Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Олександр Шульгин, лист Андрію Ніковському, Париж, 8 липня 1921

Високоповажний Пане Міністре!

Після того, як я одіслав Вам останнього листа (від 28.VI), я побував майже у всіх членів Репараційної комісії, передав їм свій мемуар і всі відповідні документи. Не був ще тільки у сербського і ангельського делегатів, позаяк вони виїздили з Парижу. З кожним делегатом я говорив не менше півгодини, і всі дуже уважно вислухували мене, ставили ріжні питання і в усякому разі зовсім серйозно ставились до справи.

29-го був у італійського делегата [Giuseppe] Salvago-Raggi, обіцяв добре вистудіювати по моїм документам справу і прохав знов пізнійше прийти до нього, що я і зроблю цими днями. Чеський Міністр в Парижі, він же і делегат до Репар[аційної] комісії [Štefan] Osuský виїхав зараз (я у нього був ще в травні), і я бачився також з його заступником. Вислухав добре, теж обіцяв ознайомитися, але нічого певного не сказав.

2-го липня був у [Nicolae] Titulescu – румунськ[ого] делегата. Після своїх невдалих відносин з румунами в Женеві я не багато покладав надії на цього делегата, але, на щастя, він прямо заявив, що всім, чим зможе, буде нам допомагати. По його власним поглядам Румунії слід би було визнати Україну і підтримати. В справі фондів [Nicolae] Titulescu сказав, що залежить се від політичних поглядів кожного Уряду на нашу справу. Коли питання про австр[ійські] фонди буде знов розглядатись в австр[ійській] секції, він буде виступати як румун, в загальному же засіданню він буде репрезентувати і Чехію, і Польщу, і Юго-Славію, і Грецію. Це мене дуже втішило, бо раніше мені говорили, що ці держави будуть репрезентовані сербом.

4-го липня був у грецького делегата, який мене прийняв ще краще за румуна, розпитував за фонди, а потім і взагалі про справу. Після сорока хвилин розмови у нього грецький делегат побажав ще поговорити і учора був у мене. Виявилося, що він вже ознайомився з матеріялами і моїми брошурами. Приязнь грека пояснюється тим, що Греція зараз проголосила війну Сов[ітській] Росії.

6-го липня мій приятель депутат [Xavier de] Magallon був у франц[узького] делегата [Eugene’а] Mauclere’а, який повернувся тільки з Берліну. Справу ще не студіював, але мій приятель знов нагадав про неї і про те, що Міністр [Louis] Loucheur хоче, щоб вона була вирішена якнайскорше. Цими днями я буду теж у нього.

7-го липня. Був у польського делегата Brzozowsk’ого. Ранійше про цю справу я говорив з гр[афом] [Maurycy] Zamoyski’м і спитав його, кому передати досьє і мемуар. Він сказав, що йому самому. Я це і зробив, але здається, що це було непотрібно. Тепер необхідно звернути увагу на мою розмову з Brzozowsk’им. Говорили ми з ним майже годину. B[rzozowski] прихильно ставиться до справи, але попереджав, що комісія дуже строго юридично ставиться до кожної справи і може виникнути питання, ким ми визнані ічи уявляємо ми зараз дійсний Уряд. Я сказав, що велике значіння може мати заява польського делегата, що Польща визнає юридично наш Уряд. Але Brzozowski сказав, що для такої заяви йому потрібні директиви з боку свого уряду і що він робить запит у Варшаву. Отже, і я посилаю свій мемуар до Вас, пане Міністре, і прошу дуже негайно зробити відповідні пояснення самому М[іністерству] з[акордонних] с[прав]. Я дійсно певен, що від директив з Варшави і від поведінки польського делегата може залежати справа з одержанням нами австрійських фондів.

Сьогодні, 8-го був, у Генерального Секретаря Репар[аційної] ком[ісії] п[ана] Herbert’а і передав йому свою ноту проти [Сергія] Моркотуна. Я не хотів її писати ранійш, бо це могло принизити мене через цю писану полеміку з таким дрібним агентом, і обмежувався усними поясненнями і характеристиками. Але після того, як мене в Реп[араційній] ком[ісії] попросили дати таку ноту, справа мінялася. Herbertпри мені її прочитав і видко, що принаймні в особі [Сергія] Моркотуна симпатій не має. Аналогічну ноту з малими варіяціями я одправив до голови Ради Міністрів і копії до инших осіб (копії цих нот надсилаю).

Herbert сказав, що справа з австрійськими фондами вже студіюється в фінансовій комісії. Далі він сказав, що австрійський Уряд з свого боку просить прискорити справу і дати йому дозвіл виплатити нам гроші (цими днями буду у австрійського Міністра); щодо можливого успіху справи, Herbert сказав, знов що після моїх пояснень справа дуже ясна, і коли б делегати не боялись, що з Австрії хтось вдруге буде вимагати ці самі гроші. Я попросив звернути увагу на кінець мого мемуару, де я саме вказую, що всі майже гроші зостаються в самій Австрії і що не може бути такого укр[аїнського] Уряду в майбутньому, який би не схотів визнати боргів України перед ріжними австрійськими установами. Далі я згадав, що нам Черв[оний] Хрест просить виділити справу з одержанням ним 2 000 000 крон в скоршому порядку. Herbert зацікавився цим і порадив добитись, щоб інтернаціональний Черв[оний] Хрест підтримав цю вимогу нашого Черв[оного] Хреста. Це може справити добре вражіння на Реп[араційну] ком[ісію] (в цій справі роблю заходи через п[ана] [Миколу] Ге). Словом, коли Herbert був в ранійше дуже милим, то після того як побував у нього мій приятель [Xavier de] M[agallon] він став ще прихильнійшим.

