Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Києвознавство / Київські острови та… / Розділ 2. Історія київських… / 2.4. Заплава Дніпра в Києві… / 2.4.2. Києвоподіл в XІV-… / 2.4.2.6. Поділ…

Київські острови та прибережні урочища
на Дніпрі – погляд крізь віки

Розділ 2. Історія київських островів та заплавних урочищ

2.4. Заплава Дніпра в Києві в період становлення України (від 1240 р. до сер. ХІХ ст.)

2.4.2. Києвоподіл в XІV- першій половині XIX ст.

2.4.2.6. Поділ регулярний: Києвоподіл в 1812-1850 рр.

Парнікоза І.Ю.

«Полум'яні хвилі, що перекидаються з однієї частини міста в іншу, сильний вітер, розносить у всі сторони палаючі дошки, чорний густий дим, падіння будинків на просторі трьох квадратних верст – все це представляло видовище незвичайне і жахливе».

М. Закревський про пожежу, 1811 р.

Старий уклад Київського Подолу не дійшов до нашого часу, все змінила пожежа 1811 р., яка дощенту знесла цей район. Пожежа розпочалася імовірно через необережність когось з городян. Фатальною тут виявилася обставина наявності дерев’яного вимощення вулиць. Завдяки їм вогонь перекидався через вулиці. На щастя, більшість жителів Подолу зуміли врятуватися. Вони знайшли притулок на луках Оболоні і звідти спостерігали, як вогонь пожирає їх житла. Поділ палав цілих три дні. У підсумку вигоріло 1176 будинків, у тому числі 11 кам'яних церков. Руйнування могли бути ще більшими, якби просування вогню в бік Куренівки не зупинила річка Глибочиця, яка в ті часи протікала по території Верхнього і Нижнього Валів. Під час пожежі одні рятували свій скарб, інші займалися мародерством. Ось що про це писав Микола Закревський:

«Наш двір знаходився поряд з Флорівським монастирем і був наповнений безліччю солдатів і черню в лахмітті. Ці вандали здавалися досить заклопотаними. Вони відбивали замки у наших сундуків (батько М. Закревського був заможним городянином. – авт.), виносили в банках варення і тут же їли, виймаючи руками, а посуд в бійці розбивали. Те саме було з напоями. Словом, у кілька хвилин комори і льох абсолютно спорожніли. Потім взялися за речі. Послужливість їх тягнулася до того, що у нас нічого не залишилося б, якби батько мій не встиг врятувати деяких речей» ().

У той час як одні спустошували чужі засіки, інші, не шкодуючи своїх життів, рятували людей з вогню. Так загинули більше тридцяти черниць Флорівського монастиря. Під час пожежі Христові наречені виводили з святої обителі слабких і немічних, не звертаючи уваги на їдкий дим. У результаті багато з них не змогли вибратися з вогню ().

Тож Подолу судилося докорінно змінитися. Планів перебудови Подолу було два. Перший, зроблений Меленським А.І. і датований 17 вересня 1811 року, не сподобався у петербурзьких колах і не був затверджений. Післяпожежне перепланування Подолу доручили петербурзькому архітектору Вільяму Гесте. Придворний зодчий, подякувавши Меленському А.І. за надані матеріали і розробки, апріорно наклав на існуючу планову підоснову сітку прямокутних кварталів. Не було враховано рельєф, існуючу систему комунікацій, водостоків, давню базово-планувальну структуру забудови, київські архітектурні традиції. Проте 3 березня 1812 року «придворний» план було затверджено (ЦНБ НАН України, відділ картографії № 22265, арк. 2). До речі, оригінал плану В.Гесте досі не знайдено, збереглися окремі його фрагменти (Виноградова, 2012). До речі, так само розпланував В. Гесте Поділ і в Чигирині, ігноруючи існуючі до того часу напрямки вулиць (Кілессо, 2012).

Київ Регулярне планування Подолу

Рис. 2.4.2.6.1. Регулярне планування Подолу після пожежі 1811 р. на мапі 1812 р.

На відміну від нього в неприйнятому плані А. Меленського було пов’язано природні умови і рельєф з історико-архітектурним середовищем, передбачалося максимально зберегти містобудівну базу, систему вулиць, розподіл на квартали, що складався на Подолі сторіччями. Враховано було навіть кожну кам’яну будівлю, збережену після пожежі: сітка вулиць прокладалася обов’язково так, щоб вцілілі споруди потрапляли на «червону лінію» (Виноградова, 2012).

