Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історія / Козацька Україна 16 – 18 ст.… / 4. Козацька Україна у… / 4. 2. Висвітлення перебігу Північної війни на землях…

Козацька Україна 16 – 18 ст. у французьких історичних дослідженнях

4. Козацька Україна у французькій історіографії доби просвітництва

4. 2. Висвітлення перебігу Північної війни на землях України та ролі в ній Мазепи в «Історії Швеції» Анрі-Філіппа де Лімьє в контексті зародження західного мазепознавства

Луняк Євген

Символом появи на європейській авансцені нової могутньої імперії на початку ХVІІІ ст. стала Полтава (у французьких творах ця назва подавалася найчастіше як «Pultawa» чи «Pultava»). Якщо раніше про це місто в Україні західноєвропейські автори майже не згадували, то після 1709 р. це поняття перетворилося на загальне визначення занепаду Швеції та посилення Росії. Історичні нариси, в яких розглядалися життєписи головних фігурантів Полтавської баталії – Петра І та Карла ХІІ, а також події Північної війни, посипалися, як з рогу достатку. Зважаючи на виключність цієї битви, що завершилася нищівним розгромом шведів і гучним тріумфом росіян, європейські автори приділяли велику увагу ще одному призвідцю цієї події – гетьману України Мазепі.

Одним з перших французьких істориків, що почав аналізувати складні перипетії Північної війни одразу по її завершенню став Анрі-Філіпп де Лімьє (?-1725). В 1721 р. в Амстердамі побачила світ його багатотомна праця «Історія Швеції в правління Карла ХІІ». Вирішальним подіям 1708-1709 рр. в Україні тут присвячено 5-й том. Це була одна з найперших грунтовних біографій цього шведського монарха, і не лише у французькій історіографії, але й у світовій. Саме цей твір де Лімьє спровокував певною мірою появу низки пізніших біографічних розвідок і спогадів про шведського короля, що з’явилися незабаром.

При написанні своєї праці де Лімьє максимально використав весь доступний йому арсенал джерельних свідчень про події в Україні в 1708-1709 рр.: газетні повідомлення, свідчення очевидців, чутки, дипломатичні реляції, приватне листування між європейськими дворами тощо. Це дозволило автору досить повно висвітлити політичну та військову діяльність гетьмана Мазепи та роль українського козацтва в ході Північної війни, по суті, заклавши початки історичної мазепіани у Франції.

Зауважимо, що французькі або франкомовні праці, які торкалися подій цієї великої війни, виходили безпосередньо під час її ведення. В цьому контексті можна згадати спогади одного з царських воєначальників, активного учасника Прутського походу, французького офіцера графа Жана-Ніколя де Моро де Бразе (1663-1723), який надзвичайно реалістично передав картини цієї військової акції. В 1716 р. були видані його «Політичні, цікаві та сатиричні мемуари» [813], де він докладно описав події 1711 р., критично відзначивши недоліки російської армії: низькопоклонство перед начальством і зневагу до підлеглих, тотальне пияцтво, яке «в інших арміях є злочином, а тут визначається як чеснота», погане оснащення та озброєння війська, безграмотність воєнного керівництва.

Козацькі володіння автор традиційно називає «Україною», хоча й використовує щодо них західний новотвір «Козакія» (la Cozaquie). Проїжджаючи українськими містами, такими як Полонне, Острог, Меджибіж, Львів, Замостя, Тернопіль, Сатанів, Шаргород, Моро де Бразе всюди відзначав руйнування цих земель внаслідок недавньої війни з турками. Проте історичні повідомлення, які мають переважно військовий характер, що є цілковито закономірним, зважаючи на фах автора, (Азовські походи, Полтавська битва та ін.) носять фрагментарний характер. Важливою заслугою автора було наведення ним у «Мемуарах» змісту російсько-турецького дипломатичного листування й умов укладення між ними миру, які зачіпали й інтереси козаків. Цей твір став досить популярним у Європі, а згодом і в Росії. В 1837 р. він був опублікований в журналі «Современник» у перекладі та з передмовою і коментарями Пушкіна, привернувши загальну увагу вітчизняних дослідників [814].

