Олександр Шульгин, лист Андрію Ніковському, Женева, 25 листопада 1920

Пане Міністре!

В листі до Вас [18 листопада 1920 року] і в листі до п[ана] [Арнольда] Марголіна, копію якого я Вам переслав, я писав, що малі народи мають тенденцію голосувати незалежно від думки більших, і далі, що асамблея має характер більше парляментський, ніж дипльоматичний. Я не маю ще підстави в цілому брати ці слова назад, але в частині, принаймні, я все ж помилявся.

19.ХІ я був у Thoma Ionescu, голови румунської Делегації, про що я вже коротко згадував в листі [22 листопада 1920 року], точної копії якого за браком канцелярських засобів не маю. [Thoma] Ionescu прийняв мене дуже ласкаво, висловлював свою велику прихильність до України, говорив про спільність наших інтересів. Я сказав, що настільки переконаний в останньому, що прямо звертаюся до нього з проханням допомогти перед французами ([Leon] Bourgeois) та перед Англією, коли можливо. З англійцями він говорити не брався, але сказав, що охоче перебалакає з [Leon’ом] Bourgeois. Далі він запитав мене, які у нас відносини з чехами і з сербами, найближчими союзниками Румунії. Я сказав, що з чехами добрі, а серби, не дивлячись на наші симпатії до них, відносяться дуже вороже. Він сказав, що конче переговорить з [Miroslav’ом] Spalajković’ем. Але лейтмотивом розмови була фраза [Thoma] Ionescu: ми то раді за вас проголосувати, але мусимо робити так, як скажуть наші Grande Alliés.

Що ж думають les Grands Alliés? Знаючи від [Арнольда] Марголіна, що л[о]рд [Robert] Cecil, найвизначніший член Делегації, добре до нас ставиться і навіть говорив, що він буде конче добиватися нашого, як і всіх инших нових держав, прийняття до Союзу Народів (коли був у Англії), я звернувся до нього, як я вже писав в листі [18 листопада 1920 року], через його секретаря [Douglas’а Borden-] Turner’а. Далі я прислав йому багато ріжних матеріялів. Через 3 дні, 22.ХІ, я одержав лист, в якому, через свого секретаря, [Robert] Cecil дякує мені і ухиляється від побачення претекстом, що він наш суддя, себто член «V» комісії, і тому побачитись зараз незручно. Думаю, що це тільки претекст, в дійсности ж в нім бачиться, що справа змінилася, що він своїми обіцянками в Лондоні забагато заангажувався. Так само звертався я через секретаря О[лександра] М[ихайловича] Коваленка до [Leon’а] Bourgeois, прохаючи побачення. Секретар [Leon’а] Bourgeois від імени свого шефа відповів, що він дуже радий бачити п[ана] [Олександра] Шульгина, але зараз він є хорий і коли одужає, дасть знати, коли він зможе прийти (він досі був хорий, про це писали в газетах). Досі відповіди від нього не було. Все це, загалом, має такий вигляд, що і Англія, і французи не спішать побачитися з нами…

Далі всі делегати, яких приходилося за цей час бачити мені і А[рнольду] Д[авидовичу] Марголіну, М[иколі] М[иколайовичу] Ге, говорять все про ті ж самі труднощі щодо прийняття України та других «allogènes’ів» до Союзу Народів (найперше це § 10 «Pacte de la Société des Nations» – про необхідність обороняти своїх членів). Ясно, що в кулуарах дуже обмірковуються наші справи.

В усякому разі, коли 18.ХІ настрій щодо прийняття був ще прихильний (розмова з Міністром з[акордонних] с[прав] Чехії, див[іться] мій лист [18 листопада 1920 року]), в слідуючі дні все стало мінятися. Пояснюю я собі це подіями на нашому фронті. Коли [Петро] Врангель упав, всі з великою цікавістю стали чекати, а що ж робитиме Україна. «Journal de Genève» підкреслював, що генерали, яких підтримували великі держави зникли, остався один [Симон] Петлюра, якого не підтримували і т[ак] д[алі]. Але страшні вістки про бої на нашому фронті помішали не тільки нам, але і всім другим державам був[шої] Росії, всі побачили, яка величезна небезпека загрожує кожній з цих держав, як тяжко забезпечити їх територіяльну недоторканість. Шведський делегат, знаменитий [Karl] Branting 24.ХІ сказав мені: «Асамблея не мітинг, їй мало прийняти резолюцію, що вона нас приймає. Приймаючи, вона повинна взяти на себе і всю відповідальність за нашу цілість, але цього С[оюз] Н[ародів] зробити не може». [Karl] Branting вже здавна відомий як наш приятель. Правда, 22.ХІ ми з п[аном] [Арнольдом] Марголіним були у голови «V» комісії [Antonio] Huneeus’а, представника Чилі. Він був з нами дуже ласкавий і сказав, що загальний настрій в колегії за те, щоб усіх прийняти, хоч південноамериканський делегат дуже мало розуміється в европейських справах…