Відвідавши Київ В. Гесте таки мусив використати елементи проекту А. Меленського, а останній модифікувати присланий з Петербурга план виходячи з реалій. Проте то вже мав бути цілком інший Поділ. Кількість будинків, які підлягали відбудові обмежувалася до 600 (Храми Києва, 2001; Попельницька, 2003).

Співставлення планування Подолу 1803 р. та регулярного планування станом на 1974 р.

Рис. 2.4.2.6.2. Співставлення планування Подолу 1803 р. та регулярного планування станом на 1974 р. Показано місце розташування споруд, які існували в XVII-XVIII ст. Споруди що збереглися – чорним, не збереглися – червоним (За К. Гупало, 1974 зі змінами). Цифрами позначено: 1 – церква св. Костянтина та Олени, 2 – Петропавлівський костел, 3 – церква Миколи Притиска, 4 – Воскресенський собор та 5 –трапезна церква Фролівського монастиря, 6 – церква богородиці Пирогощої, 7 – ратуша, 8 – Богоявленський собор, 9 – будинки шевського цеху та «шинкового двору» шевського цеху, 10 – кам’яниця Биковських, 11 – Церква Миколи Доброго та дзвіниця, 12 – Старий контрактовий будинок, 13 – Покровська церква з дзвіницею, 14 – Будинок Балабухи, 15 – Церква Різдва, 16 – Будинок магазину зерна, 17 – церква Різдва Іоанна Хрестителя (Борисоглібська), 18 – бурса, 19 – церква Миколи набережного, 20 – церква св. Іллі, 21 – «Останець» житловий будинок поч. ХІХ ст., 22 – т.з. «Будинок Мазепи», 23 – Староакадемічний корпус КМА, 24 – будинки поварні та трапезної церкви св. Духа КМА, 25 – настоятельський корпус КМА, 26 – Старий гостинний двір, 27 – Воскресенська церква, 28 – Спаська церква, 29 – церква св. Власія а потім Введенська церква, 30 – будинок купців Нечаєвих

Після пожежі міський архітектор піднімає з руїн давні церкви та реалізує проекти споруд розроблених іншими архітекторами внаслідок чого Поділ суттєво змінюється. Зокрема завдяки застосуванню класицизму він позбувся тісняви, яку відмічали усі подорожуючі (Ілюстрована.., 2012). Задане на початку ХІХ ст. регулярне планування – вулчна мережа збереглося до нашого часу. Тепер Київ відповідав загальноприйнятим в той час вимогам класицизму: замість нерегулярних вулиць було прокладено нові, які утворили прямокутні квартали; остаточно сформувався ансамбль головної площі; нове штучне русло річки Глибочиці (Канава) чітко відокремило Плоську частину від власне Подолу (Храми Києва, 2001).

Після пожежі 1811 р., було переплановано і район русла найбільшого подільського струмка – Глибочиці. В результаті природне русло Глибочиці випрямили штучним методом. Воно було також обваловано задля захисту довколишньої забудови від повені (звідси – назви вулиць Верхній і Нижній Вал). Таким чином, зовнішній вигляд річки, яку примусова направили у спеціальній рів, став непривабливим і місцеві жителі почали прозивати її Канава, Канал або Помийник, оскільки сюди викидалися відходи гончарного, дігтярного і кожум'яцького виробництв ()

Чигирин Регулярне планування Подолу Київ Місце де знаходилася київська ратуша
Рис. 2.4.2.6.3. Регулярне планування Подолу в Чигирині, В. Гесте, 1826 р. Рис. 2.4.2.6.4. Місце де знаходилася київська ратуша, план Києва 1803 р.

Внаслідок відновлення забудови Верхнього Києва, посилилася ерозія київських гір, разом з тим нова забудова Подолу, перш за все колишнього «Плоского» намагалась використати підвищені ділянки більш безпечні від повені, що зумовлювало необхідність укріплення схилів (Ілюстрована, 2012).

