«Я не знаю, хто я буду завтра»

Софія Малильо

Я не знаю, хто я буду завтра.

Може, знов нахлине пустка – глуш.

Є в природі об’єктивна правда,

В тім числі – в хисткій природі душ.

Може, знову лихо безбережне,

Що чатує звіром звідусіль,

Моє серце вкрай необережне

Знову кине у бездонний біль.

Я не фаталіст, хоч в долі в мене –

Фатуми і випадки жахкі.

Спробуй – стань її творцем натхненним,

Як навкруг – надміру хижаків.

Я жадаю свій печальний вечір

Завершить не під гієн виття,

Розпрямити вік похилі плечі,

Глянути з довір’ям на життя.

Чуєш, доле, – я не так багато

Жду від тебе за твої борги.

Хай печалей буде – не занадто,

І нести їх трішки дай снаги.

26/V-1990.