак] д[алі]. Певне, що це чистіша брехня. [Василь] Вишиваний в мене в квартирі і досі лежить, бідолаха, хворий на тиф і дуже тяжко хворий. Але, дасть Бог, одходимо його як-небудь.
Ваші аргументи щодо об’явлення війни [Антону] Денікіну мене не переконали. Ми повинні були зайняти нейтральне положення і після ворожої акції [Антона] Денікіна жалуватися Мировій конференції і ввійти в згоду з большевиками і тільки тоді об’явити війну. Майте на увазі, що вона була дуже непопулярна серед галицького війська, і власне цей крок і привів до катастрофи. А що жест зроблений гарний, в цьому я не перечу. Тільки з цього жесту нічого доброго не вийшло для нашої справи. Відомости, які є в листі п[ана] [Андрія] Яковліва, я мав вже раніш, але я повинен сказати, що останні доповнюючі вибори в Англії показують, що на це мало надій і правильніше шлях [Михайла] Тишкевича, ніж розмова з опозицією. Я надіслав Вам телеграму, а також лист про Ваше призначення до Берліну. Дуже прошу не відмовитися від цього гіркого і важкого обов’язку. Зі свого боку я все зробив для того, аби іменно на Вас його покладено було, бо лічу, що Ви єдиний чоловік, який зможе, маючи на увазі нашу незмінну орієнтацію, встановлену нами по нашій згоді, нейтралізувати впливи російських реакціонерів і генералів, для яких скоро останеться єдина надія Берлін. Дуже і дуже прошу Вас во ім’я нашого патріотичного обов’язку не відмовитись від нового призначення.
Ваш щирий прихильний К[ость] Мацієвич
***
Друкується за копією, машинопис / ЦДАВО України Ф. 4211. – Оп. 1. – Спр. 13. – Арк. 227-229.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С.536-538.