М.Берлінський (1820)писав:

«Після винищення у 1811 р. пожежею Києвоподолу, місто це за новим планом як побудовою будинків так і правильністю вулиць являє себе без порівняння в кращому вигляді».

В адміністративному плані Поділ аж до 1834 р. продовжував перебувати під юрисдикцією магістрату. Різко змінити ставлення імператорів до Магдебурзького права змусило польське листопадове повстання 1830 р. і скарги на зловживання магістрату та впровадження ним нових повинностей. Приводом послужило чергове звернення київської громади на чолі з війтом з проханням підтвердити права та привілеї міста, якими воно надзвичайно пишалося. Микола І вирішив з’ясувати в чому вони полягали, і магістрат, посилаючись на численні грамоти польських королів та російських царів і імператорів, звів їх до 10 пунктів. Місто мало право: на вільну та безмитну торгівлю, відкупне з передачею статків на користь міста, право отримання доходів з Гостинного двору, лазень та перевозу через Дніпро. З отриманих коштів магістрат зобов’язувався виділяти в казну 3 тис. рублів Місто залишало за собою право володіти лісом, сінокосами та рибною ловлею, а також кошти, які надходили від торгівлі іногородніх та міських купців. Поділ просив також збереження двох ярмарків – Успенського та Різдва Богородиці, а також відсторонення євреїв від роздрібної торгівлі. Найбільше насторожувало прохання звільнити міщан від військового постою та військової служби. Дивувало також те, що згідно до Магдебурзького права, міщани не підпорядковувались нікому і не були підсудні нікому окрім магістрату та війта. А ті могли судити міщан та дворян без участі повітового суду. Незрозуміло було також те, що війт, як і інші члени магістрату обирався на посаду пожиттєво. Російська держава не мала права контролювати міські збори та витрати. Олії у вогонь підлив і приїзд Миколи І до Києва в 1830 р., коли подоляни, які мали 2 тис. піхоти та 500 кавалерії з артилерією, одягнуті були у військову форму польського покрою. Хоча війт і намагався переодягнути їх у мундири темно-зеленого кольору, які носили українські козаки, проте ще в 1834 р. вони брали участь у церемоніалах на святі водоосвячення 1 січня та 1 серпня в традиційних старих мундирах з шаблями та рушницями. Тож прохання про схвалення міських прав вперше за кілька століть не було позитивно вирішене, цар віддав його до розгляду міністерства внутрішніх справ, а ті запропонували свої висновки Сенату, який підготував рішення для імператора. У схваленому Миколою І законі від 23 грудня 1834 р. вказувалося, що стара магдебурзька форма управління містом не відповідає часу. Тому у Києві, як прийнято було в усіх містах імперії, запроваджувалася для управління його господарством міська дума на основі ще катериненського Міського положення 1785 р. Магістрат позбавлявся своїх старих прав – як виборних так і судових – і мусив підпорядковуватися губернському керівництву, як і інші міські магістрати імперії. Місто позбавлялося свого війська і мало відбувати рекрутську повинність. При цьому ті, хто був прописаний у Києві до ревізії 1782 р. мав право сплатити 1 тис. рублів за кожного непоставленого рекрута (Ілюстрована.., 2012).

Після пожежі 1811 р. відбуваються чергові зміни в етнічному та соціальному складі населення Подолу. Громада німців-колоністів переселюється звідчи на Липки. Натомість на Подолі оселюється багато єреїв. В 1827 р. Київ увійшов в мережу єврейської осілості, і той, хто володів російською мовою, міг брати участь в місцевих органах влади. Однак вже 1835 р. євреям знову було заборонено селятися в місті. Тим не менше євреї залишлися мешканцями Подолу, забезпечуючи розвиток торгівлі та обов’язки мінял. Вони фактично замінюють в цій ролі греків д.п. XVII-XVIII ст. Головною соціальною верствою тогочасного Подолу залишалися міщани. Значно побільшала частка поляків (Ілюстрована.., 2012).

Київ Креслення відбудови ратуші
Рис. 2.4.2.6.5. Креслення відбудови ратуші архітектора Андрія Меленського Рис. 2.4.2.6.6. Контрактовий будинок на Подолі, малюнок поч. ХІХ ст.

