Андрій Яковлів, «Доклад по справах надзвичайної дипльоматичної місії до Голландії та Бельгії за час з 4 лютого до 1 травня 1919 року» Володимиру Темницькому, Гаага, 18 травня 1919
В додаток до посланих мною до Міністерства закордонних справ коротких звітів про діяльність Місії подаю цей більш широкий доклад про діяльність Місії в Голландії.
1) Подорож до Голландії. Місія виїхала з Києва 19 січня 1919 року дорогою на Волочиськ, Тарнопіль, Стрий, Лавочне, Мункач, Будапешт і Відень. До Відня прибула 25 січня. За кілька днів перебування у Відні тут зібралися місії: паризька, чеська, американська, данська і берлінське Посольство. У Відні одбулося кілька нарад з представниками місій і посольств. Між иншим, я віз з собою наказ Міністра закордонних справ п[ана] [Володимира] Чехівського про відкликання нашого Посла [В’ячеслава] Липинського з Відня, про розформовання Посольства й про уповноваження секретаря Посольства п[ана] [Миколи] Троцького прийняти від [В’ячеслава] Липинського справи Посольства. Між тим на місці вияснилося, що Посольство у Відні мусить ще деякий час існувати, що у Відні зараз Послом від Західноукраїнської Республіки п[ан] [Микола] Василько і що при таких умовах незручно уповноважувати секретаря [Миколу] Троцького прийняти діла Посольства. Через те нарада ухвалила не передавати п[ану] [В’ячеславу] Липинському приказу про відкликання, а знестися раніше з Київом, що й було зроблено через кур’єра. Позаяк у Відні з’їхалося багато наших місій, то я вважав потрібним якнайскоріше виїхати далі. 28 січня Місія виїхала на Берлін через Мюнхен. В Мюнхені стрів Місію наш консул п[ан] [Василь] Оренчук, який повідомив, що має доволі і цілком приязні відносини з боку німецького Уряду і що бувший наш Посол в Берліні п[ан] [Федір] Штейнгель довго одмовляв йому взяти визнання Міністерства в Берліні, поки він сам не взяв дозволу. В Берлін Місія прибула 30 січня. В нашому Посольстві в Берліні ще тоді заправляли ставленики [Федора] Штейнгеля. Через те я послав срочну телеграму [Миколі] Поршу у Відень, щоб скорше виїздив і приймав справи Посольства. З Берліну Місія виїхала 3-го лютого рано і прибула на кордон голландський того ж дня в 5 годин вечора. Тут Місію чекав окремий вагон, який дало голландське Правительство. В цьому вагоні Місія прибула до Гааги 3-го лютого в 11 годин ночі.
2) Зносини з Правительством Голландії і становище Місії. Через кілька днів по приїзді в Гаагу я послав секретаря до Міністерства закордонних справ, щоб запитати, коли мене може прийняти пан Міністр. Секретареві відповів особистий секретар Міністра, що позаяк Україна ще не визнана Антантою, то голландське Правительство поки що не може прийняти голову Місії. Після цього я звернувся до пана Міністра з особистим листом, в якому зазначив мету Місії і подав свої уповноваження. Відповіди на цей лист я також не одержав. Одмовлення прийняти мене я вважаю фактом, який не має зараз великого практичного значіння, бо з дальніших офіціяльних і неофіціяльних зносин вияснилося, що голландське Правительство зараз, помимо того, що воно складається з католиків-реакціонерів, страшенно боїться чим-небудь зачепити Антанту, бо на часі розрішення спірних питань з Бельгією, на користь якої Антанта хоче щось відтяти від Голландії, а крім того Голландія за весь час війни була в підозрінні Антанти за свої зносини з німцями, якім вона постачала збіжжя. В такому ж становищі, як і наша Місія, знаходилися тоді польський представник і чехо-словацький, яких також Міністр ще не прийняв і не визнав.
Не дивлячись на офіціяльне невизнання Міністерством закордонних справ, инші Міністерства рахують Місію яко офіціяльного представника України в Голландії, як потім зробило й само Міністерство закордонних справ. Так, наші паспорти визнані за дипльоматичні, нам усім дано право екстериторіяльности. Всі зносини з приводу документів та карток на продукти ми мали тілько з Міністерством закордонних справ. Та не тілько всі члени Місії, а навіть, по проханню Мicії, пропуски в Голландію дані були і нашим фінансовим агентам в Берліні, що приїздили в Голландію по фінансовим справам. В початку марта місяця в Голландії, в Утрехті відбувалася ярмарка-вистава зразків товарів. Ця ярмарка має велике торговельне значіння для всієї Голландії. На ярмарку прибувають представники ріжних держав. Упорядковує ярмарку окремий комітет. Цей комітет офіціяльно запросив Місію прийняти участь на ярмарці. Було одведено окреме бюро для представництва Місії на два дні, оздоблено українськими прапорами. Мої два секретарі, що були призначені мною яко репрезентанти Місії на виставці, були запрошені на відкриття виставки від Президента Міністрів.
