20.11.1988 Боротися – щоб жити!
Т.Гирик
13 листопада в столиці України відбувся мітинг під девізом «Екологія і ми».
Ініціаторами його стали українознавчий клуб «Спадщина», студентське об’єднання «Громада» (Київський державний університет), асоціація «Зелений світ», екологічне об’єднання «Ноосфера», інші «зелені» організації міста.
Надзвичайний динамізм – характерна риса нашого часу: бурхливість змін, рішуча ломка стереотипів. Коли півроку тому, в день другої річниці Чорнобильської аварії, на головну магістраль Києва вийшло кілька десятків людей з гаслами на кшталт «АЕС – на референдум!», «Свіже повітря – нашим дітям!», декому така акція здалася ледь не крамольною. А за кілька місяців Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР».
З кожним днем наше суспільство стає мудрішим. Ми вчимося демократії, плюралізму, вчимося мислити, слухати, висловлювати свої думки. Вчимося бути терпимими. Але не байдужими.
Чорнобильська трагедія сколихнула весь світ. Нас – особливо, бо ця трагедія у нашому серці. Наша трагедія. Нею жила кожна людина. Думалося, – наука на віки. Але, виявляється, не для всіх.
Тривожить людей, що не вирішеними залишаються питання про припинення будівництва Кримської АЕС, подальше нарощування потужностей на вже діючих в республіці атомних станціях, перебудову на екологічно безпечні ряд підприємств, що забруднюють атмосферу.
Сьогодні у розв’язання пекучих екологічних проблем включилася широка громадськість. Республіканська преса систематично порушує питання стану екології на Україні. З трибуни 19 Всесоюзної партконференції про екологічну загрозу республіці сказав Борис Олійник. Нещодавно його стаття «Криниці моралі та духовна посуха» (назва говорить сама за себе) опублікована в газеті «Советская культура» і передрукована рядом видань. На сторінках «Литературной газеты» і на засіданні ленінградської Всесвітньої конференції виступив Олесь Гончар. Йшлося про те, що ми не можемо працювати лише на виживання, – це нетривка надія. Боротися – щоб жити!
І от – мітинг у Києві. У таких масштабах вперше. «Народне господарство – на екологічні рейки!», «Екології – правовий захист!», «АЕС – на референдум!». Під такими гаслами тисячі людей зібралися на площі перед Центральним республіканським стадіоном.
Мітинг відкрив письменник Дмитро Павличко, висловивши упевненість, що це зібрання за своєю значимістю має право відбуватися під знаком священного гімну «Вічний революціонер» геніального Франка; адже час вимагає од нас рішучих дій, активізації зусиль в ім’я перебудови. Зокрема, і в екології. Бо ж, до прикладу, всупереч волі народу донедавна споруджувалася Чигиринська АЕС (нині прийнято ухвалу про припинення її будівництва). Відомчим бюрократам було байдуже, чи височітиме над Каневом Шевченкова могила, чи завтра біля поетового постаменту стримітиме в небо димар заводу…
Промовець відзначив труднощі, з якими зустрічається сьогодні перебудова, говорив про необхідність активніше виступати на підтримку демократичних процесів у нашому суспільному житті.
Письменник та вчений-медик Юрій Щербак запропонував створити незалежну громадську комісію для вивчення усіх наслідків і обставин чорнобильської аварії, щоб не допустити подібного аніде в світі. Маємо також подбати про меморіал героям Чорнобиля, а 26 квітня проголосити Днем пам’яті його жертв. На часі, сказав він, скликання всенародного референдуму щодо атомних електростанцій та міжнародного Чорнобильського форуму в Києві.
У період демократизації суспільства в нас виросла особлива категорія умільців заколисування громадськості заспокійливими відомостями. Юрій Щербак зазначив, що Міністерство охорони здоров’я республіки не сприяло розповсюдженню об’єктивної інформації про наслідки чорнобильської аварії. Не позбулося такої практики воно і нині.
Так, екологічна обстановка на Україні є тривожною, її територія становить 2.7 процента загальної площі країни, а тут розміщено майже чверть виробничого потенціалу СРСР. Тому сплелося емоційне та раціональне на мітингу воєдино, утворивши сплав публіцистики й конкретних знань.
Сучасний стан екології в республіці турбує не тільки українців. Перед учасниками мітингу виступили гості з Латвії, Литви, Вірменії, РРФСР. Зокрема, завідуючий лабораторією біосферних явищ Інституту літосфери АН СРСР Ф.Шипунов висунув пропозицію – шукати вихід із обстановки, що склалася, заощаджуючи електроенергію – адже за його підрахунками 80 процентів її втрачається у побуті і на виробництві. А чому б не дослухатися, принагідне зазначимо, думки академіка АН УРСР А.Шидловського про те, що чи не раціональніше було б розвивати надалі у республіці переважно наукомісткі виробництва, які вимагають значно менше електроенергії? Адже всі можливості для цього є.
У недовгій історії Радянської держави були різні сторінки. Деякі хотілося б забути. Але минуле, сьогодення і прийдешнє нерозривно пов’язані між собою. І немає іншого способу виправити помилки, окрім єдиного – визнати їх. Та не дозволено при цьому допустити нові.
Нині Південний Буг – одна з найкрасивіших річок Європи і поки що єдина з екологічно чистих зон – під загрозою перетворення у два технічних водоймища. Цей мальовничий куточок нашої республіки, образно названий «українською Швейцарією», ми теж можемо втратити, якщо розгорнеться таке будівництво.
Вчений-біолог Д.Гродзінський звернувся до присутніх на мітингу із запитанням: «Чи є тут екологи?» Усі мовчали. В жодному вузі країни не готують таких спеціалістів. Немає їх ні серед виробничників, ні серед вчених. А як же необхідні сьогодні професіонали цієї справи. Адже в екології свої закони.
Робітник виробничого об’єднання «Маяк» В.Калюжний наголосив на тому, що природоохоронну роботу необхідно, насамперед, повести у трудових колективах, створивши екологічні пости.
– Скільки звернень, скільки листів з проблем екології ще й досі осідають у бюрократичних кабінетах, – з болем у душі говорила письменниця із Черкас Людмила Тараненко.
Питання поліпшення екологічної обстановки в республіці розглядалося на засіданні Політбюро ЦК Компартії України, порушувалося депутатами Верховної Ради УРСР на останній сесії, у газетних виступах академіків Б.Патона, М.Амосова, інших знаних людей. Але відомче протистояння ще не зборене. Того ж, до речі, Міненерго, що і нині користується принципом «нам своє робить».
Боротьба за чисте повітря, живу воду, родючу землю стане успішною лише тоді, коли об’єднає зусилля усіх без винятку. «І як перший крок до цього необхідно, обираючи депутатів, голосувати й за чітку їхню екологічну програму», – сказав представник студентського об’єднання «Громада» Д.Корчинський.
Мітинг показав, як багато у нас небайдужих, патріотично настроєних людей, відбив громадську думку, емоційну енергію, що може і повинна служити перебудові. І хоч не всі виступи були предметними, конкретними по суті, сама атмосфера зібрання засвідчила зрослу відповідальність людей за життя, показала, що вболівання за громадські справи перейшли з категорії абстрактної в категорію особисту. Категорію дії.
На екологічному мітингу в Києві. Фото А.Василька
Вісті з України, 1988 р., № 48.