Пошкоджену під час пожежі 1811 р. ратушу спочатку планували відбудувати. Про це свідчать її креслення авторства А. Меленського. Втім, згодом вирішено було будвати новий комплекс магістрату. Тож залишки ратуші розібрали на цеглу, яку згодом використали для зведення першої (і єдиної зведеної) частини нового магістратського комплексу – новий Контрактовий будинок. З 1811 по 1835 р. з часу знищення пожежею ратуші до моменту ліквідації магдебурзького самоуправління, у цьому приміщенні відбувалися засідання магістрату (Попельницька, 2003; Ілюстрована, 2012).

Київ Контрактовий будинок
Рис. 2.4.2.6.7. Контрактовий будинок, суч. вигляд, 2013 р. Рис. 2.4.2.6.8. Проект громадського центру на Подолі, 1812 р.

В пожежі згорів дерев'яний 2-й поверх першого Контрактового будинку, зведеного у 1800-01 роках, внаслідок чого будівля виявилась непридатною для виконання своїх функцій. У 1815-1817 рр. За проектом В. Гесте, А. Меленський зводить на суч. Контрактовій площі перлину класицизму – новий Контрактовий будинок. Він відразу планувався як частина цілісного комплексу з урочистого будинку магістрату з колонами та баштою, що фланкувався двома крилами: одним з яких був Контрактовий будинок, а іншим Поштамт. Контрактовий будинок єдиний був збудований в рамках цього проекту. Він одразу планувався під головний осередок київських контрактових ярмарків (Контрактовий.., 1983).

Контрактовий будинок пам’ятає багато видатних людей, проте нажаль пам’ять не про всіх них увічнена на його стінах. З поляків крім А. Міцкевича тут гостили Й. І. Крашевський і давали концерти польські музиканти Г. Венявський, К. Ліпінський та ін. ().

Київ Новий Гостинний двір Київ . Торгові ряди
Рис. 2.4.2.6.9. Новий Гостинний двір на Ринку Подолу – проект зведення Рис. 2.4.2.6.10. Новий Гостинний двір на Подолі, малюнок п.п. ХІХ ст

1828 р. Архітектором А. Меленським після пожежі Гостинний двір було реконструйовано. На літографії, яка зберігається у сімейному архіві києвознавця Владислави Осьмак, Гостинний Двір зображений наприкінці 40-х років XIX століття із ринком усередині. Новий Гостинний дві з 53 магазинами став новим символом тогрівельного Подолу. Тут знаходився магазин скла та кришталю Мальцева, лавка барського, де можна було придбати будь-що ті ін. (Ілюстрована.., 2012).

Після пожежі Поділ швидко забудовується, в тому числі новими цегляними будинками в стилі класицизму, які були одно чи двоповерховими (Попельницька, 2003). А. Меленський, зокрема, збудував житловий будинок на вул. Хорива, 16 (1813 р.), власний житловий будинок на вул. Костянтинівській, 11/13 (1818 р.) та відбудував після пожежі 1811 р. будівлю аптеки на вул. Притисько-Микільській, 7 (1818–1820 рр.).

На початку ХІХ ст. законом були визначені розміри ділянки, які передавалися під житлову забудову: 1000, 600 та 300 кв. сажнів. Уряд затверджував також зразки розпланування садиб та кварталів під житлову забудову. Головною спорудою був житловий будинок звернений фасадом на вулицю, за ним розташовувалися двір з господарськими будинками, а за ними фруктовий сад. Таким чином, усі квартали забудовувалися за периметром, а в середині утворювався парцельований зелений масив. Забудова мало в чому відрізнялася від сільської, лише була більш врегульованою. Інфраструктура садиб лишалася примітивною. Певне художнє значення для вигляду вулиць мало впровадження т. з. «зразкових», тобто типових проектів фасадів, парканів та воріт, що внесло певний «міський» порядок в сільський по суті характер організації вулиці. За інтенсивністю будівництва Київська губернія була четвертою в імперії – 437 житлових будівель (Бєломєсяцев та ін., 2012).

