«Так довго душу нівечило зло…»

Софія Малильо

Так довго душу нівечило зло,

у нім вона до безнадії тліла,

але довіритись нікому не посміла,

хоч невимовно боляче було.

Такий був підлий і жорстокий час!

Усі були, мов квіти, безборонні,

найкращі гинули в його полоні

від лютих катувань, наруг, образ.

А нині що ж? Прийшла нова пора.

Ще зло живе, однак видозмінилось,

і серце знов надією забилось

у сподіванні Волі і Добра.

13/IV-1991.