Олександр Шульгин, лист Симону Петлюрі, Париж, 11 серпня 1921
Високоповажний Симоне Васильовичу.
Нарешті я маю дві пошти через генерала [Сергія] Дельвіга і кн[язя] Трубецького. Маю Ваші листи і особливо дякую за останній від 27 липня. Користуюсь нагодою, щоб передати цю пошту, і не маю часу написати докладного листа до М[іністерства] з[акордонних] с[прав], а тому обмежуюсь коротким листом.
1) Справу з нашими австрійськими грішми обороняв усіма можливими засобами. Але що з того вийде і коли те рішення прийде, сказати трудно.
2) В справі німецьких фондів і тієї ноти фран[цузького] М[іністерства] з[акордонних] с[прав] (про яку я писав в листі від 23 і 28 червня) можу сказати тільки одно: мало шансів, що ми одержимо тепер ці мільйони, але жодних шансів немає, щоб ці кошти попали в руки [Сергія] Моркотуна чи яких російських кол. Це говорю зі слів самих авторитетних чинників, і ці слова для мене стверджені були і документами.
3) Після того як я вияснив, що все ж нота фран[цузького] М[іністерства] с[прав] з[акордонних] лежить у французькій Делегації при Репараційній комісії і не взята назад після всіх моїх пояснень, я вирішив звернутись до [Aristid’а] Briand’а з відповідною заявою. І спершу спробувати побачитись з самим [Aristid’ом] Briand’ом, хоч я і не надівся, що він мене прийме тепер. На мій лист [Aristide] Briand відповів особистим листом до мене, який при цьому прикладаю. В цьому листі він висловлює свій жаль, що не може мене прийняти зараз, і просить як можна скорше переказати все те, що я хотів, п[ану] [Fernand’у] Grenard’у. Можна, звичайно, допустити, що у [Aristid’а] Briand’а перед конференцією дуже багато справ. Але ясно і те, що він мене не хотів бачити, бо нічого доброго він мені сказати не міг. Все ж треба одмітити і той факт, що [Aristide] Briand не хотів мене образити і не хоче мене одпихати. Це особливо стане ясно, коли я нагадаю, що по моєму приїзді, коли я написав йому першого листа і завіз картку, він мені зараз же відповів, приславши мені свою офіційну візітову картку. Я зараз же побував у [Fernand’а] Grenard’а, який на цей раз приняв мене надзвичайно чемно і заявив, що голова Ради Міністрів просив мені передати свій щирий жаль, що зараз він абсолютно позбавлений можливости прийняти п[ана] [Олександра] Шульгина, але що його дуже цікавить та тема, на яку я маю говорити. Одмічаю, що лист до мене був хоч і на бланку М[іністерства] с[прав] з[акордонних]… але адресований приватно не як голові Місії, а як п[ану] [Олександру] Шульгину.
4) Повторяю, що все це є скоріше чемність до нас, не бажання нас одпихнути. Зараз же я маю автентичний документ, який є результатом демаршів одного з наших друзів. Цей документ привезе Вам ген[ерал] [Сергій] Дельвіг. Добре те, що принаймні тепер нам ясно, як дивиться на нас сучасний Уряд в особі М[іністерства] с[прав] з[акордонних]. Коротко резюмую так: а) старих «гріхів» України з Берестейським миром вони і досі не забули, б) наш Уряд (без огляду на «персональні достоїнства самого [Симона] Петлюри чи його агента [Олександра] Шульгина») вони не визнають Урядом, а одною з груп борющихся між собою емігрантів, в) через це німецькі фонди вони не вважають можливим передати нам, г) до самої України відношення не є абсолютно негативне. Україна і український нарід визнаються як факт, і можливість незалежности України припускається, хоч дотепер нарід ще своїй волі остаточно не виявив. Про цей документ теж розкаже ген[ерал] [Сергій] Дельвіг і дасть Вам мої репліки.
5) На побаченню у [Fernand’а] Grenard’а 3.VIII я передав мемуар до [Aristide] Briand’а, який складається з трьох пунктів: а) справа фондів і відповідь контрпропозицією на ноту французького М[іністерства] с[прав] з[акордонних] від 20-го іюня до Репараційної комісії, б) сучасний стан України і завдання нашого уряду, в) загальна політика на Сході Европи. Цьому документу я надаю велику вагу і просив би Вас, Симоне Васильовичу, прочитати його і, коли треба, зробити свої уваги.
