Чисельність військ
Що ж до чисельности польської або ж татарської чи козацької армій, то дані і українських, і польських авторів неоднакові. Автор першої монографії про Підгаєччину поляк Міколай Нєдзвєцький писав про те, що «тодішні літописці подають чисельність татар на 150 000 і 20 000 козаків» [241].
Автори пам’ятної таблиці у підгаєцькому костелі Пресвятої Трійці, встановленої на честь перемоги Яна Собєського, теж подають чисельність татар – 150 тисяч [242]. Микола Костомаров, спираючись на свідчення не названого польського історика, пише, що з Дорошенком орди вирушило 80 тис. і козаків 24 тисячі. Щоправда, тут же він додає, що сила ся перебільшена, бо польські джерела рідко коли не збільшують сили ворога свого краю [243]. Як підтвердження цьому, польський письменник Тадеуш Бой-Желенський у дослідженні «Марисєнька Собєська… Листи», розповідаючи про взаємини Яна Собєського і його дружини, наголошує, що саме Підгайці кардинально змінили Собєського і дали можливість розкрити йому у собі талант полководця. Тому дослідник наголошує, що на історію Польщі XVII ст. треба подивитись під зовсім іншим кутом зору, зокрема, того всього, що стосується татар. З огляду на те, Т. Бой-Желенський наводить досить цікаві факти з праці Гурки «Чисельність татарів кримських та їх війська», у якій пише, що чисельність всіх татар разом із дружинами та дітьми коливається між 100 і 200 тис. людности. Чисельність же татарського війська рідко доходила до 10 чи 15 тисяч. І завше вони нападали з однією метою – не воювати, а грабувати. Тому, на думку історика, набуває гумористичного забарвлення віра, яку і по сьогодні підтримує поштива Европа, що 12-мільйонний народ протягом кількох віків грудьми своїми закривав Европу від тієї десятитисячної «навали» [244].
Однак, якщо такі цифри з’являються, то у цьому конкретному випадку, на щастя, маємо певною мірою правдиві пояснення в польського історика Т. Корзона:
«Чисельність двох військ була незмірна – перевищувала, безперечно, понад сто тисяч: 80 000 татарів і 24 000 козаків. Над ними маяв трикутний штандарт великого хана. Для збільшення постраху грала верескливо турецька капела за допомогою довгих сурм і пищалок, повідомляючи про присутність теж і турецьких військ. Всюди говорилося, що то тільки передові загони армії султана Оттоманів. Однак був то фальшивий поголос, оскільки послав він (султан – С.К.) подібно 3 000 яничарів…. Але той грізний поголос знаходив віру…» [245].
Саме тому історик Гурка вказує у своїй праці, що чисельність татар, яку Собєський подає у своїх реляціях як 120 чи 160 тис., треба скоротити якнайменше на один нуль.
Перебільшення і гігантоманія (гранділоквенція) у всіх польських панегіриках XVII ст. були властиві як весільним чи погребальним пісням, так і реляціям з поля бою. Не чисельністю, наголошує історик Гурка, грізні були татари, але бойовою вправністю, організацією і, що здасться парадоксальним, – технічною цивілізацією, чим вивищувались над шляхетською масою. Адже в пол. XVII ст. майже кожен татарин мав в кишені камізельки нюрнберзький годинник [246].
Наталя Полонська-Василенко писала про армію П. Дорошенка з 24 000 козаків та кількох десятків тисяч татар. Чисельності ж польської армії не вказує [247]. Наталя Яковенко дещо точніша: армія П. Дорошенка була підсилена 20-тисячною ординською кіннотою і 3-тисячним загоном яничар [248]. Про склад польської армії теж ніяких відомостей. Іво Вершлєр пише, що козацько-татарські сили разом мали близько 30 тисяч воїнів, а Собєський в Підгайцях біля себе залишив приблизно 2000 піхоти і 1000 кінноти [249]. «Słownik Geograficzny» («Географічний словник») подає відомості про 150 тис. татар і 20 тис. козаків, а Собєському вдалось зібрати й озброїти своїм коштом 12 тис. війська, з яких залишив собі 3 тис. жовнірів, а решту розіслав по краю [250]. Інші відомі дослідники не подають жодних цифр щодо чисельности ворогуючих сторін [251].
Дмитро Дорошенко набагато точніший: армія Петра Дорошенка складалася з 24 тис. козаків з 40 гарматами й кількома десятками тисяч орди під проводом калги (наслідника престолу) Керим Герея, а також 3 тис. турецьких яничар з 12 гарматами. Натомість Ян Собєський «міг виставити всього 15 000 регулярного війська й кілька тисяч узброєної челяді» [252]. О. Реєнт та І. Коляда фактично дублюють дані про кількість й озброєння обох армій, взяті з дослідження Д. Дорошенка, не покликаючись на нього [253]. Тарас Гунчак говорить про 24 тис. козаків, кілька тисяч татарської орди та 3 тис. турецьких яничар. Чітко вказує, що Ян Собєський встиг вислати 15 тис. регулярного війська та кілька тисяч озброєної челяді. Вочевидь, ці дані теж взяті або у Д. Дорошенка, або у когось з польських істориків.