В 1717 р. у Парижі був виданий переклад твору англійця – морського інженера Джона Перрі, який на запрошення Петра І працював на судноверфях Росії з 1698 по 1715 р. Випуск книги під назвою «Теперішній стан сучасної Великої Росії чи Московії» було приурочено саме до візиту російського царя до Франції. В наступному році її було перевидано [815]. Праця Перрі стала найповнішим на той час у Франції викладом російської історії. Природно, що значний обсяг матеріалу в цьому творі пов’язаний з Україною. Для прикладу, короткий нарис про російських царів, що починається від Рюрика, містить інформацію й про «короля росіян» Данила Романовича, нащадки якого не змогли втримати контроль над «Чорною Руссю, Україною та Поділлям», котрі дісталися полякам [816]. Звичайно, відзначено тут і український чинник в добу Смути та в правління Олексія Михайловича.

Однак найбільшу увагу автор, зрозуміло, звертає на період царювання Петра І, сучасником і очевидцем якого він був. Втім, він досить стисло, якщо не сказати скупо, подає інформацію про важливі для Росії бойові дії 1708-1709 рр. в Україні. Не проявляючи в цілому свого ставлення до вчинку Мазепи, Перрі просто повідомляє про союз «генерала козаків» с Карлом ХІІ і їхню втечу разом до Бендер, під час якої шведи врятувалися саме завдяки чудовому знанню козаками місцевості [817]. Однак далі автор зазначає, що більшість козаків залишилися вірними Петру І. Перрі зауважує, що «чисельні полки козаків, очолювані офіцерами з їхньої нації», росіяни використовують на кшталт легкої кавалерії [818].

Праця Перрі стала одним з перших історичних нарисів, де розглядалася політична діяльність Мазепи. В подальшому цей твір використовувався іншими дослідниками доби Петра І.

Заслуговує на увагу також франкомовна праця польського автора Петра-Генрика Пжебендовського, що вийшла анонімно в 1710 р. під назвою «Мемуари про останні революції в Польщі, які виправдовують повернення короля Августа, одного польського шляхтича» [819]. Цей твір висвітлює складні політичні перипетії кінця ХVІІ-початку ХVІІІ ст. в Речі Посполитій, в тому числі й на Україні, на підставі значного актового матеріалу.

Повертаючись до де Лімьє, зауважимо, що той наголошує на важливості участі козацьких військових формувань на початковому етапі російсько-шведського протистояння. Так, він зазначає, що велике значення для політики Петра І мало спорядження корпусу «з 20 000 козаків під командуванням генерала Мазепи», який вирушив до Речі Посполитої на допомогу Адаму-Миколаю Сенявському, лідеру антишведської конфедерації; висвітлює важливу роль, яку козацькі загони відіграли у збройних зіткненнях з військами Карла ХІІ та його ставленика в Польщі короля Станіслава [820].

Де Лімьє кілька разів зауважує про той великий клопіт, який завдавали шведам і їхньому королю постійні напади козаків. Разом з тим з його праці стає очевидним, що кровопролитна Північна війна, розпочата російським царем, події якої розгорталися на теренах Польщі, Прибалтики та Білорусі, не відповідала інтересам України й викликала невдоволення козацтва, змушеного даремно проливати свою кров на чужині. Згадує французький автор також про жорстокий варварський наказ Петра І знищувати все на шляху шведів і про вимушену участь у цих нелюдських акціях козаків і калмиків. Тому цілком логічним тут виглядає проведення секретних переговорів між шведським королем та очільником України, з яких кожен з них прагнув отримати користь для своєї країни.

Де Лімьє наголошує, що саме вплив Мазепи став вирішальним у зміні Карлом ХІІ напрямку руху своєї армії, полишенні московського шляху та повороті її до України [821]. При цьому французький історик ясно наводить атмосферу чуток, які панували у Західній Європі з приводу шведського походу в Україну, зауважуючи тверду переконаність своїх співвітчизників у скорій перемозі шведів в союзі з Мазепою [822]. Поразка шведів у битві поблизу Лісної розглядалася в той час як виняткове непорозуміння й тимчасовий тактичний успіх росіян, який, зрештою, не допоможе їм уникнути повного розгрому. Кількаразово де Лімьє буде підкреслювати, що зі сходу часто приходили новини про сутички між шведами та росіянами, які спочатку визначали перемогу перших, тоді як пізніша детальніша інформація свідчила про успіх останніх.

