Цивільна забудова Подолу 1850-1917 рр.
Парнікоза І.Ю.
На Поділ не поширювалися правила київської еспланади, зважаючи на що на середину ХІХ ст. його територія була добре освоєною, а садибні ділянки забудовані переважно невисокими дерев’яними одноповерховими і за давнім українським звичаєм потинькованими та побіленими, переважно житлового призначення. Такі будинки зводилися і надалі, але переважно на околицях. До сьогодні збереглося небагато їх зразків.
Рис. 2.5.1.41. «Поділ», худ. С. Світославський, 1890 р. Забудова Подільської околиці
Рис. 2.5.1.42. «Київська околиця», С. Світославський, 1890 р. Типова дерев’яна забудова
Рис. 2.5.1.43. Приклад потиньковованої будівлі сер. ХІХ-поч. ХХ ст. на вул. Боричів Тік. Фото І. Парнікози, 2014 р.
Рис. 2.5.1.44. Приклад потиньковованої будівлі сер. ХІХ-поч. ХХ ст., під Замковою горою. Фото І. Парнікози, 2014 р.
В 1870-х рр. їх почали споруджувати з цегли на два-три поверхи. В першому мешкав власник з родиною, який, як правило, утримував тут ще й крамницю. Квартири на другому та третьому – здавалися в найм.
Рис. 2.5.1.45. Будинок готелю «Московський» з витонченими ліпними оздобами та макаронами в вигляді голів левів по вул. Братська, 7, 1859, 1909 рр. Фото І. Парнікози, 2014 р.
Рис. 2.5.1.46. Ліпні прикраси з макаронами в вигляді голів левів на будинку колишнього готелю «Московський» по вул. Братська, 7, 1850-ті рр. Фото І. Парнікози, 2014 р.
Деякі зведені тоді будинки функціонували як готелі, як наприклад оздобна кам’яниця по вул. Братська, 7 де в 1854 р. зупинялася українська письменниця Марко Вовчок (М. Вілінська-Маркович). Втім, як свідчать малюнки С. Світославського на околицях Подолу будинку були переважно одноповерхові та дерев’яні.
Рис. 2.5.1.47. Марко-Вовчок – українська письменниця, яка в 1854 р. мешкала в готелі «Московський»
Рис. 2.5.1.48. Меморіальна дошка письменниці Марко-Вовчок, яка мешкала в готелі «Московський». Фото І. Парнікози, 2014 р.
Іншим є будинок мебльованих кімнат «Дніпровський порт» (за іншими даними готель «Сербія»), в яких у 1890-х рр. знімав житло письменник О. Купрін. Тут він готував свою першу книгу – збірку начерків «Київські типи». В оповіданні «По сімейному» Купрін колоритно писав свій тимчасовий притулок під назвою «Дніпровська Гавань». Проте справжній меморіальний будинок, що мав два поверхи, не зберігся. Його триповерхове відтворення зведено в 1981-82 рр.
Рис. 2.5.1.49. Будинок де зупинявся О. Купрін на вул. Сагайдачного. Відтворення 1981-82 рр. Фото І. Парнікози, 2014 р.
Рис. 2.5.1.50. Меморіальна дошка О. Купріна на будинку в якому він зупинявся під час перебування в Києві. Фото І. Парнікози, 2014 р.
З напливом до Києва посередників, конторників та інженерів, які потребували житла, місто пережило на рубежі століть нову будівельну хвилю, коли прибуткові будинки ставали багатоповерховими (Бєломєсяцев та ін., 2012). У 1895 р. розплануванням та розбудовою колишньої садиби професора медицини Ф. Мьорінга на Хрещатику розпочалася справжня «київська будівельна лихоманка», що тривала до 1901 р., коли настала загальноросійська криза. У ці роки, як подає міський путівник:
«земля в центрі міста купувалася з бою, старі будинки, цілком придатні для житла зносилися до основи, а замість них зводилися велетенські будівлі нової формації. Чисельність цегельних заводів зросла, ціни на цеглу піднялися мало не вдвічі, банки видавали позики направо і наліво, місто ставало невпізнанним зовнішньо. Досить сказати, що кількість новоспоруджених кам’яних будинків у проміжок часу з 1898 до 1901 р. сягнула вражаючої цифри – близько 1000».
То були так звані прибуткові житлові будинки, споруджувані на взаємовигідних для замовника та будівничих умовах, як правило під заставу нерухомого майна. До «будівельної лихоманки» долучилися десятки київських архітекторів, цивільних інженерів та техніків. Це явище збіглося з таким же їх будівництвом в Європі (Малаков, 2013).