Не маємо сумніву, що фахівці-військовики вчинили б так, як зробив це Д. Дорошенко у монографії про великого гетьмана: охарактеризували б спочатку співвідношення сил, відтак позиції ворогуючих сторін, а далі вже і хід битви. У своєму дослідженні, насамперед, спробуймо, наскільки це можливо, знайти об’єктивне співвідношення сил. До того ж, хочемо, щоб і наш сучасник зрозумів, а звідки ж і як подають неправдиві (значно завищені) цифри у висвітленні чи то кількости армій, чи то втрат. Саме тому, на наш погляд, доречним буде навести розлогу цитату-роздум Д. Дорошенка з його монографії:
«Які були сили противників? Сам Собєський в листі до жінки з дня 21.09 писав про 120 тис. татар і 50 тис. козаків з 40 гарматами, а в другому листі з дня 21.10 (вже по закінченні боїв) – про 160 тис. татар і 20 тис. козаків при 24 гарматах. Свої ж власні сили обрахував на 5 тис. кінноти і 3 тис. піхоти.
Безперечно, число татар і козаків подано в нього гіпотетично і є дуже перебільшене, так само, як число власного війська заменшено. Польський історик Корзон нараховує за Коховським, 80 тис. татар, 24 тис. козаків і 3 тис. турецьких яничарів; сили ж Собєського обраховує на 7-8 тис., але додає, що змобілізувавши двірську службу, ближчі панські надвірні хоругви і навіть хлопів, Собєський мав коло 15 тис. війська.
Юзефович, який писав скоро після самої події, каже, що орди було 80 тис., козаків 24 тис. та ще 3 тис. яничарів при 12 польових гарматах. «Gazette de France» у своїй реляції про Підгаєцьку кампанію (з дня 26.11.1667 року, ст. 1303) подавала, що Собєський мав 15 тис. людей, з яких 10 тис. кінноти вислав для операції в полі, а з 5 тис. замкнувся в Підгайцях, маючи проти себе 10 тис. татар і 20 тис. козаків. Головні ж сили ворога, в числі 50 тис., стояли вже під Львовом. Можна думати, що звістка «Gazette de France» стоїть найближче до правди, хоч і тут треба допустити скоріше перебільшення числа козацько-татарської армії, ніж її зменшення» [254].
Це ж стосується і втрат. Міколай Нєдзвєцький, наводячи уривок листа Яна Собєського до Марисєньки, писав про загибель 20 тис. татар [255]. Той же Корзон пише про кілька тисяч загиблих татар, а втрати польської сторони начисляє у 490 осіб [256]. Д. Дорошенко, покликаючись на Коховського, теж говорить, що поляки втратили 490 людей [257]. Отже, як видно, здогад Д. Дорошенка про значне перебільшення козацько-татарських сил на підставі тих даних, які у нього були, виявився правильним. Що таке значне перебільшення в польській історіографії пішло саме від Яна Собєського, ми бачимо пізніше в працях критично налаштованих дослідників-поляків.
Примітки
241. Niedzwiecki M. Powiat podhajecki pod wzgłędem geograficznym, statystycznym, historycznym. – Stanisławów, 1896. – S.129.
242. Підгайці – радянське місто. Фотоальбом, виготовлений членами історичного гуртка Підгаєцької ЗОШ І–ІІІ ст. (рукопис). – Підгайці, 1960.
243. Костомаров М. Руїна. Гетьманованнє Брюховецького… – С. 101.
244. Żeleński (Boy) T. Pisma. – T. VII. Marysieńka Sobieska. – Warszawa: Panstwowy Instytut Wydawniczy, 1994. – S. 170–175, 352–353.
245. Podhaice… – S. 5.
246. Żeleński (Boy) T. Pisma. – T. VII. Marysieńka Sobieska… – S. 171.
247. Полонська-Василенко Н. Історія України. – Київ: Либідь, 1992. – Т. 2. – С. 43.
248. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України… – С. 386-387.
249. Werschler I. Obrona Podhajec w 1667 r. – S. 20.
250. Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. VIII. – Warszawa, 1887. – S. 384–388.
251. Шевчук В. Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI– XVIII ст.; Чухліб Т. Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648–1714 рр. – 2-е вид. – Київ: Критика, 2005. – 584 с.
252. Дорошенко Д. Нарис історії України… – Т. ІІ. – С. 78.
253. Реєнт О., Коляда І. Усі гетьмани України. – Харків: Фоліо, 2007. – 415 с.
254. Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. – С. 134.
255. Niedzwiecki M. Powiat podhajecki pod wzgłędem geograficznym, statystycznym, historycznym. – Stanisławów, 1896. – S. 129.
256. Podhaice… – S. 4–5.
257. . Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. – С. 196.