Картографічні зображення змін у кордонах повітів на території краю після їх входження до складу Київської губернії
Пивовар А.В.
Відповідно до указу від 29 серпня 1797 року Катеринопольський, Уманський, Черкаський і Чигиринський повіти ліквідованого Вознесенського намісництва у повному складі увійшли до новоутвореної Київської губернії. При цьому, у зв’язку з ліквідацією Корсунського повіту та приєднанням його Лисянської округи до Катеринопольського повіту, частину поселень останнього у межах колишнього Брацлавського воєводства було передано до суміжного Уманського повіту. Щодо Чигиринського і Черкаського повітів, їх межі на цей час залишилися без змін.
Конфігурація Уманського і Катеринопольського повітів на фрагменті карти Київської губернії 1797 року // Карта Киевской губернии, составленной с частей Киевской, Волынской, Брацлавской и Вознесенской губерний, коя разделена на двенадцать уездов. Сочинена 1797 года апреля 2 дня (СК НБУВ, № 6752к, фотокопія).
За указом від 11 січня 1798 року повітовим містом Катернопольського повіту стає містечко Звенигородка (з відповідною зміною назви повіту). При цьому, як свідчать карти з атласу Київської губернії 1800 року, перейменування не торкнулося змін у складі повітів (див. фрагмент карти). В той же час, саме у період 1798-1800 років такі зміни, переважно структурного характеру, відбувалися мало не щорічно.
Зокрема, за указом від 19 жовтня 1798 року Уманський повіт було приєднано до Звенигородського, Черкаський – до Чигиринського, згодом перейменованого у Черкаський (у зв’язку з указом від 22 листопада 1800 року про перенесення повітового центру до міста Черкас).
Територіальні межі Уманського, Звенигородського, Черкаського і Чигиринського повітів на фрагменті Генеральної карти Київської губернії з губернського атласу 1800 року // Атлас Киевской губернии, состоящий из Генеральной карты, двенадцати городовых планов и двенадцати поветовых карт. Составлен 1800 года (СК НБУВ, № 426, фотокопія).
Щодо конкретних змін у складі повітів, останні простежуються уже в рамках повернення до попереднього устрою Київської губернії (у складі 12 повітів) та відновлення у межах території краю діяльності Уманського та Чигиринського повітів (указ від 6 вересня 1804 року). Причому, на цей раз зміни торкнулися вже території трьох суміжних повітів: Звенигородського, Черкаського та Чигиринського. Уманський повіт вітворено у його попередніх межах, що достатньо наглядно представлено на відповідних аркушах тогочасної Детальної карти Росії.
Звенигородський повіт на фрагменті аркуша 28 Детальної карти Росії // СК НБУВ, №№ 16220, 4676, 17692.
Уманський повіт та прилеглі «подільські» території на фрагменті аркуша 28 Детальної карти Росії // СК НБУВ, №№ 16220, 4676, 17692.
Чигиринський повіт на фрагменті аркушів 28 і 33 Детальної карти Росії // СК НБУВ, №№ 16220, 4676, 17692
Черкаський повіт на фрагменті аркушів 28 і 33 Детальної карти Росії // СК НБУВ, №№ 16220, 4676, 17692
Детальна карта Росії (повна назва: "Подробная карта Российской империи и близлежащих заграничных владений"), яка відома ще як стоаркушева, належить до перших спроб укладання російських багатоаркушевих карт, започаткованих у 1797 році під керівництвом генерала К.Оппермана в новоствореному Депо карт. Видання основної частини аркушів у масштабі 20 верст в англійському дюймі (1:840 000) було завершено до 1804 року. На той час це була одна з найповніших карт Росії, хоча, з огляду на масштаб, не завжди точна. Мали місце і окремі невідповідності у передачі назв. Крім мережі поселень, на карті були досить детально окреслені кордони губерній та тогочасних повітів (як вони подавалися до височайших узаконень). У зв’язку із змінами складу губерній, окремі аркуші карти періодично уточнювалися. До 1811 року було завершено її оновлене видання, доповнене додатковими аркушами. Саме останній варіант карти було "запозичено" Генеральним воєнним депо Франції при підготовці до російського походу Наполеона відповідної французькомовної карти (видана в Парижі у 1812 році на 77 аркушах в форматі 1,5 від російського). Після 1816 року у дещо доопрацьованому вигляді карта у різних форматах перевидавалася також під егідою Воєнно-топографічного депо. У всіх вищезазначених виданнях територіальні межі та склад Звенигородського, Уманського, Черкаського та Чигиринського повітів Київської губернії повністю співпадають.