Київ Аптека-музей Бунге
Рис. 2.4.2.6.11. Садиба з аптекою Бунге (вул. Притисько-Микільська, 7) – приклад типової забудови Подолу після пожежі 1811 р. Рис. 2.4.2.6.12. План садиби аптеки Бунге (наразі аптека-музей, вул. Притисько-Микільська, 7)

Типовим прикладом садибної забудови тогочасного Подолу початку ХІХ ст. слугує ідеально збережена садиба аптеки Бунге (наразі аптека-музей, вул. Притисько-Микільська, 7). Сучасний будинок аптеки зведено в 1818-1829 рр. на підмурках раніш описаної більш давньої споруди з 1728-30 рр., яка не пережила пожежу 1811 р. Від неї наразі зберігся підвальний поверх, частина якого має прямокутні склепіння, а частина напівкруглі (експозиція – підвал аптеки та лабораторія алхіміка). Ліки та сировину на зберігання зносили в підвал через сходи в центрі будинку. Окрім того підвал сполучався ще одним виходом з аптекарським городом, який знаходився в межах садиби під Фролівською горою. Він постачав аптеку лікарськими рослинами. В склад садиби аптеки Бунге входить також флігель (поч. ХІХ ст.), в якому певний час жив лютеранський пастор, а також відбувалися богослужіння. Збереглася також в’їздна брама садиби з поч. ХІХ ст. з боків від якої знаходяться хвіртки для піших відвідувачів (Попельницька, 2003; , див. також , Рис. 2.4.2.6.74.).

Київ Виїзна брама, перша чверть ХІХ ст
Рис. 2.4.2.6.13. Садибний будинок аптеки Бунге. Наразі аптека-музей, вул. Притисько-Микільська, 7), за (Звід пам’яток.., 1999) Рис. 2.4.2.6.14. Виїзна брама садиби аптеки Бунге, перша чверть ХІХ ст., вул. Притисько-Микільська, 7

Київ Фасад бурси Київ Фасад бурси
Рис. 2.4.2.6.15. Фрагмент льохів аптеки Бунге, де поміж іншим збергалися ліки. Імовірно кін. ХVIII ст. Рис. 2.4.2.6.16. Фасад гуртожитку для студентів – бурси на Подолі, суч. вигляд, 2014 р.

Відновлено після пожежі альтанку фонтану «Самсон», але вже без годинника. Годинник поновили при реконструкції Подолу в 1970-х рр.

Після пожежі, ймовірно, в 1816 р. до бурси був надбудований другий поверх за проектом архітектора А. І. Меленського. Під час перебудови було знято барочну прикрасу, будівлі додали риси архітектури класицизму, в центрі його спорудили чотирьохколонний портик. Згодом будівлю ще раз перебудовували. У Бурсі в 1802-14 роках жив український учений і байкар П. П. Гулак-Артемовський; у 1824-30 роках – український співак і композитор С. С. Гулак-Артемовський ().

Рис. 2.4.2.6.17. Меморіальна дошка С. Гулаку-Артемовському, на фасаді бурси, 2014 р.

Разом з світськими будівлями А. Меленський підіймав з руїн церкви (Толочко, 2003). Детальніша інформація про долю подільських храмів наведена в підрозділі

Станом на 1840-50-ті роки Поділ, незважаючи на зусилля А. Меленського, а після його смерті в 1833 р. нового головного архітектора Києва – було забудовано переважно дерев’яними одно- двоповерховими будинками за українським звичаєм потинькованими та побіленими. Так, 1856 р. у місті загалом було 4873 будинки, з яких лише 361 або 7% кам’яні. Навіть на початку 1870-х рр. нове будівництво проводилося з перевагою дерев’яних споруд (Малаков, 2009). Втім Поділ безумовно збагатився в цегляні будинки в стилі класицизм. Для них характерне рустова відділка стін, характерні замкові камені в порталах вікон та трикутні фронтони. Незначну їх частину складали відремонтовані вищезгадані кам’яниці (кам’яниця Балабухи, будинок з крамницями, «Останець» та ін.) зведені до 1811 р., що пережили пожежу 1811 р. і інколи подібно до більш давніх кам’яниць як правило стоять під кутом до сучасних вулиць, відповідаючи до пожежному плануванню.

Окрім раніш згадуваної садиби аптеки Бунге до ранньої класистичної забудови Подолу відноситься і садиба на розі вул. Межигірської та Хорива (Межигірська, 7/16), авторства самого А. Меленського. Проте недбала реконструкція головного будинку якої, спотворила вихідну пам’ятку післяпожежного (1813 р.) Подолу (детальніше див. ). В п.п. ХІХ ст. зведено також добре збережений двоповерховий будинок по вул. Хорива, 7, (Київ.., 2001).

