Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історія / Козацька Україна 16 – 18 ст.… / 5. Україна козацької доби у… / 5. 3. «Історія козаків»… / Історія написання…

Козацька Україна 16 – 18 ст. у французьких історичних дослідженнях

5. Україна козацької доби у працях французьких істориків ХІХ ст.

5. 3. «Історія козаків» Шарля-Луї Лезюра як компендіум французького козакознавства початку ХІХ ст.

Історія написання книги Лезюра

Луняк Євген

Повернувшись до Парижа після поразки в Росії, Наполеон негайно дав завдання політичному та військовому аналітику, історику й публіцисту Шарлю-Луї Лезюру (1770-1849) скласти по можливості найдетальнішу розвідку про козаків, про що автор сам повідомляє у передмові до своєї книги, опублікованої в 1814 р. вже в умовах нової влади під назвою «Історія козаків, якій передує вступ або побіжний огляд народів, які проживали у країні козаків перед нашестям татар» [1867]. Дана праця стала своєрідним компендіумом всього французького козакознавства на момент рубежа ХVІІІ-ХІХ ст. В той же час цей твір став першим і, по суті, останнім фундаментальним узагальнюючим нарисом з історії козацтва в ХІХ ст.

Відзначимо, що політична ситуація 1812-1814 рр. стала сильним стимулятором козацьких зацікавлень у Франції. В 1812 р. в Парижі була видана невеличка праця, присвячена козакам, під назвою «Історичний нарис про козаків, націй під російським пануванням, їхні витоки, становлення та зростання, розквіт їхньої величі та занепад, їхні звичаї та традиції». Автором цього твору був Ноель-Лоран Піссо (бл. 1770-1815) [1868]. Щоправда, даний нарис Піссо був занадто стислим і малоінформативним.

Дещо більшою та змістовнішою стала розвідка, автором якої був Л.-Ж. Карр. Вона має назву «Козаки, або історичні деталі стосовно характеру, звичаїв, одягу, озброєння та способів ведення бою цим народом, зібрані німцями» й вийшла в 1814 р. у Парижі, щойно залишеному російськими окупаційними, в тому числі козацькими, військовими частинами [1869].

На жаль, про самого автора даної праці знайти інформацію не вдалося. З усією очевидністю можна стверджувати, що його короткий нарис, який з’явився одразу в книгарнях трьох паризьких видавців, мав замовний характер, був написаний у стислий термін і відповідав комерційній кон’юнктурі. Власне історична складова праці Карра є скупим переказом добре висвітлених в західній літературі основних подій української історії ХІV-ХVІІІ ст., тобто від повалення давньоруської державності та створення передумов для виникнення козацтва й до скасування козацького устрою в Україні Катериною ІІ. По суті, українське козацтво, як набільш вивчене на заході, стало єдиним об’єктом висвітлення в праці Карра. Серед визначних діячів України, згаданих у праці Карра, бачимо Остафія Дашкевича, Предслава Лянцкоронського, Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Павла Полуботка, Данила Апостола, Кирила Розумовського.

На жаль, автор не робить жодного посилання на свою джерельну базу, а поширеність більшості наведених ним свідчень не дозволяє з точністю ідентифікувати твори, з яких він їх запозичив. Подекуди у нього можна побачити фактичні помилки та неточності. Наприклад, смерть гетьмана Апостола він датує 17 січня 1730 р. [1870]

«Козаки» Карра не є історичним дослідженням. Цей оглядовий нарис був покликаний головним чином показати варварство козаків, цього розбійницького конгломерату, з яким нещодавно особисто познайомилися французи. Тому багато місця автор відводить опису побуту, звичаїв, релігійних вірувань, озброєння, одягу козаків, способів ведення ними бою. Значну увагу Карр приділяє фактам жорстокості, а інколи навіть і кровожерливості козаків, проявленими тими у Польщі, Німеччині та Франції. Французький автор, порівнюючи їх з страшними гунами античних часів, згадує про «пограбування та жах, які вони принесли до Шато-Т’єррі, Реймса, Шалона, Труа, Сана, до всього Ельзасу й Лотарингії, а також до інших країв Франції та німецьких держав» [1871]. Хоча у підсумку Карр і зазначає, що козаки стали трохи гуманнішими під впливом цивілізації, вони, на думку автора, не можуть полишити своєї дикої вдачі й залишаються в цілому степовими варварами [1872].

Перебування козаків у Франції, й насамперед у Парижі, залишило сильний спогад у французькому суспільстві. За чверть століття потому відомий інтелектуал і мандрівник маркіз Астольф-Луї-Леонор де Кюстін (1790-1857) у своїй гучній книзі «Росія в 1839 р.» згадуватиме про жорстокість цих степових воїнів в Західній Європі [1873]. Як повідомляв автору цих рядків його особистий друг-парижанин Жан-Станіслас Гроді, мешканці французької столиці, котрі бодай трохи знають її історію, до сих пір показують місце на Сені, де російські козаки купали своїх коней.