Особливо відзначає історик переговори між урядом Людовіка ХІV з одного боку та Карлом ХІІ і Станіславом Лещинським з іншого. Де Лімьє зауважує, що позиція Франції, в цілому прихильна до шведів і їхнього ставленика в Польщі, могла б вилитися у цілковиту їх підтримку Версалем у разі поразки росіян в Україні та відкритий перехід Франції до антиросійської коаліції [823]. Також згодом дослідник відзначає активну участь у перипетіях українського походу Карла ХІІ французького посла при дворі Станіслава Лещинського де Боннака, який перед тим представляв інтереси свого монарха при шведському королі. Саме де Боннак намагався відіграти роль посередника між прошведським королем Польщі та повсталим проти нього магнатом Адамом-Миколаєм Сенявським, щоб замирити їх і таким чином відкрити шлях армії Лещинського в Україну на допомогу шведам [824]. Проте, як відомо, ця місія зазнала фіаско, й підтримки з Польщі Карл ХІІ не отримав.

Де Лімьє виявляє гарну ознайомленість з картинами бойових дій 1708-1709 рр. в Україні, детально висвітлюючи маршрут руху шведської армії й позначаючи місця військових сутичок і зупинок на її шляху. Дуже колоритно показано постать Мазепи, який завдяки своїм знанням і таланту швидко здобув прихильність і довіру шведського короля. Не забуває історик додати до біографічного етюду про керманича України й такий штрих, як служба при дворі польського короля, втім, без позначення причин, що спонукали Мазепу до повернення в Україну [825].

Автор зазначає, що до відкритого переходу на бік шведів гетьмана спонукав провал місії Войнаровського (Woynarowski) до Петра І. Дізнавшись про арешт свого племінника, якому ледве пощастило втекти з-під варти й тим уникнути неминучої загибелі, Мазепа остаточно наважився йти на з’єднання з Карлом ХІІ і надалі надавати тому всіляку підтримку [826]. Однак де Лімьє яскраво показує, як енергійні дії царя та особливо його фаворита Меншикова завадили намірам гетьмана: той давно вже був під підозрою, за наказом Петра І за ним ретельно стежили, корпус Меншикова був розташований таким чином, щоб не допустити перехід козаків до Карла ХІІ. Але, звичайно, найголовнішим успіхом росіян в цей час в Україні історик вважає захоплення Батурина – «звичної резиденції цього генерала [Мазепи – Є. Л.] та однієї з найукріпленіших фортець в Україні» [827]. При цьому атакуючі сили Меншикова він визначає у 15-20 тисяч чоловік, а щодо оборонців зазначає, що їхнє число складалося з невеликого гарнізону фортеці, підсиленого однак 6 000 козаків Мазепи.

Як відомо, падіння Батурина та нещадні розправи над його мешканцями були добре висвітлені в західній пресі, на свідчення якої здебільшого й покладався де Лімьє [828]. Французький історик вважає, що швидкоплинність батуринської трагедії не дозволила Карлу ХІІ вчасно надати допомогу оборонцям. Коли той зібрався рушати на порятунок, було вже запізно. Незважаючи на жорстокий терор, влаштований росіянами проти прибічників Мазепи, де Лімьє свідчить, що до того «юрбою приходили козаки, приєднуючись до свого генерала та зміцнюючи становище короля» [829].

Зважаючи на те, що головним героєм історії де Лімьє був все ж таки шведський король, слід зазначити, що автор дуже яскраво змальовує картини бідування шведів в Україні під час суворої зими 1708-1709 рр. Серед визначних місць, пов’язаних зі шведським походом в Україну, французький дослідник згадує Гадяч (Hadziacz), Ромни (Rumno), Прилуки (Prilaki), Зіньків (Sinowa, Sinzowa), Котельву (Kotelva), Олешню (Olsna), Краснокутськ (Krasnohow), Опішню (Opochno, Oprochno), Великі Будища (Bodoassin, Budiscke). Згадується також про перебування Петра І в Сумах (Sumy), Лебедині (Lobedin).