Київ Садиба поч. ХІХ ст. по вул. Межигірська, 7/16, арх. А. Мезенський, Фото 1980-х рр. Київ, Садиба поч. ХІХ ст. по вул. Межигірська, 7/16, арх. А. Мезенський, Фото І. Парнікози, 2014 р.
Рис. 2.4.2.6.18. Садиба поч. ХІХ ст. по вул. Межигірська, 7/16, арх. А. Меленський, Фото 1980-х рр. Рис. 2.4.2.6.19. Садиба поч. ХІХ ст. по вул. Межигірська, 7/16, арх. А. Меленський, Фото І. Парнікози, 2014 р.

Описуючи класистичну забудову тодішнього Подолу слід згадати й низку інших будинків, які в первісному чи перебудованому вигляді дійшли з того часу:

Триповерховий класистичний будинок за адресою Костянтинівська, 5
Рис. 2.4.2.6.20. Двоповерховий будинок з крамницями на вул. Костянтинівська, 2/1 за (http://www.panoramio.com) Рис. 2.4.2.6.21. Триповерховий класистичний будинок за адресою Костянтинівська, 5

Двоповерховий будинок з крамницями на вул. Костянтинівська, 2/1 в стилі класицизм (1830-ті рр.) належав вже згадуваній родині Балабух. Арх. Л. Станзані. Цей будинок вартістю 8,5 тис. руб. мав два поверхи. На першому поверсі розміщувалися п’ять кімнат з дев’ятьма заґратованими вікнами, сіни та комора. Підлога була з дошок, стелі потиньковані. На другий поверх (з сімома кімнатами, 16 вікнами і двома сіньми) вели двоє внутрішніх сходів. Опалювали приміщення п’ять груб (дві на першому і три на другому поверхах) з «калузьких» та простих кахлів. Під будинком були розміщені два льохи та окремий льох під коморою. Знадвору стіни першого поверху були побілені, другого – пофарбовані у жовтий колір. На черепичному даху були влаштовані жерстяні ринви для стоку води (Попельницька, 2003).

Триповерховий класистичний будинок за адресою Костянтинівська, 5 зведено у дві черги (1810-ті та 1870-ті рр.). Його перший поверх зберіг класистичний руст. Тут містилася духовна семінарія, а з 1901 р. Подільське духовне училище. Наразі це будівля військової частини.

Київ, Житловий будинок, вул. Хорива, 7
Рис. 2.4.2.6.22. Житловий будинок в стилі класицизм, п.п. ХІХ ст. вул. Хорива, 7, Фото І. Парнікози, 2014 р. Рис. 2.4.2.6.23. Дворянське повітове училище по вул. Костянтинівській, 9/6. Будинок доби класицизму, зведений у 1830 рр.

Будинок по Костянтинівській, 9/6 – теж доби класицизму, зведений у 1830 р. як дворянське повітове училище (арх. П. Дубровський). Пізніше він був незграбно надбудований третім поверхом. У 1859 р. тут було відкрито першу в імперії недільну школу для початкової освіти простої людності. Того ж року школу відвідав Тарас Шевченко, який зустрівся тут зі своїм приятелем – викладачем училища, художником О. Сенчило-Стефановським. Цікавий також флігель цього училища (ближче до церкви Миколи Притиска, вул. Хорива, 6) зведений в стилі класицизм, арх. Л. Станзані в 1830-х рр.

Флігель дворянського повітового училища, вул. Хорива, 6
Рис. 2.4.2.6.24. Дворянське повітове училище по вул. Костянтинівській, 9/6, сучасний вигляд Фото І. Парнікози, 2014 р. Рис. 2.4.2.6.25. Флігель дворянського повітового училища, вул. Хорива, 6, сучасний вигляд Фото І. Парнікози, 2014 р.

На вул. Сковороди збереглося дві садиби початку XIX ст. Одна з них складається із флігеля (№ 5) та головного будинку у стилі класицизм (№ 5-А). Друга складається із житлового будинку у стилі класицизм (№ 21-а), зведеного за типовим проектом у першій чверті XIX ст., крамниць (№ 21-б) другої половини XIX ст. та контори (№ 21-в), зведеної у 1852 році. До початку ХІХ ст. відносяться садиба по вул. Притиско-Микільська, 4 (Будинок житловий із флігелем). (Київ.., 2001).