Звичайно, праці Карра й тим більше Піссо не йдуть ні в яке порівняння з тим великим козакознавчим нарисом, автором якого став Лезюр. Його праця стала визначним явищем розвитку французьких історичних досліджень про Україну козацької доби.

Обрання Наполеоном саме цього дослідника для виконання даного доручення було невипадковим. Лезюр був співробітником міністерства закордонних справ, тобто належав до відомства Талейрана. На замовлення уряду Французької імперії він вже, між іншим, написав свого часу трактати «Короткий огляд причин, що призвели до розчленування Польщі» (1806) та «Про посилення могутності Росії від її витоків до початків ХІХ ст.» (1807, перевидання 1811, 1812) [1874].

Видання останньої праці 1812-го року заслуговує окремої уваги, оскільки не лише містило стислий, однак змістовний виклад всієї російської історії від античності до сьогодення та наводило географічні, суспільно-політичні, військові, статистичні та економічні дані стосовно імперії Романових, але й тому, що воно водночас було знаряддям ідеологічної кампанії, спрямованої Наполеоном проти Росії. Саме в даній публікації вперше було оприлюднено зміст так званого «заповіту Петра Великого», претензійного документу, що змальовував фантастичну програму завоювання Росією світового панування, щодо якого не вщухають суперечки й досьогодні [1875].

Вочевидь, текст цього «заповіту» походив з надр наполеонівської канцелярії й був сфабрикований з метою дискредитації супротивника та обґрунтування своєї агресії на схід. Це певною мірою підтверджує, як сам момент появи цього документу, так і його зміст. Згідно з такою трактовкою міжнародної ситуації, Наполеон поставав у ролі рятівника Європи від російського панування. Борщак припускав, що цей фальсифікат був створений Лезюром на замовлення свого імператора [1876] .

На нашу думку, вірогідним здається те, що сам Лезюр вважав згаданий документ справжнім і навіть припускав, що його зміст був відомим Вільяму Ітону, англійському консулу в Росії, а згодом у Туреччині. Французький автор при цьому посилався на відповідний фрагмент з твору свого англійського колеги, де також йшлося про шляхи та наміри розгортання російської експансії, сформульовані Петром І, який і розпочав їх реалізацію, пізніше продовжену Катериною ІІ [1877]. Щоправда, у Ітона загалом йшлося про добре відомі плани царського уряду щодо витіснення турків з Європи та відродження Візантійської імперії. Непрямим підтвердженням сприйняття Лезюром «заповіту Петра Великого» за автентичний документ є те, що навіть після падіння Першої імперії, в умовах реставрації Бурбонів, він знову згадуватиме його основні положення в своїй «Історії козаків» [1878].

Для підтвердження експансіоністських прагнень Росії Лезюр не лише детально розписував територіальні загарбання царизму, але й навів красномовну хронологічну таблицю, яка унаочнювала процес розростання «імперії царів» у ХVІІІ ст. [1879] Відповідно, «країна козаків» могла сприйматися як одна з жертв російської деспотії.

Зважаючи на те, що Лезюр проявив якості сумлінного та скрупульозного дослідника і міг розглядатися як фахівець з історій Росії та Польщі, кращої кандидатури для написання ґрунтовної узагальнюючої розвідки про козаків годі було й шукати. Тим більше, що великою мірою автор вже був ознайомлений з основною канвою історії козацтва.

До наукового аналізу цього твору зверталися в своїх працях Борщак [1880], Савченко [1881], Наливайко [1882], Ададуров [1883], Іваненко [1884]. З приводу часу написання козакознавчого нарису Лезюра у дослідників немає єдності. Так, Борщак [1885] і Савченко [1886], а потім і Наливайко [1887] вважали, що цей твір було створено до початку сумнозвісного російського походу Наполеона в 1812 р. (щоправда, згодом Наливайко відмічав лише вихід цієї праці в 1813 р. [1888]), а, отже, дана книга могла вважатися своєрідним посібником для французької окупаційної адміністрації. Проте, на нашу думку, відсутні підстави не довіряти свідченням самого Лезюра про те, що «Історію козаків» йому «було замовлено на початку 1813 р. останнім урядом» [1889]. Про доручення Наполеона Лезюру скласти «Історію козаків» після завершення військової кампанії 1812-го року писав свого часу і французький історик Тіссеран [1890], а згодом – Ададуров та Іваненко [1891]. Поділяючи цю ж позицію, визначаємо виникнення даного козакознавчого дослідження часом вже після поразки наполеонівської армії в Росії.

