Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Поділ 1850-1917: Ринки, Контракти, поштова станція та район Рибалки

Парнікоза І.Ю.

Ринки.

Постійним торгом Подолу в описуваний період Житній ринок розташований на території суч. Житнього ринку та автостанції «Поділ». В той же час продовжував функціонувати зимовий Контрактовий ярмарок на однойменній площі, для чого використовувався раніш зведений Контрактовий будинок.

Рис.2.5.1.73. Житній ринок (на сучасному місці) на Подолі. Фото 1888 р. Рис.2.5.1.74. Київський Контрактовий ярмарок на Подолі. Фото поч. ХХ ст.

Уявити собі атмосферу тогочасного ринку дозволяють рельєфні мотиви перлини київської архітектури – Бессарабського ринку. Тут ми знаходимо композиції молочниця та український селянин з худобою. Їх автори українські скульптори Олександр Теремець та Тетяна Руденко – тодішні учні майстерні Федора Блавенського в Київському художньому училищі (Скібицька, 2011).

Рис.2.5.1.75. Український селянин на ринку з волами. Горельєф Бессарабського ринку Бессарабського ринку, О. Теремець, за (Скібицька, 2011) Рис.2.5.1.76. Молочниця – одна з найпоширеніших київських професій. Горельєф Бессарабського ринку, Т. Руденко, за (Скібицька, 2011)

Тут також можна побачити зображення зграї гусей, голову вола та риб, щойно виловлених в Дніпрі рибалками. Дані реалістичні зображення залишилися як би реплікою повсякденного життя найбільшого українського міста того часу, найбільш гомінким районом якого залишався Поділ.

Рис.2.5.1.77. Благодійний захід на Київських Контрактах на Подолі. За (Макаров, 2012) Рис.2.5.1.78. Київська поштова станція, поштовика 1870 рр. Біля станції помітний деліжанс

Поштова станція

Поштова станція на Подолі була зведена у 50-х рр. XIX ст. у місці з’єднання Набережного шосе до Подолу. Ця станція була не єдиною в Києві, але мала особливе значення завдяки розташуванню у найжвавішому торговому районі з найбільшими базарами, кустарними і промисловими підприємствами, Контрактовим ярмарком і пристанню. Поштовий будинок розташований посередині Поштової площі і являє собою характерний зразок цивільної класицистичної архітектури. Будинок одноповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, у плані прямокутний з тильним виступом. Фасад симетричний відносно центральної осі, яка підкреслена трикутним щипцем; стіни рустовані. Прорізи вікон і порталу оздоблені архівольтами та фільонками; під карнизом розміщені великі модульони.

Рис.2.5.1.79. Київська поштова станція, Фото І. Парнікози, 2014 р. Рис.2.5.1.80. Комплекс поштової станції, малюнок 1870-ті рр.

Від Поштової станції відправлялися диліжанси на Чернігів, а також мототрамвай на лівий берег через Ланцюговий міст (Див. ().

Рис.2.5.1.81. Мототрамвай поблизу Поштової станції, фото поч. ХХ ст. Рис.2.5.1.82. Вид на Подільську набережну у Києві, фото 1890 рр.

Пристань. До сер. 90-х р.р. ХІХ ст. Київ так і не мав власного порту. Нижня Почайна була вже повністю замулена. Як писав В. Кістяківський: «Мілководна Оболонська затока…вільно відкривалася до річки і нічим не була захищена з гори. Це становило більшу небезпеку (для суден) під час льодоходу» (Вакулішин, 2009).

Тому кораблі, які прибували до Києва, змушені були шикуватися у кілька рядів вздовж правого берега Дніпра, що надзвичайно ускладнювало вантажні роботи та створювало небезпечну ситуацію. Лінія швартування суден тягнулася від пам’ятника Магдебурзького права і пролягала до гирла Почайни в районі Рибальського півострова. При цьому вздовж узбережжя Подолу розміщувалися плавучі пристані, до яких швартувалися пасажирські проплави. Внатажні судна причалювали безпосередньо носовою частиною до берега – «притикалися».

Численні лабази, пакгаузи, склади деревини, тощо, надавали набережній строкато-мальовничого вигляду. Подільську набережну не було укріплено, територію не було облаштовано, не замощена. Вантажні перевезення річковим трансопротом, які не набагато поступалися залізничним, сприяли експлуатації та розвитку промислових територій на Подолі (Бєломєсяцев та ін., 2012).

Рис.2.5.1.83. Київська пристань, вид станом на кінець ХІХ ст. Рис.2.5.1.84. Швартування пароплавів на київські набережній

Рибалки..

Загалом у ІІ пол. ХІХ ст. північна околиця Подолу (Плоського) являла собою брудний район, який щороку заливався повеневими водами, місце, де мешкав бідний люд у будинках, влаштованих на палях, місце насичене жебраками, шахраями, п’яничками і взагалі злочинним елементом. Тут часто відбувалися пограбування і вбивства. Звалище нечистот, відсутність водопостачання, непролазне багно, жахливий санітарний стан – все це призводило до частих епідемій. Сильна повінь 1888 р. ще більше погіршила умови (Рибаков, 1997).

Рис.2.5.1.85. С. Світославський. Розлив Дніпра на Оболоні, кінець XIX ст. Незаможні мешканці Подолу (Рибалок) вимушені були пересиджувати повінь на дахах своїх будинків

Тутешнє поселення носило назву Рибалки. Звідси, власне, і пішла назва прилеглого Рибальського півострова (на якому, проте, у той час ніхто не селився). Колись тут між Подолом, Почайнинською гаванню (притикою) і Оболонню знаходився широковідомий рибний базар, звідки рибу, живу чи перероблену, поставляли до Росії і за кордон (Дзівалтовський, 2004). Ось як описує цю місцевість М. Закревський у своїй праці «Описаніе Кіева» (1868):

«Рибалки. Так називається північна частина Києвоподолу, що примикає до Оболоні, населена переважно рибалками. У квітні та травні місяцях Дніпро наводнює цю частину міста та затоплює її; бідні місцеві мешканці ухитрилися: вони, подібно до мешканців Нової Гвінеї та інших островів Тихого моря, будують свої будиночки на високих довбнях і у повноводдя їздять від одного житла до іншого. Але наносний дніпровський мотлох пречудово кожний рік удобрює їх городи; і ні в якому місці Києва не росте така чудова кукурудза або турецька пшеничка, як на Рибалках. Однак у цьому кутку від сирості розвиваються різні хвороби, особливо часто лютувала тут холера, і була причиною того, що багато домогосподарів після страшного розливу Дніпра 1845 р. почали переселятися звідси на Лук’янівку та Куренівку».