6) Тоді же я (3.VIII) подав ноту до Найвищої Ради, до її голови [Aristid’а] Briand’а. Я знаю, що цим я беру на себе велику відповідальність і навіть перевищую свої права, але судитимете потім, я ж відвічальности ніколи не боюся. Зміст ноти і значення її Ви зрозумієте з тексту. Треба в наших інтересах використовувати сучасну ситуацію. Моя пропозиція не здається тут утопічною і багатьох дуже зацікавила. Досить Вам сказати, що я одержав від Делегації Сполучених Держав Америки два листи: від голови Делегації полк[овника] [Georg’а] Harvey’я і від тутешнього американ[ського] Амбасадора [Myron’а] Herrick’а – обидва говорять, що нота і пропозиція їх дуже цікавить. В усякому разі ця нота нагадує конференції про наше існування, а може, буде темою розмов на засіданнях. Сподіваюся мати ще в цій справі побачення. Прошу сказати мені, що Ви думаєте в цій справі: маркіз [Xavier] de Magallon і [Frédéric] François-Marsal, Міністр фінансів в Кабінеті [Alexandre’а] Millerand’а і [Georges] Leygues’а, сказали мені, що цей виступ мій є зараз найбільш реальний і цим тільки я можу поставити нашу справу на реальний грунт.
7) Зі згаданим [Frédéric’ом] François-Marsal’ем я був знайомий ще в 1919 році, і тепер це знайомство я відновив. На щастя він виявив дуже великий інтерес щодо нашої справи, і я думаю, що він нам поможе разом з [Xavier’ом de] Magallon’ом, з яким він в добрий відношеннях. З ним я говорив і про наші економічні перспективи, бо [Frédéric] Fr[ançois]-Marsal є один з найбільших фінансистів Франції, який мав інтереси і на Україні. Коли пригадати, що теперішній Міністр [Paul] Doumer (фінансист і великий мільйонер) теж цікавиться Україною, то це добрі перспективи на майбутнє.
8) Нарешті 4 Республіки Кавказу надіслали офіційне сповіщення про свій союз і самий текст договору, який я цими днями надішлю. Цей союз базується на 4 основах: а) арбітраж у всіх спорних справах між республіками, б) військовий союз, в) таможений, г) спільна дипльоматична акція. Я їм одповів листом, який прикладаю. Мав розмову з [Акакієм] Чхенкелі, [Євгеном] Гегечкорі, а вчора з [Алімарданом] Топчибашевим, головою Делегації Азербайджану. Я прямо ставлю питання про наш союз з ними і про спільну акцію, перш за все дипльоматичну, в смислі виведення червоних військ з наших территорій. Виявилося, що вони, так само як і я, звернулися до Найвищої Ради з вимогою настояти, щоб большевики вивели свої війська з їх республік.
9) Перед Союзом Народів вони ставлять теж це питання, і я думаю, що нам треба йти з ними. Домагатись же прийому до Союзу зараз неможливо. В своїх попередніх листах я вже писав і запитував Анд[рія] Вас[ильовича] в цій справі, але відповіді в листах на це не нахожу і не знаю навіть, чи ці листи дійшли (через те надсилаю копії листів і вже надісланих документів). До акції перед Союзом Народів треба готуватись зараз. Треба побувати в Женеві тепер і особливо під час асамблеї. А грошей нема… Значіння для нас Союзу Народів дуже велике.
10) Був у мене представник [Григорія] Семеніва, отамана дальневосточного, генерал [Євген] Кранковський, каже, що [Григорій] Семенів хоче вести спільну акцію з усіма антибольшевицькими силами. Генерал [Євген] Кранковський має побувати в Тарнові і хоче запропонувати союз з нами. Готовий визнати нашу незалежність. Про [Григорія] Семеніва маю ще окремо написати.
11) Бачився випадково [Миколою] Авксентієвим і мав досить цікаву розмову. До наших грошей вони таки підбиралися, але більш не мають надій їх одержати. Од [Сергія] Моркотуна одрікаються. Багато говорили про голод.
12) Сьогодні буду разом з генералом [Сергієм] Дельвігом у Генштабі. Я дуже радий приїзду генерала, який перш за все освітлив мені стан в Тарнові і становище на Україні. Я дуже щасливий, що міг нарешті детально поділитися всім, що мені за ці 5 місяців прийшлось пережити. До того ж зараз дуже гарячий і важний момент, як Ви бачите самі з мого листа. Генерал [Сергій] Дельвіг безумовно імпонуватиме французам, і за короткий час його перебування я дуже його прошу побувати де можна, особливо в військових колах.