В цілому свій об’ємний двотомний нарис про козаків Лезюр створив протягом 1813 р., проте видання даної праці наприкінці 1813 – на початку 1814 р. затрималося у зв’язку зі вступом військ антинаполеонівської коаліції до Франції, окупацією Парижа та реставрацією монархії Бурбонів. Наприкінці 1813 р. був виданий лише єдиний сигнальний примірник «Історії козаків». Падіння режиму Наполеона І змусило Лезюра зробити деякі корективи у вже готовому до друку творі, про що він сам зазначає у передмові. В той же час вступ російських військ до французької столиці й у їх складі козацьких підрозділів створив посилений попит на козакознавчу інформацію. Тож вихід у світ «Історії козаків» в другій половині 1814 р. прийшовся якомога вчасно й викликав значний інтерес у французької інтелігентної публіки. Про зацікавленість французів історією козацтва на фоні останніх нещодавніх карколомних подій у передмові до своєї книги згадував і сам Лезюр [1892].

Автор опублікував свою працю одразу, щойно козаки залишили Париж, завбачливо дочекавшись припинення ворожої окупації. Сам Лезюр пояснював своє очікування сприятливого моменту наступними словами: «Тепер, коли ми позбавлені від лиха мати козаків за постояльців і ворогів, їхній від’їзд повернув мені всю свободу» [1893].


Примітки

1867. Lesur Ch.-L. Histoire des Kosaques… – Т. 1. – P. I.

1868. Pissot N.-L. Precis historique sur les Cosaques, nation sous la domination des Russes: leur origine, etablissement et accroissement, leur grandeur et abaissement, leurs moeurs et usages. – P.: Chez Moronval, 1812. – 38 p.

1869. Karr L.-J. Des Cosaques, ou details historiques sur les moeurs, coutumes, vetemens, armes; et sur la maniere dont ce people fait la guerre. Recuillis de l’allemand. – P.: Chez Lebegue, Petit, Gabriel Warree, 1814. – 93 p.

1870. Ibid. – P. 54.

1871. Ibid. – P. 84.

1872. Ibid. – P. 89-90.

1873. Custine A.-L.-L., marquis de. La Russie en 1839. – Bruxelles: Societe typographique belge, Francfort-sur-le-Mein: Librairie de E. Ullmann, 1844. – T. 3. – 284 p. – P. 129-131; Кюстин А. Николаевская Россия. – М.: Политиздат, 1990. – 352 с. – С. 239-240.

1874. Lesur Ch.-L. Precis des causes qui ont amene le demembrement de la Pologne // Memoires sur la revolution de la Pologne, trouves a Berlin. – P.: Galland, 1806. – СІV+215 p. – P. III-C; Lesur Ch.-L. Des progres de la puissance russe, depuis son origine jusqu’au commencement du XIX-e siecle. – P.: Fantin, 1812. – ХІV+514 p.

1875. Lesur Ch.-L. Des progres de la puissance russe, depuis son origine jusqu’au commencement du XIX-e siecle… – P. 177-179.

1876. Борщак І. Великий мазепинець Григор Орлик… – С. 236.

1877. Lesur Ch.-L. Des progres de la puissance russe, depuis son origine jusqu’au commencement du XIX-e siecle… – P. 176; Eton W. Tableau historique, politique et moderne de l’empire Ottoman. Traduit de l’anglais… par le C. Lefebvre. – P.: Chez Tavernier, an VII (1799). – T. 2. – 320 p. – Р. 165-166.

1878. Lesur Ch.-L. Histoire des Kosaques… – Т. 2. – P. 64, 126.

1879. Lesur Ch.-L. Des progres de la puissance russe, depuis son origine jusqu’au commencement du XIX-e siecle… – P. 485-488.

1880. Борщак І. Великий мазепинець Григор Орлик… – С. 236; Борщак І. Україна в літературі Західної Європи… – С. 132.

1881. Савченко Ф. Козаччина у французькому письменстві та козакофільство Меріме… – С. 128.

1882. Наливайко Д. Україна очима Заходу / Видання друге, доповнене. – С. 662-664.

1883. Ададуров В. Між політикою та наукою: наполеонівський публіцист Шарль-Луї Лезюр і його «Історія козаків»… – С. 400-414.

1884. Іваненко О. А. Українсько-французькі зв’язки: наука, освіта, мистецтво (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.)… – С. 57-59.

1885. Борщак І. Україна в літературі Західної Європи… – С. 132.

1886. Савченко Ф. Козаччина у французькому письменстві та козакофільство Меріме… – С. 128.

1887. Наливайко Д. Україна очима Заходу / Видання друге, доповнене. – С. 662.

1888. Наливайко Д. Хроніка рецепції України у Франції ХІХ ст. … – С. 157.

1889. Lesur Ch.-L. Histoire des Kosaques… – Т. 1. – P. I.

1890. Tisserand R. La vie d’un peuple. L’Ukraine… – Р. 207-208.

1891. Ададуров В. Між політикою та наукою: наполеонівський публіцист Шарль-Луї Лезюр і його «Історія козаків»… – С. 404; Іваненко О. А. Українсько-французькі зв’язки: наука, освіта, мистецтво (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.)… – С. 57-58.

1892. Lesur Ch.-L. Histoire des Kosaques… – Т. 1. – P. I-VIII.

1893. Ibid. – P. V.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1383

Модифіковано : 16.08.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.