Значну увагу де Лімьє приділяє обороні Веприка (Véprick) козацькою залогою, підкріпленою кількома сотнями російських солдатів. У його викладі, за наказом Карла ХІІ, у лютому 1709 р. «генерал Реншильд з великим корпусом провів три послідовних приступи на це місто, але кожного разу вони були відбиті, а втрати склали 1 200 вбитими та 2 000 пораненими. Губернатор, не маючи більше змоги оборонятися, здався шведам, після того як було узгоджено почесну капітуляцію як для нього, так і для його гарнізону» [830]. Отже, захоплення цього містечка автор помилково відносить до лютого 1709 р., тоді як інші джерела позначають цю подію місяцем раніше.

Разом з тим не завжди легко ідентифікувати назви багатьох місць в деталізованій історії українського походу Карла ХІІ, зважаючи на їх перекрученість у творі де Лімьє. Так, зокрема, щодо «маленького містечка, яке називається Carnin», захопленого та спаленого шведами, можна припустити його ототожнення з Сарами, зважаючи на повідомлення автора, що воно знаходилося недалеко від Веприка [831]. Проте не виключено, що під назвою Carnin розуміються Терни на Сумщині чи Чорнухи на Полтавщині.

Можна тільки здогадуватися, що під назвою сіл Holka і Lachowitz, розташованих французьким істориком неподалік Котельви, де відбулися зіткнення між шведами та росіянами, приховуються, відповідно, Микілка (Ніколка) та Лихачівка (сучасні села Котелевського району). В тій же місцевості, за повідомленням де Лімьє, протікають річки Rayce та Bolicawa, переправи через які були захоплені Шереметєвим, що утруднило просування шведів, і які умоглядно можна ототожнити з маленькими річками на північному сході Полтавщини Орешнею та Вільховою Говтвою [832].

Справжньою загадкою виглядає свідчення де Лімьє про те, що армія Карла ХІІ навесні 1709 р. розташувалася «entre Biot & Worskouw depuis Lutencka jusqu’à Ultaviskandouw» [833]. Особливо незрозумілою є остання географічна назва. Однак, зважаючи на те, що йдеться про Полтавщину можна зрозуміти цю звістку так, що шведське військо розмістилося «між Пслом і Ворсклою (entre Biot & Worskouw), від Лютівки (Lutencka) до Говтвинського містечка (Ultaviskandouw) на просторі в 11 льє [ця відстань приблизно дорівнює 50 км – Є. Л.]».

Оригінальність подання топонімів тут слід відзначити й для головного географічного орієнтиру – Ворскли, яка вже в наступному реченні фігурує під своєю правильною назвою – Worskla. Зупиняючись на географічних уявленнях де Лімьє про тогочасну Україну, буде доречно навести його твердження про Полтаву:

«Це місто розташоване на річці Ворскла на краю України або Нижньої Волині на кордонах Московії (Cette place est située sur la riviere de Worskla à l’extremité de l’Ukraine ou Basse Volhinie, sur la frontier de Moscovie)» [834].

Як можна побачити, автор змішує цілком в традиціях французьких землеописів «Нижню Волинь» з «Україною», які доходять в його уявленні лише до Ворскли, а за нею він вже бачить «землі Московії». Загалом слід відзначити, що для означення одних і тих самих місць історик, як це нерідко тоді траплялося, використовує відмінні назви, так як вони подавалися в пресі та відомих йому джерелах: Опішня (Opochno, Oprochno), Великі Будища (Bodoassin, Budiscke), Ворскла (Worskouw, Worskla) тощо. Це, у свою чергу, провокувало у його західних читачів розуміння, що йдеться про різні географічні об’єкти, й призводило до плутанини.

