Туга. 2

Софія Малильо

Трудна поезія моя

(Душа моя у тузі) :

Злітати їй уже дано

Лиш у важкій натузі.

Захоплень іскри-блискітки,

Ні веселкові мрії

Уже не піднесуть її

В висоти ейфорії.

Душа – убога, хоч жива :

Жива одною гранню,

Знебулася снага її

В німотному стражданню.

І як їй бути, як їй жить

І де шукать поради?

Нема на горесті її

Ні ліків, ні розради.

Вона жива одним чуттям,

Одним, народним, болем,

А квітів – радощів своїх

Не воскресить ніколи.

Уже не розцвітати їй

В гармонії з весною,

Довірливо не гомоніть

З тремтливою листвою,

І не злітати жайвором

В пориві благовіснім,

Натхнення спалахом ясним,

Дзвінким мотивом пісні.

Та я не докорю тобі,

Моя полинна доле,

Що ти полишила мене

З єдиним другом, болем.

І нічим тут зарадити,

Нічого не змінити :

З тобою в парі, друже мій,

Довіку нам тужити.

6/III-1990.