Про справу з нотою франц[узького] М[іністерства] з[акордонних] с[прав] до Репар[аційної] ком[ісії] Herbert мені роз’яснив, що згідно встановленого порядку ця нота мусила попасти до франц[узької] делегації при Реп[араційній] ком[ісії]. Звідти до Генерального Секретаріяту Реп[араційної] ком[ісії] ця нота досі ще не поступала.

Поруч з цими заходами перед самою Реп[араційною] ком[ісією] я веду акцію і перед М[іністерством] з[акордонних] с[прав]. Вчора депутат [Xavier de] M[agallon] був у найближчого співробітника і приятеля [Aristid’а] Briand’а і говорив про нашу справу. На тому тижню [Xavier de] M[agallon] буде сам у [Aristid’а] Briand’а. Сьогодні я бачився з депутатом [Hyacinthe] G[ailhard]-B[anceil’ем], у якого був кілька день перед цим, передав йому мемуар, документи і розказав все, що трапилося мені в М[іністерстві] з[акордонних] с[прав]. В результаті [Hyacinthe] G[ailhard]-B[anceil] вчора був у [Aristide] B[rian]d’а і подав йому кратке резюме мого мемуара, закінчивши свою замітку тим, що, не даючи можливости і навіть заважаючи Україні одержати свої фонди, Франція може тільки згубити ті симпатії, які вона на Україні мала. [Aristide] B[riand] сказав, що він вже має у себе мій мемуар і студіює справу. Таким чином [Aristide] B[ri]and не сказав ні, що вже добре.

З нетерпінням чекаю виступу перед [Aristid’ом] B[ria]nd’ом мого приятеля [Xavier de] M[agallon’а], який більше ще знає справу. Після цього в залежности від розмов [Xavier de] M[agallon’ом] і я зможу шукати цього побачення. Знаючи мене, пане Міністре, як чоловіка гарячого і нетерплячого, Ви розумієте, скільки нервів мені коштує вичікувати і зберігати себе від занадто скорих вчинків, але дипльомат мусить мати терпець і я чекаю, і терплю, і все ж не йду навпростець. Робив ще я і инші заходи перед М[іністерством] з[акордонних] с[прав], але поки що вони не дали реальних наслідків.

Страшенно тяжко, що в момент, коли засідала Рада Союзу Народів в Женеві, на цілу Місію було у нас 3-4 сотні франків. Ніякої можливости виїхати не було, всі мої спроби заборгувати або одержати гроші від кооператорів не вдалися. Отже, мусив обмежитись нотою до Генер[ального] Секр[етаріяту] Союзу Народів, надіславши разом з копіями з ріжних нот про [Сергія] Моркотуна і мемуаром. Коли матиму можливість, на два дні проїду до Женеви. Вже пора думати чи ставити свою кандидатуру знов на асамблеї. Це дуже важне питання, і над ним треба добре поміркувати. Побуваю ще цілком приватно у когось із більш пристойних росіян, щоб обговорити про біженську справу.

А тепер на конець pro domo sua: протягом місяця травня кооператори обіцяли продати автомобілі разом з своїми по 22-24 тисячі кожний. Але їх купці в початку червня їх покинули, і їх автомобілі досі стоять. Я ж звернувся до всіх можливих комісіонерів і вияснив, що ціни страшенно упали, а головне, що покупці авто раптом зникли. З величезними труднощами продали одне авто за 14 тисяч фр[анків] (тепер це добра ціна), а другий маємо продати за 12 тисяч. Це збило всі мої рахунки. Я поставив перед кооператорами питання: коли в серпні не дадуть мені гроші, мушу ліквідувати Місію. Це заявляю і Вам цілком категорично. Вже з кінця травня ми ведемо страшенну економію, зменшили собі платню більш ніж удвоє, але не помагає і ліквідація є неминуча. Що це значить з політичного боку, Ви самі розумієте: торжество [Сергія] Моркотуна… Сподіваюсь все ж, що Ви або кооператори не допустять Місію до цього. Для нас має тепер значіння навіть 5 тисяч франків. Ми виробили план, на якому нам на осінь, зиму і весну треба всього 50 000 фр[анків], але прийдеться мешкати під Парижем і жити з свого огороду (тут це цілком можливе і реально). Словом, ми готові на всі жертви аби не дати Місії померти, бо тоді в паризьких ворожих нам колах заспівають одходну не тільки Місії, а і самій УНР.

Зараз за два-три дні виїздю з Парижу, щоб одпочити, бо боюся повернення моїх сердечних припадків. Прошу ж вжити всі відповідні заходи у Варшаві перед М[іністерством] з[акордонних] с[прав]. Документи, які надсилаю, дуже просив би перечитати і, може, навіть зробити мені свої уваги, коли в їх буде потреба.

Копію листа прошу передати п[ану] Головному Отаману, разом з сим щирим покліном.

З щирою і правдивою пошаною

Олександер Шульгин

***

Друкується за оригіналом, машинопис / ЦДАВО України Ф. 1429. – Оп. 2. – Спр. 101. – Арк. 203-208.

Примірник Міністерства закордонних справ УНР, машинопис / Олександр Шульгин в українському державотворенні та міжнародній політиці / Збірник наукових праць та документів: Наукове видання / Упоряд. В. Піскун. – К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2016. – С. 249-253.


Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 413-417.