Звичайно, головна увага автора прикута до найважливішої події всієї Північної війни – Полтавської баталії. Аналізу та опису її ходу, сил протилежних сторін, ролі в ній окремих учасників, наслідків і втрат де Лімьє присвятив близько десятої частини всього цього тому, що охоплює період з 1707 по 1714 рр. [835]

Розглядаючи причини нищівної поразки шведів під Полтавою, головними з них історик вважає відсутність пороху та артилерії; виснаженість армії Карла ХІІ тяжкою зимою, голодом, довгими переходами та хворобами; відсутність підкріплень; тяжке поранення короля напередодні битви, що ще більше принизило бойовий дух його військ; чисельну перевагу супротивника; погане знання місцевості; вмілі, рішучі та енергійні дії Петра І й особливо Меншикова; непродуманий початок генеральної битви, коли значні сили були залишені для продовження облоги Полтави й, нарешті, загальну паніку, що охопила шведів після потрапляння гарматного ядра в королівські ноші та загибелі його супровідників.

По суті, захоплюючись особистою мужністю та здібностями шведського короля, де Лімьє переконаний, що битва під Полтавою була програна Карлом ХІІ ще до її початку. Завершення полтавської епопеї французький дослідник закінчує капітуляцією залишків шведської армії поблизу Переволочної після переправи Карла ХІІ та Мазепи через Дніпро. Де Лімьє наводить текст капітуляції, укладеної між Левенгауптом і Меншиковим, один з пунктів якої, як відомо, передбачав, що «всі запорожці та інші бунтівники, які знаходяться тепер у шведському війську, мають бути негайно видані його царській величності» [836].

Підводячи підсумки шведського розгрому, історик співставляє кількість втрат в армії Карла ХІІ, наведену в різних джерелах, і вважає, що вона була завищена росіянами, щоб підкреслити вагомість своєї перемоги, схиляючись до думки шведської сторони, що

«те, що московити опублікували про 10 000 убитих під час битви не може бути правдою. Ми нараховуємо близько 6 000 вбитих у цій акції, 2 000 взятих у полон тоді ж, 7 000 у таборі під Полтавою, близько 2 000 переправилися вплав разом з королем, 3 000 швендяли різними путями й розвіялись по цій країні, 16 000 здалися разом з генералом Левенгауптом (все це складає те число в 36 000, визначене на початку)» [837].

Хоча постать Мазепи не згадується у де Лімьє протягом всього опису Полтавської битви, зважаючи на контекст, можна не сумніватися, що гетьман завжди перебував у найближчому оточенні шведського короля, а після поразки став найголовнішим організатором їхньої спільної втечі. Історик чітко відзначає важливу роль Мазепи у порятунку короля в «землях Татарії»: «Цей володар [Карл ХІІ – Є. Л.] і весь його почет провели два дні, нічого не ївши. Він загинув би на цих дорогах без генерала Мазепи та кількох козаків, які слугували товмачами та провідниками» [838]. Де Лімьє свідчить, що саме завдяки гетьману України та його козакам Карлу ХІІ пощастило дістатися Очакова, а звідти Бендер. Про близькість Мазепи до короля свідчить і лист Карла ХІІ до сестри Ульріки-Елеонори від 22 липня 1709 р., наведений у книзі де Лімьє, де той сповіщає, що «генерал Мазепа разом з тими, хто послідував за ним, залишається поряд» [839].

Перебування Мазепи під турецькою протекцією неабияк дратувало Петра І, який гарячковито добивався видачі собі гетьмана, не гребуючи жодними засобами. Не викликає сумніву, що саме покровительство та заступництво шведського короля відіграло головну роль у збереженні Мазепи від неминучої та жорстокої розправи, яка послідувала б, якщо він був би виданий росіянам. У де Лімьє про це говориться коротко:

«Саме тоді цар нетерпляче добивався, щоб йому видали генерала Мазепу. Однак султан відмовив тому з виключним благородством, а незабаром [примітка: «3 листопада 1709 р.»] цей генерал помер у віці 77 років» [840].

Це свідчення цікаве тим, що в ньому наведено дату смерті гетьмана, очевидно, помилкову, а також сказано про його вік, що дозволяє віднести народження Мазепи до 1632 р. Як відомо, питання про дату його смерті та народження до сих пір залишаються дискусійними в історіографії.