Садибний будинок по вул. Сковороди, 21, сучасний вигляд Фото І. Парнікози, 2014 р Київ Житловий будинок поч. ХІХ ст. по вул. Сковороди 5а
Рис. 2.4.2.6.26. Житловий будинок поч. ХІХ ст. по вул. Сковороди 5а, Фото І. Парнікози, 2014 р. Рис. 2.4.2.6.27. Садибний будинок поч. ХІХ ст. по вул. Сковороди, 21, Фото І. Парнікози, 2014 р.

На вул. Сагайдачного, 16 можна оглянути оригінальний зразок торгового будинку початку XIX ст. Квадратний одноповерховий будинок-крамниця, з масивними стінами, арками дверей та ампірними вікнами, належав купцеві Парфентію Дегтярьову, першому голові міської Думи. Тут торгували залізними виробами. А на вул. Притисько-Микільська, 4, садибу з двоповерховою кам’яницею в стилі класицизм з рустом та "замковими каменями" та оригінальним одноповерховим флігелем.

Київ Житловий будинок, вул. Притисько-Микільська, 4 Київ Житловий флігель, вул. Притисько-Микільська, 4
Рис. 2.4.2.6.28. Житловий будинок, вул. Притисько-Микільська, 4 – приклад забудови поч. ХІХ ст., що збереглася Рис. 2.4.2.6.29. Житловий флігель, вул. Притисько-Микільська, 4 – приклад одноповерхового будинку поч. ХІХ ст., що зберігся

Класичний будинок поч. ХІХ ст. зберігся також по вул. Хорива, 29а (перший поверх). Другий поверх імовірно надбудовано в д.п. ХІХ-поч. ХХ ст.

Київ Класичний будинок поч. ХІХ ст. зберігся також по вул. Хорива, 29а Київ Житловий будинок родини Дехтерьових, вул. Сагайдачного, 16 приклад одноповерхового будинку поч. ХІХ ст., що зберігся
Рис. 2.4.2.6.30. Житловий будинок поч. ХІХ ст. (перший поверх в стилі класицизм) зберігся по вул. Хорива, 29а Рис. 2.4.2.6.31. Житловий будинок родини Дехтерьових, вул. Сагайдачного, 16 приклад одноповерхового будинку поч. ХІХ ст.

Будинок по вулиці Сагайдачного № 20/2, на розі з вулицею Борисоглібською, належав срібних справ майстру, цехмістеру київських ювелірів, який працював для Лаври,— Федору Коробці (1789-1867). Його будинок було зведено у 1830-х роках за проектом архітектора Л. Станзані. Він являє собою найліпший зразок класицизму у цивільній архітектурі Києва. В основі цього двоповерхового приватного будинку лежить ще давніша споруда — перший поверх з підвалинами зі склепінням. Головний його фасад прикрашає виступ з напівколонами. У його оздобленні застосовані ліпні прикраси. Володар будинку у 1816-1823 рр. виконав на замовлення Києво-Печерської лаври іконостас для Варлаамівської та Введенської церков. Окремі його твори декоративно-прикладного мистецтва, виконані із високою майстерністю, зберігаються у Музеї історичних коштовностей України. 1861 р. у будинку Ф. Коробки почала діяти Подільська дівоча гімназія, з 1870-х років будинок належав Кундеревичам (Київ, 2001, ).

Київ Житловий будинок родини Дехтерьових, вул. Сагайдачного, 16
Рис. 2.4.2.6.32. Будинок Федора Коробки по вулиці Сагайдачного № 20/2, арх. Л. Станзані, один з найкращих доби класицизму на Подолі Рис. 2.4.2.6.33. Флігель з відновленою галереєю раніш згадуваного «допожежного» будинку Балабухи по вул. Сагайдачного 27а

Варто загадати також флігель згадуваного в попередньому підрозділі «допожежного» будинку Балабухи по вул. Сагайдачного 27а – суч. ресторан «Старе Запоріжжя». Він зведений у 1839 р. двоповерховим у стилі пізнього класицизму з оригінальною ліпниною та іншими прикрасами. У другій половині XIX в. до нього зроблено прибудову. Під час сучасної реставрації відновлено двоповерхову галерею. Споруду зведено тим же Л. Станзані (Київ, 2001, ).