Як Ви знаєте з «Journal de Genève», який я приклав до попереднього листа, було улаштовано кілька підкомісій при «V» комісії, яка займається справою прийому нових держав. Ми попали в підкомісію «С» під головування норвезького делегата (знаменитого [Fridtjof’а] Nansen’а). Комісія була ще сформована в суботу 20.ХІ. Тоді ж я довідався приватно про її склад. Можна сказати, що склад був якнайгіршим: іспанець, китаєць, грек, австралієць, [Miroslav] Spalajković – серб, [Thoma] Ionescu і сам [Fridtjof] Nansen, який нічого про Україну не знав, як і инші члени, крім [Miroslav’а] Spalajković’а і [Thoma] Ionescu. Натурально, зараз же ми стали добиватися побачень у всіх цих делегатів. В понеділок вранці я був у директора політичної секції і котрий завідує справою «V» комісії (на щастя, це був [Paul] Mantoux, відомий історик-економіст, з яким я зараз знайшов багато спільних наукових інтересів, що мені дуже помагає, і я у нього прохав, щоб в комісію запросили нас для пояснення і т[ак] д[алі]). Разом з цим писали про це і [Fridtjof’у] Nansen’у. На жаль, підкомісія в першу ж голову взялася за нашу справу, і 23 увечері мені стало приватно відомо, що підкомісія розглянула нашу справу і віднеслася негативно до нашого прийняття, так само, правда, як і до прийняття других «allogènes’ів». Стало мені також відомо, що проти прийняття України висловився [Thoma] Ionescu, на котрого я, власне кажучи, і рахував, маючи на увазі його солодкий тон і обіцянки.

Завтра же я пішов до нього 23.ХІ. Він мене прийняв, хоч примусив трохи почекати. Коли вийшов, я його не пізнав: вся слащавість пропала. Сухим і діловим тоном він сказав думку комісії і повторив приблизно те саме, що по моїм відомостям він говорив в комісії. Тільки видав свої думки за думки комісії: «На Україні немає сталого Уряду, неясні кордони, два Уряди» і т[ак] д[алі]. Звичайно, я рішуче на все одповів. Але він говорив, що прийняття до Союзу є неможливим зараз, що взагалі Румунія зацікавлена в тому, щоб далі Україна існувала (це він говорив і в комісії), і що, одкладаючи нашу справу, підкомісія робить це зовсім не через те, що не симпатизує з Україною, що не хоче її відділення від Росії і т[ак] д[алі]. Далі ще сухіше [Thoma] Ionescu запитав: «А Ви в своїй брошурі («Les problèmes de l’Ukraine») вимагаєте Буковини». Я сказав, що брошура написана в 1919 р[оці] літом, що з того часу Головний Отаман і український Уряд вирішили на заявляти свої претензії на Буковину і так само Бессарабію, бажаючи мати мир з Румунією, а також матеріяльну і дипльоматичну допомогу від румун. Останню думку, я навмисне підкреслив. Я все ж сказав кілька замиряючих фраз, висловив надію, що він все ж нас буде підтримувати. Але стало ясним: [Thoma] Ionescu справився, що думають les Grands Alliés, і їх думка щодо нашого прийняття зараз очевидно є негативна.

Ранком 24.ХІ я пішов до проф[есора] [Eugèn’а] Pittard’а і [René] Claparèd’а, членів Ліги для оборони прав на незалежність держав був[шої] Росії. Як я писав в листі [18 листопада 1920 року], я був на засіданні цеї Ліги 18.ХІ і зробив там доклад в нашій справі. Тоді ж було ухвалено, що [Eugène] Pittard, дуже впливовий чоловік, дасть загальну ноту про визнання всіх держав «allogènes’ів», а [René] Claparède – спеціяльно про Україну. 24 ноти були готові, вони мені їх прочитали, і я дуже їх апробував і попрохав негайно дати [Fridtjof’у] Nansen’у і перебалакати з ним і другими членами підкомісії, що почасти було і зроблено. Разом з тим А[рнольд] Д[авидович] Марголін був у члена підкомісії іспанця [Emilio de] Palacios (див[іться] доклад [Арнольда] Марголіна), а М[иколи] М[иколайовича] Ге у [Miroslav’а] Spalajković’а (серба) котрий стоїть за «єдину і неділиму». 25.ХІ ранком запросили в підкомісію дати пояснення.