Для публікації нами залучено фрагменти одного з останніх видань Детальної карти Росії із піднятими (виділеними окремими фарбами) межами повітових кордонів. В той же час, це видання містить і певний конфуз у зображенні кордонів суміжних Уманського і Таращанського повітів, що стався саме при виділенні окремими кольорами їх кордонів (у більш ранніх виданнях останні визначалися виключно їх природнім рубежем, що проходив верхів’ями Горського Тікича та його притоків – річок Конели і Бурти). Враховуючи якість наявних варіантів попередніх видань карти, для ілюстрації фрагмент цієї ділянки кордону нами залучено із відповідного аркуша французького видання карти.
Північна частина кордону Уманського повіту на фрагменті аркуша В.9 французькомовної карти Європейської Росії 1812 року // Carte de la Russie Europeenne en LXXVII feuilles, executee au Depot general de la Guerre. Paris, 1812 (Бібліотека Одеського археологічного музею НАН України, № 2189).
Не менш цікаво, що у такому ж вигляді неіснуюча конфігурація повітів була відтворена на Генеральній карті Київської губернії у досить відомому двомовному географічному атласі Російської імперії (виданий у Воєнно-топографічному депо під керівництвом Пядишева), що витримав кілька перевидань з посиланням на рекогносцировки 1821 і 1829 років. Лише при підготовці більш детальної 10-верстової спеціальної карти Росії під керівництом Ф.Шуберта ця невідповідність була помічена і виправлена. Зокрема, видана у тому ж 1829 році Воєнно-топографічним депо на основі додатково проведених топографо-геодезичних та картографічних робіт Воєнно-дорожна карта частини Росії і прикордонних земель, виходила уже з реальних меж повітів, як вони склалися на середину 20-х років.
Не досить оперативно реагувала тогочасна централізована картографія і на деякі поточні зміни у складі повітів, що відбувалися переважно на підставі рішень губернських правлінь у рамках раціоналізації управління відповідними територіями. Так, передача із Звенигородського до складу Чигиринського повіту частини (кута) території з поселеннями на південний захід від села Лип’янки (Веселий Кут, Винополь, Рубаний Міст, Янполь, Маслова, Нестерівка, Нечаївка) вже у 1808 році отримала відображення на рукописній Генеральній карті Київської губернії (див. фрагмент карти на с. 74), але лише наприкінці 20-х років зазначені зміни відтворені також у загальноросійських картографічних виданнях.
На жаль, подібних карт, що дозволяють більш-менш системно простежити періодичні зміни у порубіжних кордонах повітів на початковому етапі їх становлення, збереглося порвняно небагато. Досить фрагментарно залучені у науковий обіг також відповідні документальні джерела, що розкривають мотиви передачі, фіксують розміри переданих земельних ділянок тощо. Зокрема, за наявними архівними даними, до вищезгаданої частини Чигиринського повіту у 1821 році було приєднано із складу Звенигородського повіту також село Межигірку (ЦДІАК України, ф. 1, оп. 295, спр. 5813). Очевидно в цей же час до Черкаського повіту були передані села Бурти і Надточевка з околицями, а у межі Звенигородського повіту включені Верещаки, що до цього перебували у складі сусіднього Богуславського (згодом Канівського) повіту Київської губернії. Аналогічно до Уманського повіту були віднесені також порубіжні села Погоріле і Лащовка, які ще на початку століття обліковувались у складі сусідніх повітів Подільської губернії.
Помітний вплив на адміністративно-територіальний поділ краю мала передача наприкінці 30-х років цілого ряду сіл Уманського повіту до числа округів Києво-Подільського військового поселення. Крім чисто уманських поселень, до його другого (Маньківського) округу у цей час увійшло також містечко Шаулиха з рядом прилеглих сіл Звенигородського повіту (Бержинка, Онуфрієвка, Веселий Кут), які за фактом підпорядкування згодом були зараховані також у межі території Уманського повіту і, навіть після ліквідації військових поселень, у зворотньому порядку до складу Звенигородського повіту не поверталися.
Не виключено, що були і інші, чисто локальні уточнення міжповітових кордонів у рамках розмежування порубіжних земельних ділянок. В результаті, уже до середини століття маємо більш-менш округлені кордони повітів (див. фрагмент спеціальної карти 1852 року на с. 75). Але в цілому їх остаточна конфігурація, що зберігалася фактично до ліквідації губернсько-повітового устрою у 20-х роках ХХ ст., склалася лише на рубежі 60-х років ХІХ ст. У даному випадку чи не останні (найбільш помітні) зміни були зумовнені передачею у межі Черкаського повіту колишніх чигиринських сіл Куцівки і Макіївки.
Зміни у територіальних межах Чигиринського повіту на фрагменті Генеральної карти Київської губернії 1808 року (СК НБУВ, № 6753к, фотокопія).
Зображення складу та територіальних меж Уманського, Звенигородського, Черкаського і Чигиринського повітів на фрагменті Спеціальної карти Київської губернії 1852 року (СК НБУВ, № 8899)