Зелений Клин

Приходиться згадати бодай коротко також про справи, що торкаються нашої колонії на Далекому Сході. Далеко над тихоокеанськими берегами Азії в плодючій, багатій на вугіль та ліси, озера і ріки країні живе понад три четверти мільйона українців. Довголітня недоля гнала туди здавна наших людей шукати собі ліпшої долі. Поселялись вони в тій малознаній світові стороні, основували оселі, вносили життя в мертві нетрі цього тихого кута і утворили з його на Далекому Сході українську колонію. За час війни збільшилось значно число українського населення новими поселенцями, і зараз там б’є нове життя в культурному, політичному і економічному напрямку.

«Зелений Клин» займає коло 1 400 000 км2 простору східної частини Азії над Тихим океаном і числить около 1 250 000 всього населення. Він обіймає половину (північну) острова Сахаліна, цілу Сахалінську область (на приморській границі Азії, від устя ріки Амур, вздовж цієї ріки і океанського берегу до Сарапульської пристані на полудні), всю Приморщину (властивий Зелений Клин, звідки та назва перенеслась на всі инші області Далекого Сходу, замешкані українцями), тобто цілий надморський клин вздовж ріки Уссурі аж до міста Владивостока і трохи ще далі на полудні, Амурщину (від м[ису] Уда на полудневий схід до ріки Амуру і вздовж цієї ріки аж до китайської границі), і дальше по китайській границі врізується клином до заходу і кінчається коло ріки Селенге, недалеко Байкальського озера на Забайкаллю.

Українці поселилися найгустіше в Приморщині, де займають 60 до 90% всього населення. Найбільш заселені українцями (85 до 95%) повіти: Микольсько-Уссурійський, Іманський, Ольгинський і Хабаровський (всі 4 на півночі від Владивостока). Побіч українського населення в Приморщині живе також около 10% корейців, 5% москалів і 5% китайців (головно по містах). В Амурській области українці займають 30 до 60% населення, багато українців живе в північній частині острова Сахаліна, в Сахалінській області і на Забайкаллю. В Китаї, вздовж Маньчжурської китайської залізниці поселилося теж чимало українців, так що вся та залізниця переважно в їх руках.

Загальна розруха, що захопила Росію в 1917 році, потрясла також і Далекосхідним краєм, і українці Зеленого Клину взялись там негайно після революції до організування громадського життя. Вже в червні 1917 року (11 до 14-го червня) зібрався в м[істі] Микольську Уссурійському перший всеукраїнський з’їзд Далекого Сходу, який накреслив дальшу програму планової організаційної праці серед українського громадянства на Далекому Сході. Слідуючі з’їзди ставили цю справу все більш на реальний грунт, і третій всеукраїнський Далекосхідний з’їзд, що зібрався в Хабаровську в квітні 1918 року, вибрав український краєвий Далекосхідний Комітет, який являвся деякий час найвищою тимчасовою владою по всім справам, українського населення Далекого Сходу. На тим же з’їзді обговорено між иншим організацію вільного козацтва (народної міліції), справу виборів до українських Установчих Зборів та виборів в українську Далекосхідну краєву Раду. Четвертий Всеукраїнський Далекосхідний з’їзд, що радив у Владивостоці від 25-го жовтня до 1-го листопаду 1918 року, вибрав між иншим виконавчий орган української Далекосхідної краєвої Ради, т[ак] зв[аний] український Далекосхідний Секретаріят. В діяльности української Далекосхідної краєвої Ради належить підкреслити між иншим вироблення Конституції українців Далекого Сходу, яку ухвалено на 2-ій сесії краєвої Ради 27.V.1919 року і на основі якої українці Далекого Сходу мають користуватись повною національно-культурною автономією.

Приходиться, одначе, констатувати, що весь український рух, при всьому розмахові енергії визначних діячів нашої Далекосхідної колонії, не міг осягнути, головно ж в політичному напрямкові, намічених успіхів. Нормальний розвиток життя спиняли до певної міри і цілком паралізували всякі спроби найріжноріднійших ворожих українству чинників, які за час останніх бурхливих 4-х літ змагалися та й досі змагаються над захопленням влади в Сибіру. Колчаківська влада, якої бажанням було відновити в Росії давній лад, виявилась більш реакційною та жорстокою, ніж влада царська, і становище в українськім питанню не було лагіднійше, як до 1917 року. Українські організації замикались, видатних діячів переслідувано, українські газети припинювано. Тяжко відбились на розвиткові української справи також військові авантюри отамана [Григорія] Семенова, якого підтримувала і досі підтримує Японія; не легко живеться далекосхідному українству також під червоним режимом московських большовиків.

І коли в політичному життю українці Далекого Сходу в залежности від того чи иншого пануючого там режиму мусили задовольнитись тільки можливими здобутками, то в економічному і культурному життю вони, помимо всіх несприятливих обставин, все-таки можуть виказатись певними позитивними результатами. Праця, розпочата з великим розмахом в 1917 р[оці] над організацією сільського господарства, торговлі і промислу, поступала скоро наперед, так що вже в 1917 році на Зеленому Клині було 65 кооперативних спілок, об’єднаних тимчасово в Союзі приамурських кооперативів. У Владивостоці основано кооперативний інститут, кооперативний музей, намічується основання кооперативної політехніки.