Другою ознакою офіціяльного визнання за Місією представництва України є те, що Місія почала видавати паспорти українцям на проїзд з Голландії до України, Німеччини, Бельгії, Англії, Америки і Франції. Всі наші паспорти прийняті і візируються зазначеними державами. Навіть коли австрійське Посольство одержало розпорядження не видавати паспортів галичанам, то це Посольство, а також і инші посилають всіх, кому треба паспорта або візи для проїзду на Україну, до нашої Місії.
B протязі часу ми встановили також зносини з Міністерством закордонних справ і иншими Міністерствами, причому нам іноді одповідають так: «Хоть Голландія і не може ще визнати Україну яко самостійну державу, бо ще Антанта не сказала свого слова, але ми зовсім не бажаємо робити які-небудь труднощі Україні й її місії, бо певні, що Україна буде визнана як не завтра, то післязавтра».
Щодо Бельгії, до якої також призначена наша Місія, то тут справа стоїть інакше, і то може тільки через те, що ми перебуваємо в Голландії, а не в Бельгії. По приїзді я звернувся з листом до бельгійського Посла в Гаазі з запитанням, чи можливо мені приїхати до Бельгії до Міністра закордонних справ. П[ан] Посол відповів мені, що він по цьому питанню зносився з Міністром закордонних справ і одержав відповідь, що позаяк Україна ще не визнана Антантою, то він сподівається, що Місія відкладе свій приїзд до Бельгії. Одержавши таку відповідь, я на якийсь час залишив думку про приїзд до Бельгії. Але зараз, прийнявши на увагу ріжні ознаки негативного відношення Бельгії до Антанти та зміну Посла бельгійського в Гаазі, попробую поїхати в Брюссель хоч би для того, щоб зв’язатися з місцевою пресою.
3) Праця Місії. Праця Місії йде цілком нормальним шляхом. Перш всього довелося мати діло з українськими громадянами, які є в Голландії. Вони, як і скрізь (під час війни), поділяються на українців, що вільно від давнього часу живуть в Голландії, та таких, що під час війни переїхали з Бельгії, і на полонених або втікачів з німецьких лагерів. Ми видрукували в часописах оголошення, в якому закликали українських громадян зголоситися до Місії і зарегіструватися. Зразу прийшло досить багато народу. З ріжних категорій наших громадян звертають особисту увагу: прибувші з Бельгії і наші полонені. Перші являються постійними мешканцями Бельгії (Антверпену), так званими «діямантерами», тобто власниками фабрик шліховки діямантів і робітниками на цих фабриках. Вони переважно євреї з Галичини. Не так давно, після заключення перемир’я з німцями, бельгійське Правительство закликало всіх діямантеpiв вернутися до Бельгії, аби відновити працю фабрик, бо робітники бельгійські не мають праці і бідують. Але виникло питання про паспорти, позаяк старі австрійські паспорти були вже не дійсні. Польська Легація в Гаазі закликала діямантерів взяти польські паспорти, але діямантери всі як один заявили, що вони приїдуть тільки з українськими паспортами, бо вони є дійсними громадянами Української Республіки, родом з Галичини та Буковини. Конче бельгійське Правительство після цього згодилося прийняти їх з українськими паспортами. І от посунула до нас ціла черга діямантерів за паспортами. Ми, перевіривши місце уродження, чи належить воно до Східної Галичини (по р[ічку] Сян), або до Буковини, видаємо паспорти на проїзд.
Друга категорія – це втікачі з німецького полону. Їх було в Голландії до нашого приїзду досить багато, більше 500 чоловік. Але перед нашим приїздом голландське Правительство, боячись большовизма й вважаючи кожного російського жовніра за большовика, вивезло їх до Данцигу, відкіля вони попали не до рідного краю, а у польське військо. Тепер в Голландії залишилося всього не більше 40 чоловіка, які поміщені в окремому лагері і яких ми стараємося визволити і відправити на Україну через Німеччину та Чехію.
4) Допомога українцям. Цим українцям, а також і иншим ми допомагаємо й грошима. Кожному, хто від’їжджає на Україну, ми даємо по 10 гульденів і по 100 німецьких марок на подорож, маючи на увазі, що в Берліні є наша військово-санітарна комісія, яка повинна вже далі відпровадити. З тутешніх українців ми допомагаємо жінці одного підофіцера галицьких військ, який з Голландії поїхав у військо битися проти поляків.