Особливу заслугу праці де Лімьє для становленні мазепіани слід відзначити й у розміщені портрету Мазепи роботи видатного німецького гравера Мартіна Бернігерота (Бернігрота) від 1706 р. Це, очевидно, перший портрет гетьмана, що здобув широке поширення в Європі. Зважаючи на той факт, що він містить прижиттєве зображення цієї особи, слід визнати, що він не позбавлений рис достовірності.

Незважаючи на значну насиченість подробицями своєї праці, де Лімьє не згадує імені наступника Мазепи у вигнанні – Пилипа Орлика, на відміну від більшості пізніших авторів. Навіть переповідаючи про похід козаків, татар і поляків до Білої Церкви (Bialacerkiow) навесні 1711 р., історик позначає на чолі цих військ лише «київського воєводу» та «татарського принца» [841].

Загалом після 1709 р. події в Україні згадуються епізодично, зважаючи на те, що головна увага автора була прикута до особи шведського короля. Обширна територія «країни козаків» була тепер каменем спотикання між великими державами регіону – Росією, Туреччиною та Річчю Посполитою. Головний герой праці де Лімьє, що фактично перебував у почесному бендерському полоні, майже повністю втратив важелі впливу на військову та політичну ситуацію й був усунутий з ключових позицій у цій грі, а його амбітні мрії про отримання під своє керівництво міцного війська османів, щоб взяти реванш за Полтаву, виявилися даремними.

Про землі України автор лише час від часу згадує у зв’язку зі збройними сутичками ворогуючих сторін, через переміщення її територією значних військових контингентів або ж про вирішення окремих спірних питань стосовно розмежування між великими країнами. Особливо в цьому відношенні слід відзначити розгляд істориком військового конфлікту 1711 р. між Російською та Османською імперіями, за яким у вітчизняній історіографії закріпилася назва Прутського походу Петра І. Де Лімьє не лише детально описує всі найважливіші військові зіткнення, сили сторін, політичну обстановку, але й подає тексти важливих документів тієї епохи: реляції про хід битв і військові втрати, приватне листування монархів, мирні угоди і т. д. Безумовно, що українське питання у політиці причорноморських держав мало неабияку вагу [842]. Аналізуючи державну діяльність Петра І, який на час написання його твору ще залишався діючим політиком, французький дослідник серед найзаповітніших мрій цього монарха визначав «володіння Київщиною та всією Україною» [843].

Не оминає увагою де Лімьє і позиції Франції у цьому великому конфлікті. Дотримуючись в цілому антиросійської лінії, але відкрито не втручаючись у протистояння, уряд Людовіка ХІV намагався всіляко допомагати нещасному королю Швеції й навіть відрядив до Бендер спеціального емісара. Карлу ХІІ заощадливий французький король, незважаючи навіть на економічну кризу своєї держави, обіцяв для підтримки в 1713 р. неймовірний кредит в 1 млн ліврів. Між Францією та Швецією у Бендерах було укладено секретну угоду, суть якої розкривається в праці де Лімьє: Людовік ХIV мав схилити Порту до нового розриву з Росією, загрожуючи війною, Карл ХІІ повинен був змусити Лещинського навічно передати туркам Кам’янець і Поділля, за що султан мав підтримати вимогу поляків про повернення Києва царем; останнього також планувалося зобов’язати не втручатися «як в польські справи, так і в справи козаків України, які мають залишатися у своїй старовинній і цілковитій свободі» [844].

Як можна побачити, Версаль був добре ознайомлений з політичною ситуацією навколо України та проблемою козаків і щосили намагався скористатися своїм впливом для послаблення Росії, використовуючи її постійних опонентів – Швецію та Туреччину. Лише смерть «короля-сонця», що відбулася незабаром, змогла зупинити реалізацію цих дорогих і виснажливих для Франції політичних проектів.