Рис. 2.5.1.51. Фотопортрет Трегубових – мешканців Київського Подолу поч. ХХ ст., Фото з музею історії Києва
Рис. 2.5.1.52. Фотопортрет Трегубових – мешканців Київського Подолу поч. ХХ ст., Фото з музею історії Києва
Зауважимо, що прибуткові будинки почали споруджувати люди середнього статку. (Малаков, 2013). Багатоповерхове житлове будівництво кін. ХІХ-поч. ХХ ст. здійснювалося переважно в межах існуючої вуличної мережі, за винятком освоєння раніш не забудованих територій. Прибуткові будинки зводилися із світло-жовтої київської цегли. Чим більшою була кількість помешкань в новому будинку, тим швидше він окупався. Прибуткові будинки мали також інше квартирне умеблювання та інтер’єр, у якому присутні були елементи комфорту. Кожна квартира складалася з кількох кімнат, серед яких передпокій, вітальня, кабінет, їдальня, будуар, спальня, дитяча, ванна, ватерклозет (Бєломєсяцев та ін., 2012; Малаков, 2013). З’явилися центральне опалення і на початку ХХ ст. остаточно утвердився модерний стиль з функціональною доцільністю та гігієною житла (Ілюстрована.., 2012).
Прибуткові будинки будують також монастирі. Також варто згадати монастирські крамниці Братського монастиря – (кін ХІХ-поч. ХХ ст.), що створювали напівкруглі крила, що розходилися від будівлі дзвіниці Богоявленського собору. Наразі вони надбудовані в головний корпус Києво-Могилянської академії.
Рис. 2.5.1.53. Прибуткові монастирські крамниці Братського монастиря на листівці поч. ХХ ст.
Рис. 2.5.1.54. Будуар в типовій Київській квартирі, поч. ХХ ст. Музей однієї вулиці
Тож Поділ разом з усім Києвом, переживає апогей розбудови. Тут навіть зносилися найдавніші пам’ятки житлової забудови. 1902 р. преса повідомила про руйнацію унікальної старовинної кам’яниці («будинок Артемихи») по вул. Межигірській, 9/23. Власники (родина Горєлових) розібрали її заради спорудження прибуткового будинку. Житлова забудова епохи класицизму взагалі зносилася у жахливих масштабах, супроводжувана ностальгічним сумом любителів патріархальної старовини, таких як Г. К. Лукомський. Окремі її зразки збереглися на світлинах Д. М. Щербаківського, який знімав зникаючі споруди. В той же час тоді ж вперше виник рух киян на захист пам’яток міста (Бєломєсяцев та ін., 2012).
Рис. 2.5.1.55. Прибутковий будинок по вул. Межигірській 9/23. Фото поч. ХХ ст. Зведено на місці «Будинку Артемихи»
Рис. 2.5.1.56. Прибутковий будинок №7/3 на розі вул. Спаської та Межигірської. Фото І. Парнікози, 2014 р.
Прикладом подільського прибуткового будинку також може служити велика наріжна кам’яниця №7/3 на розі вул. Спаської та Межигірської де народилися рідні брати журналіст М. Кольцов та художник – сатирик Е. Єфімов (Фрідлянд). Тут на квартирі на другому поверсі також знаходилася невелика молельня євреїв-учасників русько-японської війни.
На вул. Ігоревській увагу привертає інший прибутковий будинок з наріжною вежею під номером 9/1 (арх. В. Ніколаєв, 1893), в якому у 1898-1914 рр. жив відомий київський археолог чеського походження В. Хвойка.
Рис. 2.5.1.57. Будинок В. Хвойки, вул. Ігорівська, фото І. Парнікози, 2014 р.
Рис. 2.5.1.58. Пам’ятна дошка на будинку В. Хвойки, фото І. Парнікози, 2014 р.
Положення 1870 р. допускало за дозволом архітектора відступати від загального плану міста, що сприяло появі нових стилів. Прибуткові будинки зводилися, головним чином, в так званому «цегляному стилі». При цьому карнизи та пілястри фасаду будинку оздоблювалися цегляними орнаментами, що нав’язували до популярного в той час віденського ренесансу (Скібицька, 2011; Малаков, 2013).
Зразком такого будинку в «цегляному стилі» з елементами неоренесансу є виразна будівля прибуткового будинку Л. Максимової по вул. Сагайдачного, 10, архітектора В. Безсмертного 1899-1900 рр. Тут заокруглені парапети, що переходять в декор великих шатрових веж, критих під «луску», які колись мали по верху ажурне металеве завершення. Чітке членування фасадів розкрепуванням та міжповерховими тяжами виконано в цегляному декорі. Також привертає увагу коване огородження балконів та сходів, що мають оригінальне вирішення, яке не повторюється ніде більше в Києва (Малаков, 2013).
