Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Держави Антанти

Значіння Росії в міжнародній політиці. Обговоривши події, що сталися на території б[увшої] царської імперії, і наші відносини до сусідніх народів і держав, в тім числі і до білої та червоної Росії, слід звернути увагу на становище української справи в державах Антанти, яка зараз по побіді, віднесеній в останній війні, відограє у всіх справах рішучу ролю. Побіда антантських держав означала свободу народам і право на самовизначення, проголошене устами [Woodrow] Wilson’а, і тому всі освобіджені народи, між ними і український, покладали надії, що їх слушні змагання знайдуть підтримку в державах Антанти, признання їх державности і допомогу в борьбі з найбільшим ворогом культури – большовизмом. Сподівання ті не оправдалися, український нарід помимо всіх прикладених зусиль не дістав ніякої підтримки, ні «моральної» в формі визнання його державности, ні «матеріяльної» в боротьбі з большовиками, яку 4-й рік провадить з великими втратами, захищаючи своїми грудьми і Західну Европу перед большовизмом, який «katexochen» є руйнуючим елементом. Українська справа натрапляла в державах Антанти на величезні перешкоди тому, що вона являється, по думці антантської політики, складовою частиною незвичайно важкого до розв’язання російського питання. Скільки разів не підходили державні чинники антантських держав до українського питання, завжди трактували його в зв’язку з тим чи иншим вирішенням проблеми Росії. Відомо, що колишня царська імперія була одним з найважніших чинників міжнародної політики і світової рівноваги і відогравала в економічному життю першорядну ролю з огляду на свої багацтва.

Розбіжність поглядів антантських держав на російські справи. З одної сторони, існування її як могутньої держави лежало в сфері життьових інтересів деяких держав при довоєнній політичній констеляції, з другої сторони, могучість Росії, її експансивність, її конкуренція на всіх полях ставали на перешкоді деяким державам, і тому зараз, коли ця небезпечна конкурентка впала, вони не мають великої охоти відбудувати її. Власне така розбіжність поглядів на значіння Росії замічається весь час в політиці антантських держав, а досить яскраво виступає вона зараз, коли держави Антанти приступають до ліквідації всіх справ, викликаних великою війною, а до тих справ належить і російське питання, і питання большовизму, від вирішення яких залежатиме в великій мірі мир і спокій в Европі та підняття її з економічної руїни, спричиненої світовою війною. Залежно від цього, наскільки сильна могуча Росія лежить чи не лежить в інтересах поодиноких держав Антанти, постільки в окремих державах зустрічається українське питання з прихильностю чи ворожостю. Відповідно до цього держави Антанти поділяються на дві групи: Англія, Італія, Японія, інтереси яких не вимагають відбудови Росії в довоєнних границях, і друга група: Америка і Франція, яких політичні і економічні вимоги вказують на конечність реставрації Росії.


Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 107-108.