Розглядаючи працю де Лімьє, слід відзначити одну її характерну особливість. Наслідуючи традиції середньовічної термінології, автор майже всюди використовує поняття «Московія» та «московити», що вже через півстоліття перетворяться на анахронізм. Хоча подекуди він і вживає поняття «Велика Росія» (la Grande Russie) для означення держави Петра І, а самого його іменує «імператором Великої Росії» [845].

Враховуючи те, що для західних європейців було традиційним ототожнення понять «Русь» і «Росія» (la Russie), де Лімьє міг певним чином дезорієнтувати читачів, постійно вживаючи цей термін для одного з володінь польського короля – Руського воєводства, що на заході мало таку ж назву. Зокрема, «руський воєвода» французькою мовою звучав як «le Palatin de Russie». Інколи історик наголошував у своєму творі, що мова йде саме про Польську Русь (la Russie Polonoise) [846]. Проте таке уточнення було не завжди, і деякі авторські пасажі могли призвести до непорозумінь. Так, наприклад, повідомляючи про прибуття до польського короля Августа підданих з різних підвладних йому провінцій, де Лімьє зазначає, що прибули «депутати з Брацлавщини, Русі (=Росії), Волині та Смоленщини» [847]. Тобто знов плутанина.

Великою заслугою французького історика стало те, що, досліджуючи біографію шведського короля, він не тільки розпочав історичне вивчення складного перебігу подій щойно завершеної Північної війни, але й заклав основи наукової мазепіани.

Аналізуючи науковий доробок де Лімьє в українознавчому аспекті, слід згадати й про його участь в підготовці «Історичного атласу чи нового вступу до історії, хронології та географії, давньої та сучасної». Ця праця мала кілька перевидань, кожне з яких доповнювалося й уточнювалося. Останнє з них вийшло в світ в Амстердамі у 1735 р. Активну участь у підготовці цього великого дослідження брали також історик, перекладач і письменник, колишній бенедиктинець Ніколя Гедевіль (1652-1721), якого прозвали «невідомим солдатом Просвітництва», а також Анрі-Абрахам Шатлен (1684-1743), гугенотський пастор, історик і видавець. Особливістю видання стало не тільки вміщення в ньому докладних карт всіх країн, про які йшлося, але й змістовних довідок про всіх монархів, котрі в цих країнах правили.

Головну цікавість для вітчизняної історіографії являють розділи «Історичного атласу», присвячені тим правителям, доля яких тим чи іншим чином пов’язана з Україною. Наприклад, у розділі про Карла ХІІ стисло, але детально розповідається про його похід 1708-1709 рр. і роль в цих подіях Мазепи. Фактичною основою для життєпису цього шведського короля, стала вищезгадана праця де Лімьє. Найбільшу увагу, зрозуміло, Україні приділено в біографічних викладках про польських королів від Сигізмунда І до Августа ІІ Сильного. Значний інтерес представляють і розділи про правителів Московії, де в поле зору авторів постійно потрапляє територія сучасної України. Примітно, що першими московськими володарями визнаються Рюрик і його нащадки. Певну цікавість являють собою й біографії султанів Османської імперії, діяльність яких була також пов’язана з Україною [848]. «Історичний атлас» був не лише своєрідною тогочасною енциклопедією про всіх європейських монархів, але й став настільним посібником для всіх дослідників, котрі звірялися з ним і черпали з нього фактичні свідчення для своїх історичних розвідок.

В українознавчому відношенні серед праць де Лімьє головне значення, звичайно, має його «Історія Швеції», яка стала першим науковим дослідженням, де серйозно висвітлювалася роль Мазепи у Північній війні. Цей твір послужив базою для написання подальших розвідок з даної теми.


Примітки

813. [Moreau de Brasey J.-N. de.] Memoires politiques, amusans et satiriques de Messire J. N. D. B. C. de L. Colonel du regiment de Dragons de Casanski & brigadier des Armees de Sa M. Czarienne. – Veritopolis.: Chez Jean Disant Vrai, 1716. – Т. 1. – 402 p.; Т. 2. – 407 р.; Т. 3. – 374 р.

