«Коли життя в уяві пролетить…»

Софія Малильо

Коли життя в уяві пролетить,

таке перед насильством безборонне,

знов серце зранене заниє і застогне

і кривдами старими заболить…

Пекельна мить!

Чи серце, чи душа… Назвем хоч як…

Була в них творчості й добра жадоба.

А сила духу? – Невисока проба:

як налетіла доля, мов хижак,

перегорів на шлак.

Але ж природа – дивна таїна.

Не здатний розум сил її пізнати.

Лише вона змогла мій дух підняти

з безодні горя. Із самого дна.

Вона одна.

Ото й живу, відлічуючи дні

та відкриваючи потроху знову

величну й чарівну світобудову:

від комашні – до зір у вишині.

Те щастя ще судилося мені.

3/VI-1991.