З початком 1919 року заходами української Далекосхідної краєвої Ради засновано у Владивостоці 1-ше українське Далекосхідне краєве позичково-кооперативне товариство «Чумак», до якого приєдналося вже чимало українських кооперативних спілок, а також культурно-просвітніх організацій. Метою «Чумака» являється несення моральної і матеріяльної допомоги економічному і культурно-національному розвиткові далекосхідного українського громадянства. Інтенсивна кооперативна і культурно-освітня праця успішно розвивається у всіх важнійших місцях Зеленого Клину. Крім Владивостоку, що являється центром Приморщини, та праця зосереджується також в Благовіщенську і Свобідному в Амурщині, а також в Читі на Забайкаллю.

Рівнобіжно з організуванням економічного життя Зеленого Клину йде також праця в напрямку культурно-освітньої організації. У всіх важніщих заселених українцями місцевостях засновано українські школи, клуби, драматичні гуртки, «Просвіти» і инше. Розпочато видавання часопису і журналів для народу, як, пр[иміром]«Амурська Українська Справа» в Хабаровську, «Ранок» в Харбіні, ілюстрований тижневник «Засів» і ин[ше]. Політичні обставини примусили українське громадянство у Владивостоці припинити видавання часописей «Українець на Зеленому Клині» та «Щире слово», зате вжито заходів для видавання нових часописів. Щоби хоч в части зарадити недостаткові книжок на українській мові, відкрито два видавничітовариства: «Видавниче товариство ім[ені] [Тараса] Шевченка» у Владивостоці і «Українське видавниче товариство» в Хабаровську.

Відсутність всякого зв’язку з центральним Урядом Української Народної Республіки, брак інформацій з рідного краю, а також організаційних сил учителів, книжок і ин[ше], дуже тяжко дається відчувати нашим далекосхідним колоністам.Через бурхливі події останніх років Уряд УНР не мав змоги цілком задовольняти тих потреб, тим більше, що про безпосередній зв’язок з Далекосхідною українською краєвою Радою не могло бути і мови. Зносини центрального Уряду УНР з Далекосхідною колонією не були, отже, систематичні, а тільки випадкові. Уряд УНР надавав все велике значіння тій політичній та економічній ролі, яку може відограти в міжнародних відносинах справа Зеленого Клину, тої одинокої української колонії. Громадянство ж Зеленого Клину, з свого боку розуміючи вагу тісного зв’язку колонії з матерньою Україною, часто присилало через посередництво Української Далекосхідної Краєвої Ради своїх представників до Центральної Ради УНР з метою інформування про політично-економічну організацію Далекосхідного українського громадянства та одержування від неї директив для його дальшої праці.

Політичні обставини, викликані всякого рода окупаціями України, а також поширення большовицької руїни на Сибір порвали зв’язок державного центру УНР з її далекосхідною колонією. Щоби, одначе, бодай частинно виконати свої обов’язки супроти Зеленого Клину, Уряд УНР користувався всіми можливими засобами, щоби бути в зв’язку з краєвою Радою Зеленого Клину. Нами, між иншим, використано факт евакуації чеських військ з Сибіру, і Уряд УНР через своє дипльоматичне представництво в Празі пересилав на Далекий Схід інформації про кожночасне становище на Україні, план дальшої державної праці Уряду і инше. Однак і цей випадковий зв’язок не тривав довго. В серпні м[инулого] р[оку] закінчилась евакуація чеського війська з Далекого Сходу, а слідом за тим припинились також зносини Праги з Владивостоком. Справу дальших зносин з Зеленим Клином перебрало на себе Посольство УНР в Берліні, що війшло в відповідний контакт з представником Японії в Німеччині. В листопаді м[инулого] р[оку] Уряд УНР звернувся через своє берлінське Посольство з меморандумом до правительств Китаю та Японії, в якому з’ясував повстання та історичний розвиток Зеленого Клину та підкреслив, що інтереси Японії та Китаю в справах б[увшої] Росії сходяться до певної міри з інтересами новоповсталих держав на російській території, а в першій мірі з інтересами Української Народньої Республіки. У відповідній ноті, висланій Урядом УНР в тому ж часі до урядів вищезазначених держав, підкреслено побажання, щоби уряди Японії та Китаю 1) признали поодиноким урядовим інституціям, встановленим українським громадянством Зеленого Клину, державний характер; 2) прийняли зазначені інституції під свою охорону і забезпечили їм можливість користуватись правом самовизначення і 3) прийшли їм з матеріяльною допомогою на культурно-освітні справи. Треба надіятись, що з моментом переміни сучасного тяжкого політичного становища на краще Уряд Української Народної Республіки вживе всіх зусиль, щоби далекосхідну колонію, так дуже важну для України як своїм національним моментом, а також своїми матеріяльними цінностями, злучити якнайбільш тісними життєвими вузлами з державним центром і життям УНР.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 78-82.