814. Записки бригадира Моро-де-Бразе (касающиеся до Турецкого похода 1711 года). [Пер., предисл. и примеч. А. С. Пушкина] // Пушкин А. С. Полн. собр. соч. – М.: Изд-во АН СССР, 1949. – Т. 8. – С. 396-470.

815. Perry J. Etat present de la Grande Russie, ou Moscovie ; contenant l'histoire abregee de la Moscovie. Un abrege chronologique des Czars ou Empereurs qui y ont regne, jusqu'a present. Et la relation de ce que Pierre Alexeowitz, a present regnant, a fait de plus remarquable dans ses Etats. Traduit de l’Anglois de Jean Perry. – P.: Chez Joseph Monge, 1718. – /VI/+76 p. (Histoire abregee de la Moscovie, recuellie des meilleurs historiens) + 83 p. (Un abrege chronologique des Czars ou Empereurs qui y ont regne, jusqu’a present)+ /Х/+339 р. (Etat present de la Grande Russie, ou Moscovie, contenant la relation de ce que S. M. Czarienne a fait de plus remarquable dans ses etats, et une description de la religion, des moeurs, & tant des Russiens, que des Tartares & autres peuples voisins).

816. Ibid. – (Un abrege chronologique des Czars ou Empereurs qui y ont regne, jusqu'a present). – Р. 8-9.

817. Ibid. –Р. 68-71.

818. Ibid. – (Etat present de la Grande Russie, ou Moscovie, contenant la relation de ce que S.M. Czarienne a fait de plus remarquable dans ses etats, et une description de la religion, des moeurs, & tant des Russiens, que des Tartares & autres peuples voisins). – Р. 334-335.

819. Przebendowski P.-H. Memoires sur les dernieres revolutions de la Pologne, ou on justifie le retour du roy Auguste, par un gentilhomme polonnois. – Rotterdam: Chez Fritsch & Bohm, 1710. – /VIII/+301 p.

820. Limiers H.-Ph. de. Histoire de Suede sous le regne de Charles XII…Р. 10-11, 27.

821. Ibid. – P. 39-40, 59.

822. Limiers H.-Ph. de. Histoire de Suede sous le regne de Charles XII…Р. 84.

823. Ibid. – P. 85.

824. Ibid. – P. 108.

825. Ibid. – P. 91.

826. Ibid. – P. 92.

827. Ibid. – P. 92-93.

828. Ibid. – P. 93.

829. Ibid. – P. 95.

830. Ibid. – P. 101.

831. Ibid.

832. Ibid. – P. 101-102.

833. Ibid. – P. 111.

834. Ibid.

835. Ibid. – P. 111-152.

836. Ibid. – P. 145.

837. Ibid. – P. 134.

838. Ibid. – P. 155.

839. Ibid. – P. 216.

840. Ibid. – P. 271.

841. Ibid. – P. 286-287.

842. Ibid. – P. 288-464.

843. Ibid. – P. 315.

844. Ibid. – P. 358-359.

845. Ibid. – P. 258, 471.

846. Ibid. – P. 222, 325.

847. Ibid. – P. 248.

848. Atlas historique, ou nouvelle introduction a l’histoire, a la chronologie & a la geographie ancienne & moderne; representee dans de nouvelles cartes, ou l’on remarque l’etablissement des Etats & Empires du monde, leur duree, leur chute, & leurs differens gouvernemens; chronologie des consuls romains, des papes, des empereurs, des rois, des princes, & etc. Qui ont ete depuis le commencement du monde, jusqu’a present: et la genealogie des maisons souveraines de l’Europe. Par Mr. C***. Avec des dissertations sur l’histoire de chaque Etat, par Mr. Guedeville. – Tome IV. – Qui comprend le Dannemarck, la Suede, la Pologne, la Moscovie, la Turquie etc. – Nouvelle edition revue, corrigee, & considerablement augmentee. – Amsterdam: Chez Zacharie Chatelain, 1735. – 210 p.

Подається за виданням: Євген Луняк Козацька Україна 16 – 18 ст. у французьких історичних дослідженнях. – К.-Ніжин: Видавець Лисенко М.М., 2012 р., c. 177 – 187.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2795

Модифіковано : 18.07.2014

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.