Туга. 1

Софія Малильо

О, не кидай мене в пустці

Сиротою!

Я зжилася, подружила

Із тобою.

Ти вгніздилась в моїх грудях,

В моїх ранах,

Невідступна, невимовна,

Невблаганна.

Безупину, нерозлучно

Ти зі мною,

І нема мені пощади

Ні спокою.

Безупину, в день яскравий,

В пітьмі ночі,

То ласкаво, наче мати,

Ти шепочеш,

Маниш, вабиш невідпорно

У простори,

Ген туди, де рідне небо,

Рідні гори,

То голосиш, наче чайка,

На могилі,

Де я з болем поховала

Трупи милі:

Творчі мрії, світлі думи,

Совість чесну…

О, невже вони ніколи

Не воскреснуть?

І невже в оцій безодні,

В пеклі болю,

Тільки сном–обманом буде

Віра в волю?

Ти голосиш, ти ридаєш

В моїх грудях,

І нема мені спокою,

І не буде!

Та не кинь, не кинь мене ти

Сиротою!

Я здружилася, зріднилась

Із тобою.

Навкруг мене – край чужинний,

Голі скелі…

О, не дай мені заснути

В цій пустелі!

1951 рік, Колима