Добровільно й свідомо
В.Заруда, Д.Злобінський
Розповіді про мужність і героїзм
У тих, хто прямо йшов на вогонь, хто вгамовував зруйнований четвертий реактор Чорнобильської АЕС, ми будемо завжди в боргу. Несли й несуть свою вахту вони впевнено, по-діловому, без зайвих емоцій, але вперто й мужньо. Експлуатаційники атомної, пожежники, працівники міліції й військові, вчені й партійні працівники, лікарі й транспортники – всі вважають себе мобілізованими, і не здадуть поста, доки не пролунає відбій.
Секретар парторганізації Чорнобильського монтажного управління «Південтеплоенергомонтаж» А.О.Нагорний після зміни.
У перші ж години боротьби із розбурханою стихією, з метою скорочення радіоактивного виходу в атмосферу, над активною зоною реактора почалося спорудження захисного валу. Шлях доставки – повітря. Засоби доставки – вертольоти. Матеріали – пісок, глина, бор, доломіт, вапняки, свинець. А потім обвалування берегів Прип’яті…
В офіційних матеріалах про це сказано кількома рядками. За ними ж – тисячі тонн захисних матеріалів, їх видобули, відповідно упакували, спорудили спеціальні «підвіски» і підвісили до вертольота люди, які теж пішли на вахту за покликом серця. Бригади комплектувалися в трудових колективах Іванківського й Поліського районів. Велика частка цієї роботи, а згодом і по збереженню чистоти вод Прип’яті і Дніпра лягла на плечі Прип’ятського, Чорнобильського, Київського та інших монтажних управлінь тресту «Південтеплоенергомонтаж».
Начальник виробничо-технічного відділу, секретар парторганізації В.С.Коренський з бригадиром слюсарів М.Ф.Дубровським, майстром В.Е.Шмідтом і виконробом В.С.Мациком обговорюють чергове завдання.
Виконуючі обов’язки заступника начальника і головного інженера Чорнобильського монтажного управління Л.Б.Шполянський і Б.О.Радченко розповідають, що включно до 4 травня з працівників Чорнобильського і Прип’ятського монтажних управлінь на вахту в дві зміни для завантаження вертольотів виходили бригади по 50 чоловік. Працювали злагоджено. Ніяких зауважень до учасників тих робіт. Згодом їх перевели на монтажні роботи. За кілька днів упорались з величезним обсягом робіт по укладенню трубопроводів промзливової каналізації в рамках міста, для захисту ріки Прип’ять від брудних вод. Потім створювали сховища для рідких і твердих відходів тощо.
Про те, що зроблено, легко мовиться, а організувати людей на їх титанічну роботу було нелегко. Штаб по організації діяльності монтажників почав діяти паралельно в Поліському і в Києві. А базу перенесли на межу 30-кілометрової зони – у піонерський табір тресту «Київміськбуд-1», що розташований на околиці села Ковшилівка Поліського району [1].
Смачну їжу готує кухар Прип'ятського відділу робітничого постачання комсомолка Лариса Гулевич.
Між базою і Поліським за графіком снують автобуси. Чимало монтажників, як і завжди, були у відрядженні. Нова адреса повідомлялася по місцевому радіо, в «блискавках», що вивішувалися в людних місцях. І люди прибували. У відділі кадрів робота кипіла. Начальник відділу кадрів управління спільно з представником адміністрації вирішують, кого залишити на базі, кого направити у відрядження. А є й такі, кому видається довідка для тимчасового трудовлаштування в іншому місці, їх мало, але є. Тих же, хто не скорився, хто спільну біду сприйняв як власну і кинувся зупиняти її – переважна більшість.
Цих двох людей ми побачили в центрі Поліського. Примостились вони біля крила автомобіля, неподалік від тимчасового приміщення Прип’ятського міськкому партії, й зосереджено, нічого не помічаючи навколо себе, продовжували почату в міськкомі партії серйозну розмову: коли провести чергові партійні збори, чиї заяви про прийом до кандидатів у члени КПРС надійшли, хто їх рекомендує.
Уважно стежать за здоров'ям монтажників лікар Прип'ятської медчастини Л.І.Прилепська (праворуч) та медсестра О.В.Коваленко.
Коли ми підійшли до них, не зразу зрозуміли, хто ж з них секретар парторганізації. Виконроб Анатолій Олександрович Нагорний пояснив: секретарську вахту у мене приймає Валентин Сергійович Коренський. Учора його обрано секретарем. В особливих умовах шукаємо нові форми роботи. Ми з перших днів аварії були на вахті. Сьогодні частині керівників і рядових працівників управління лікарі пропонують відпочинок і профілактичне оздоровлення. Відлучусь від справ на деякий час і я. Не бути ж новій вахті без партійного ватажка…
В.С.Коренський – начальник виробничо-технічного відділу Чорнобильського монтажного управління. Проте його виробничі функції в нових умовах значно видозмінилися. Щодня, часто незалежно від службових обов’язків, комплектуються бригади і направляються на об’єкти. Крім основного об’єкта, їх ще чимало, і серед них жодного другорядного. Щодня потрібні дозиметристи, слюсарі, зварники, працівники санпропускника, диспетчери, постачальники, і навіть ті, хто б займався благоустроєм території табору. Для всіх знаходиться робота.
Ми ходили по території табору, побували в штабі управління. Скрізь вирувало життя. На кухні поралася молодіжна бригада, готувала вечерю. В медсанчастині проводився профілактичний огляд тих, хто повернувся із зміни. Розвантажувались автомашини з білизною, меблями. Відчувався напружений, чіткий робочий ритм табору.
На прощання нас ознайомили з документами, гідними захоплення. То були заяви про прохання зарахувати до лав КПРС. «Прошу прийняти мене до лав КПРС, – пише виконроб апаратної дільниці Чорнобильського монтажного управління Володимир Іванович Суриков. – Добровільно й свідомо я брав активну участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Події останніх днів були випробуванням моїх життєвих устоїв, моральної й політичної зрілості, готовності захищати інтереси народу. Надалі хочу бути завжди в одних лавах з комуністами. Клянусь ніколи не зрадити своїх принципів, чесно й гордо нести звання комуніста». Далі заяви Валентина Івановича Іванченка, Степана Івановича Миронова. Сьогодні їх вісім. І буде ще чимало. Від тих, хто перевірив себе, зміцнів у боротьбі зі стихією, не злякався, не відступив.
Київська правда, 1986 р., 22.05, № 122 (18604).
[1] 42 км на захід від ЧАЕС, 9 км на схід від Поліського. Нині село нежиле через радіацію.