13) Тринадцятий пункт найбільш трагічний: на 10 августа я призначив ліквідацію Місії і 10 августа був у кооператорів і запитав їх про гроші. Саме на цей день п[ан] [Андрій] Сербіненко обіцяв мені дати відповідь. Але [Андрій] Сербіненко не повернувся з Марселю і вони ([Володимир] Тимошенко і Горбань) нічого не знають і нічого не обіцяють. Тепер і мене це обурює. В принципі вони згодні, але безхозяйственість довела їх до того, що дійсно в Парижі готівки немає. [Микола] Шумицький з своїми планами здається нічого не вдіє і хто знає, чи поїде ще в Аргентину. Я виробив разом п[анами] [Олександром] Коваленком і [Леонідом] Галафре план, по якому ми б могли майже рік утримувати Місію, коли нам дадуть 40 000 франків. Ми б найняли для Місії дві кімнати, а самі б жили на фермі під Парижем з своїм огородом. Але зараз я вже про паліативи думаю: коли я матиму 10 тисяч, я найму нове помешкання в 2 кімнати, а сам десь буду міститься за містом в одній кімнаті. Таким чином Місія все ж ще продовжила майже на два місяця своє існування. А там, може, кооператори таки продадуть своє майно. Отже, я прямо звертаюсь до Вас, Високоповажний Симоне Васильовичу, бо я знаю, що ніхто більше Вас не розуміє вагу існування Місії в Парижу: 10 тисяч тепер можна найти і в Тарнові. Закриття ж Місії в Парижі – це смерть УНР на міжнародному полі!! За кілька день я одпускаю своїх співробітників, які обидва так багато і щиро працюють. Сам якось пробуду до кінця місяця в квартирі: себто виїду в початку вересня… Отже, рятуйте!..
14) Але ще більше хвилюють мене вістки з Тарнова, хоч я і продовжую працю, начебто нічого там не сталося. Франц[узький] Уряд нас вважає ворогуючими між собою емігрантами. Події останнього місяця виправдовують до певної міри цю опінію. Я занадто звик дивитись на нашу справу очима чужинців. І я не можу без болю і гіркого осуду дивитись на банкротство і розпущення Ради Республіки, на яку я (Ви бачите з документів) завжди спирався. Невже ж в цей грізний мент ми будемо радувати ворогів своїх розкладом і взаємною ворожнечею. Невже не стане державного розуму, щоб уперто стояти на своєму… Я певен, що мої слова здадуться в Тарнові наївними. Хіба може бути єднання з тою чи иншою Францією… Забувають, що в такий мент ні одна зріла нація не дозволить собі розкоші кризисів т[а] ин[ше]. Гірко, але тим упертіше треба стояти на своїх постах тим, хто розуміє вагу нашої великої, довгої, розрахованої на роки боротьби за наше визволення.
На кінець про Францію: вона не виправдує зараз надій, на неї покладених. Але чи є у нас краща комбінація? Ні. Чи заказано нам в майбутньому Францію мати з собою? Так, бо це її інтерес. Отже, треба базуватись на Румунії, Польщі і Франції. Все, що можу, роблю. З малими засобами великого не зробиш. Але я гадаю, що принаймні я даю Вам точні інформації і правдиві, а французам щораз нагадую про неминучість порозуміння з нами.
На цьому кінчаю. Прошу не відмовити дати розпорядження, щоб з цим листом довірочним познайомили тепер в[иконуючого] о[бов’язки] голови Ради Міністрів і М[іністера] с[прав] з[акордонних], п[ана] [Андрія] Лівицького, а також п[анів] [В’ячеслава] Прокоповча, [Андрія] Ніковського, [Івана Фещенко-] Чопівського.
З глибоким поваженням і вдячністю
О[лександр] Шульгин
Про справу наших князків – [Михайла] Кочубея та Трубецького пишу окремо!!
P[ost] S[criptum]. Цей лист і прилоги не вдалося одправити, як я думав, 11. За ці дні найбільш цікаве, що трапилося, це наша розмова в Генер[альному] штабі і другий візит генерала [Сергія] Дельвіга разом з маркізом [Xavier’ом de] Magallon’ом до генерала [Maxim’а] Weygand’а і в Ген[еральний] шт[аб] 15.VIII.
О[лександр] Ш[ульгин]
***
Друкується за оригіналом, машинопис / ЦДАВО України Ф. 1429. – Оп. 2. – Спр. 101. – Арк. 196-202.
Примірник Міністерства закордонних справ УНР, машинопис / Олександр Шульгин в українському державотворенні та міжнародній політиці / Збірник наукових праць та документів: Наукове видання / Упоряд. В. Піскун. – К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2016. – С. 253-258.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 417-421.