Київ Контрактова площа Київ Панорама Подолу
Рис. 2.4.2.6.34. Контрактова площа на київському Подолі станом на поч. ХІХ ст. Рис. 2.4.2.6.35. Панорама Подолу з Андріївської гори, літографія М. Сажина, 1840-х рр.

Над квараталами класистичної забудови на подільських площах висилися муровані церкви та торгові ряди, новий контрактовий будинок. Уявлення про загальний вигляд центральної частини Подолу середини ХІХ ст. дають літографії М. Сажина.

Зокрема на акварелі «Панорама Подолу з Андріївської гори». Тут ми бачимо праворуч Покровський собор з дзвіницею, потім до центру – церква Миколи Доброго з дзвіницею, Гостинний двір, Братський монастир, Контрактовий будинок, Успенська церква, Петропавлівська церква з дзвіницею, Флорівський монастир та інші споруди.

Київ Схили Дніпра
Рис. 2.4.2.6.36. Схили Дніпра в Києві, літографія М. Сажина, 1850-ті рр. Рис. 2.4.2.6.37. Краєвид Києва з Щекавиці, літографія М. Сажина, 1850-ті рр.

В першій половині ХІХ ст. Поділ відповідно до історії їх формування було поділено на т.з. Подільську та Плоску частини, межею між якими була канава Глибочиці (суч. вул. Верхній та Нижній вал). На місці колишньої Овруцької дороги на Вишгород через містки на «грязях» було прокладено вул. Кирилівську, яка з’єднала Поділ з розташованою під схилами Куренівських висот передмістями Плоським та Куренівкою.

Київське передмістя Куренівщина, що згадується в 1723 році (Подвірна ревізія населення Гетьманщини) загалом розташовувалося над заплавою Оболоні. Поселення уторилося ще в XVII ст. У XVII ст. село належало київському магістрату, тут мав свій двір Київський ткацький цех. 1826 року за проектом архітектора А. Меленського було споруджено дерев'яний будинок Куренівської сільської управи (в архівах збереглися рисунки його оригінальних фасадів), який розібрано в 2-й половині ХІХ ст. До меж Києва село (слобода) Куренівка ввійшло 1834 року. Згодом — дачна місцевість, популярна в середовищі київської буржуазії та богеми, і водночас — значний садово-городній район.

Цю околицю Київського Подолу ми можемо побачити та двох літографіях М. Сажина. На літографії «Краєвид Києва з Куренівки» у пейзажі праворуч зображена Кирилівська церква з дзвіницею, далі, на схилі гори, мабуть, на Лук’янівці, – вітряк, ще далі – будівлі Старого міста: Трьохсвятительська, Андріївська, Михайлівська Золотоверха з дзвіницею і Десятинна церкви. Ліворуч те що найцікавіше для нас – панорама Подолу. Літографія свідчить, що схили Кирилівських висот були тоді мало забудовані ().

Київ Куренівка
Рис. 2.4.2.6.39. Краєвид Києва з Куренівки, літографія М. Сажина, кінець 1840-х pp. Рис. 2.4.2.6.40. Куренівка: шинок та Петропавлівська дерев’яна церква. Літографія М. Сажина 1840-і pp.

На малюнку «Куренівка» ліворуч ми бачимо – шинок, над ним, за деревами, височіє Петропавлівська дерев’яна церква 1757 р. Праворуч – дерев’яна дзвіниця з опасанням. Вдалині – Кирилівські висоти, де стоїть Кирилівський монастир з п’ятибанною церквою й дзвіницею (Крізь віки, 1982).

Загалом Поділ станом на середину ХІХ ст. все ще зберігав за собою статус центрального міського району. В середині XIX ст. в колишньому будинку Н. Сухоти навіть знаходилася міська дума. Проте на місце центру вже реально претендував Печерськ (Ілюстрована.., 2012).

2.4.2.6.1. Подільські храми та монастирі в 1812-1850 рр.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2334

Модифіковано : 26.04.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.