Про все, що говорилося в комісії, Ви довідаєтеся, пане Міністре, з протоколу, який я Вам пересилаю. Про загальні вражіння Вам пише п[ан] [Арнольд] Марголін. Від себе додам, що комісія все ж поставилась серйозно до нас. Питання ставить дуже добре, голова [Fridtjof] Nansen давав мені говорити все, що було потрібно. Хоч спочатку він сказав, що часу у комісії дуже мало, все ж ми сиділи на засіданню не менше 45 хвилин. Все це полегшило мою справу і дало мені змогу принаймні сказати все те, що, на мою думку, було до речі.

Оцінюючи значіння того, що нас викликали в комісію і вислухали, я мушу сказати, що все ж це не може допомогти зараз нам попасти в Союз Народів. По моїм відомостям, у кулуарах вже більшостю вирішено, щоб нас не приймати зараз. Але все ж це було серйозне обговорення справи української. Це дійсно було перше міжнародне зібрання, яке уважно слухало нашу справу, і без запитань, чи існуєте ви як народ, чого ви відділяєтесь і т[ак] д[алі]. Я порівнюю ті питання, які 20.V.1919 р[оку] ставив в Conseil des Quatres [David] Lloyd George, коли паризька Делегація, і я в тому числі, були теж викликані для пояснень. В відношенню до нашої справи в Европі все ж помічається великий прогрес.

Я вже згадував в попередньому листі про побачення з італійським делегатом [Carlo’м] Schanzer’ом, Міністром фінансів, який говорив про те, що в Італії ставляться до України дуже прихильно і що Італія скілько можливо буде нас підтримувати. Але і п[ану] [Carl’у] Schanzer’у було, звичайно, відомо про події на фронті, і він найбільше про це розпитував…

Про останню розмову з [Szymon’ом] Askenazy я теж писав. Принаймні у нього і на цей раз я відчув недовір’я до українського Уряду і до нашої політики, але разом з тим обіцянки скрізь допомагати. Відношення Англії до Польщі є очевидно не добре, Англія обвинувачує Польщу в імперіялістичній політиці, і, щоб мати кращу публічну опінію, Польща приходить шукати допомоги навіть у нас.

З приїздом п[ана] [Арнольда] Марголіна ми поділили працю, і я просив п[ана] [Арнольда] Марголіна звернути найбільшу увагу на англійські колонії. З справоздання п[ана] [Арнольда] Марголіна видно, що він вже це завдання виконав. Взагалі приїзд п[ана] [Арнольда] Марголіна був для мене дуже корисним, крім того, що він дуже мені допоміг роботою по делегаціям, тим, що переказав мені докладно про попередні відносини з Союзом Народів.

Позавчора я одержав разом з листом Генерального Секретаря Союзу Народів три примірники видання Генерального Секретаріяту для асамблеї № 88. Це дуже цікавий збірник всіх нот, документів і листування нашої Місії в Англії з секретаріятом. Коли дістану більше примірників, перешлю Вам поштою, поки що тримаю ці цінні видання при собі.

Загалом за тиждень праці ми все ж ввійшли в персональні стосунки з делегатами 14 держав і ще з 10 через секретарів. Сьогодні з’явилося моє інтерв’ю в «Journal de Genève» і дуже добра стаття п[ана] [Paul’я] de Bucher’а, нашого давнього прихильника. Те, що «Journal de Genève» так співчуває нам, є дуже добре, бо це газета, яку читають всі делегати, і при тому газета, якій дуже вірять.

По останнім чуткам остаточно вияснюється, що з огляду на останні події наше прийняття до С[оюзу] Н[ародів] робиться неможливим. Результатом же сьогоднішнього запрошення до підкомісії буде те, що відповідь дадуть начебто дуже м’яку, і нам можуть запропонувати зробити нові заяви на нову асамблею. Це чутка, що буде – побачимо. В усякому разі лейтмотивом моїх балачок є та думка, що армію розбить або примусить одступити можна, але розбити великий народ, що прокинувся до вільного, життя не може ніяка сила.

З щирою пошаною і відданістю

О[лександр] Шульгин

***

Опубліковано: Олександр Шульгин в українському державотворенні та міжнародній політиці / Збірник наукових праць та документів: Наукове видання / Упоряд. В. Піскун. – К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2016. – С. 202-206.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 362-366.