Рис. 2.5.1.59. Прибутковий будинок по вул. Сагайдачного, 10, арх. В. Безсмертний. Фото І. Парнікози, 2014 р.
Рис. 2.5.1.60. Декор прибуткового будинку по вул. Межигірській 9/23, зразок т.з. «цегляного стилю». Фото І. Парнікози, 2014 р.
Будинки прикрашалися різноманітними декоративними вежами, аттиками, ліпними прикрасами, різьбленими парадними дверима, з кованими огородженнями балконів (Ілюстрована, 2012).
Наприкінці століття панувала також еклектика, тобто поєднання елементів різних стилів в одній будівлі. Виразний будинок по вул. Сагайдачного, 35-37, що належав до лікаря В. Проценка, міського голови у 1900-1906 рр. є реалізацію еклектики кін. ХІХ ст. тут ми бачимо елементи різних стилів. Цей будинок було зведено близько 1900 р.
Численні прибуткові будинки в «цегляному» чи еклектичному стилях можна побачити також на суч. вул. Верхній та Нижній Вал, Хорива, Сагайдачного, Братській, Андріївській, Межигірській, тощо. В кінці ХІХ ст. поширюється також звернення до давніших історичних стилів, як російських так і закордонних, що породило так званий «історизм». Доводиться констатувати, що через нищівну русифікаторську політику на Подолі як і в Києві загалом тоді вперто бракувало українського історизму. Ситуація мала змінитися лише з приходом доби модерну.
Рис. 2.5.1.61. Прибутковий будинок по вул. Сагайдачного, 35-37. Збудований коло 1900 р. Фото І. Парнікози, 2014 р.
Рис. 2.5.1.62. Прибутковий будинок в стилі «руського» історизму на вул. Хорива, 31а. Фото І. Парнікози, 2014 р.
Паралельно на Подолі або зводилися нові, або адаптувалися старіші будівлі під потреби навчальних закладів. В попередньому розділі ми вже згадували про триповерховий класистичний будинок за адресою Костянтинівська, 5 зведено у дві черги (1810-ті та 1870-ті рр.). Тут містилася духовна семінарія, а з 1901 р. Подільське духовне училище. Наразі це будівля військової частини.
Будинок по Костянтинівській 9/6 – теж доби класицизму, зведений у 1830 р. як дворянське повітове училище (арх. П. Дубровський). Пізніше він був незграбно надбудований третім поверхом. У 1859 р. у флігелі ції будівлі (вул. Костянтинівській 6) було відкрито першу в імперії недільну школу для початкової освіти простої людності. Того ж року школу відвідав Тарас Шевченко, який зустрівся тут зі своїм приятелем – викладачем училища, художником О. Сенчило-Стефановським (Київ, 2001).
Рис. 2.5.1.63. Будинок Подільського духовного училища на вул.. Костянтинівській. Фото І. Парнікози, 2014 р.
Рис. 2.5.1.64. Будівля по Костянтинівській 9/6, у флігелі, якої діяла перша в Києві недільна школа. Фото І. Парнікози, 2014 р.
Олексій Флорович Сенчило-Стефановський — був іконописним живописцем і вчителем малювання в Киево-Подільському училищі у 1840 – 1860-х роках (родом з Ніжина), а також великим приятелем Шевченка. Про перебування Шевченка в Києві (в 1845 — 1846 pp.) він розповів мені таке:
1) Шевченко любив з ним кататись по Дніпру в човні, і тоді вони виспівували одну з найулюбленіших пісень Шевченка;
Та по тім боці, та на толоці
Цвіте горошина,
А в дівчини та чорнії брови,
Як у волошина.
2) Вони брали участь у науково-археологічній експедиції і розривали Могилу Переп’ятиху. У Сенчила був малюнок олійними фарбами, що зображав цю могилу в розрізі; він тепер належить В. Б. Антоновичу. Чи не ці розкопки навели Шевченка на думку написати кілька віршів про могили?
Рис. 2.5.1.64а. Флігель дворянського училища, сер. ХІХ в. вул. Костянтинівська 6, Поділ. Саме тут знаходилася перша в імперії недільна школа (з 1859 р), в якій Т. Шевченко випробовував свій Буквар. Тут працював його друг О.Ф. Сенчило-Стефановський. Фото І. Парникози, 2014
Сенчило листувався з Шевченком, і в нього було до двадцяти листів від Шевченка (нещодавно втрачених); листи були гумористичні; в одному Шевченко писав: «Коли б вас у Петербург виписать, дак там вас зробили б товкачем або підтовкачем».
На Контрактовій площі розташовувалася Третя Подільська гімназія. Її приміщення (Контрактова площа, 8), як ми вже згадували в попередньому розділ початково зводилося як двоповерховий класичний особняк, що належав багатому киянину Назарію Сухоті. В середині XIX ст. в ньому натомість знаходилася міська дума. В 1876-1878 рр. його надбудували і розширили для гімназії архітектори Олександр Шіле і Володимир Ніколаєв. Вихованцями гімназії були син торговця мануфактурою Лев Шварцман – він же філософ-ідеаліст Лев Шестов, лікар-академік Феофіл Яновський, поет Данило Ратгауз. Зараз це приміщення займає районний Будинок дитячої творчості. На Подолі розміщувалася також свого роду філія Фундуклеївської гімназії – Подільська жіноча гімназія, створена в 1872-му на базі Подільського жіночого училища. Їй надали міський будинок по вул. Покровської, 4, який з тих пір був двічі надбудовано. Сьогодні це приміщення займає ліцей № 100 «Поділ». (З історії Київських гімназій ).
Рис. 2.5.1.65. Будинок 3 київської гімназії (кол. будинок Н. Сухоти). Фото І. Парнікози, 2014 р.
Рис. 2.5.1.66. Будівля ліцею «Поділ» по вул. Покровської, 4, арх. П. Альошин. Фото І. Парнікози, 2014 р.
На початку ХХ ст. з промислових та виробничих споруд на житлові перейшов якісно новий архітектурний стиль – модерн або сецесія. Цей стиль не тільки перевів Київ з розряду губернських до істинно європейських, але й призвів до формування оригінального місцевого українського модерну, який почав використовувати вироблені українською культурою мотиви (від оздоблення Бессарабського ринку до будинків роботи В. Кричевського). Перші прояви сецесії знаходимо в промислових будівлях, зокрема Подільських млинах.
Рис. 2.5.1.67. Сучасний вигляд елеватора поч. ХХ ст. по вул. Набережно-Хрещатицька, 31. Фото І. Парнікози, 2014 р.
Рис. 2.5.1.68. Фрагмент фасаду елеватора поч. ХХ ст. по вул. Набережно-Хрещатицька, 31. Фото І. Парнікози, 2014 р.
Появу модерна в житловій архітектурі супроводжував також перехід до принципово нової схеми вирішення міської забудови – т.з. будинків-кварталів. На Подолі було небагато споруд в стилі модерн. Це паровий млин Яновського (знесений в 2009 р.) по вул. Набережно-Хрещатицька 21; конторський будинок фірми «Т. Апштейн і сини», арх. В. Риков – Спаська 12; будинок Подільської поліційної дільниці, 1910-1912 рр., арх. Е. Брадтман по пров. Хорива, 1; прибутковий будинок купця А. Ліпкеса, Контрактова площа, 10а; прибутковий будинок грецького монастиря, Контрактова пл., 2-6, арх. В. Ейснер (Скібицька, 2011). В стилі модерн виконано також прибуткові будинки поч. ХХ ст. на вул. Костянтинівська, 1/2, Братська, 6, Контрактова площа, 1/2 та ін.
Рис. 2.5.1.69. Прибутковий будинок купця А. Ліпкеса, 1911 р., Контрактова площа, 10а. Пам’ятка київського модерну з характерними для стилю пропорціями та формою фасадів. Фото І. Парнікози, 2014 р.
Рис. 2.5.1.70. Прибутковий будинок Грецького монастиря, арх. Ф. Ейснер, Контрактова площа, 2-6 – пам’ятка київського модерну. На фасаді фігури двох Нік (Слави та Фортуни). Фото І. Парнікози, 2014 р.
Подільська пожежна частина з вежею (арх. Е. Брадтман, 1910 р.), зведено також в стилі раціонального модерну на місці колишнього старого Гостинного двору по пров. Хорива (кол. Воскресенський).
Рис. 2.5.1.71. Конторський будинок Апштейна в стилі київського модерну, архітектор В. Риков, вул. Спаська 12. Фото І. Парнікози, 2014 р.
Рис. 2.5.1.72. Подільська пожежна частина, пров. Хорива – пам’ятка київського модерну. Фото І. Парнікози, 2014 р.