5) Інформаційна праця. Не будучи визнані офіціяльно і не маючи можливости через те вести акцію дипльоматичним шляхом, Місія всю увагу звернула на акцію через пресу. Голландська преса – одна з найбільш освідомлених нейтральних: вона цікавиться всіма подіями в світі, і її найбільше читають в Англії, Америці, Німеччині і почасти в Франції. Прибувши до Голландії, ми зараз побачили, що тутешня преса живе інформаціями про Україну, які подавали поляки та російські втікачі та одставні дипльомати. Українців трактували як большовиків і лаяли, як тілько могли. Треба було вжити якнайшвидше рішучих заходів.
При допомозі тутешніх українців, які вже довго живуть в Голландії і знаються з представниками преси, я закликав на сніданок представників всіх видатнійших часописів Голландії. Написав і видрукував докладний меморандум про останні події на Україні (кілька екземплярів цього меморандуму я передав до Міністерства через Відень і через [Євмена] Лукашевича): меморандум переклали на голландську, німецьку, французьку й англійську мови і роздали при сніданку представникам преси. Я сам не був на сніданку, а послав своїх секретарів, які ще від себе додали за столом. Сніданок мав надзвичайно гарні наслідки. На другий же день во всіх часописах появилися докладні відомости про Україну, на підставі меморандуму, а потім щодня та або инша газета щось писала про Україну. Щоб дістати відомости про Україну, брак яких зараз же почав відчуватися, ми звернулися до бюро [Володимира] Степанківського в Лозанну, який почав висилати нам свої видання і бюлетені.
В початку квітня, коли прибула наша Місія до Парижу, а Посольство теж почало видавати бюлетені, я заснував в Гаазі «Українське пресове бюро», через яке ми маємо можливість щодня телеграфно передавати всім часописам відомости з України. Для цього я взяв у [Володимира] Степанківського абонемент на відомості по телеграфу, які він і висилає мені майже щодня. Зараз я зв’язався з нашою пресовою службою у Відні, т[о] є[сть] з п[аном] [Володимиром] Сингалевичем, який мені посилає щодня телеграми по 600-800 слів, я їх обробляю і через своє пресове бюро також телеграмами пересилаю до голландських часописів і до агентства Reuters в Амстердамі.
Бюлетенів наше бюро не друкує і не розсилає, бо практика показала, що з бюлетенів часописи не дуже охоче беруть матеріял. Користи через те в бюлетенів жодної немає, і через те, за браком коштів, я їх не друкую. Тільки деякі дуже важні відомости, як, наприклад, всі ноти, що подані були нашою Делегацією в Парижі конференції мира, я видрукував окремим зшитком і розіслав через Пресбюро до всіх послів, до міністерств, часописів і до Міжнародного інституту в Гаазі.
Преса, як я вже зазначив, дуже добре ставиться до України і до нас. Всі наші інформації, навіть не тільки факти, що подаємо, але підчас і полемічні замітки, або з певною тенденцією, передруковуються во всіх часописах. Щодня кожний читач може бачити в часописах заголовок «Україна» і прочитати дещо про наші справи. В останні дні ми випустили кілька заміток про поляків, про їх політику і дії в Галичині, про армію [Józef’а] Haller’а, про єврейські погроми. Мені передавали певні люде, що тутешній польський представник дуже перелякався нашого впливу, казав, що українці тут душать за горло поляків. Польське пресове бюро, яке тут теж існує, теж подає щодня ріжні бюлетені до преси, але всі бюлетені йдуть до редакційного коша і нічого не вміщується в часописах.
Одно шкодить дуже нам: це брак коштів. З Києва я взяв на пресу всього 75 000 карб[ованців] і думав, що це велика сума, але вияснилося тепер, що цих грошей не вистачить надалі. Крім того, не може бути гадки про поширення нашої роботи, про винайняття журналістів для роботи в Бюро, окремого помешкання, персоналу тощо. В порівнянні до того, що ми зробили вже і що робимо, треба сказати, що й на ці малі гроші ми зробили багато. Але я маю ширші плани і в інтересах моменту, такого відповідального, мушу прохати Міністерство асигнувати мені, якнайшвидше, ще 200 000 карб[ованців] на видатки по пресі і на інформацію. Вважаючи на низький курс наших грошей, корон і марок, ця сума не дуже велика, всього 40 000 гульденів. Крім інформації, що йде від нас, ми себе інформуємо, передплачуючи ріжні часописи европейські. Всі відомости про Україну ми складаємо й регіструємо: дещо подаємо до тутешніх часописей (ріжні інтерв’ю та добрі статті про Україну), а решту лишаємо для власного вжитку і для можливої інформації Міністерства, куди ми передамо нашими кур’єрами. Список часописів, які ми передплачуємо тут, прикладається. Крім того до цього докладу прикладаю огляд голландської преси за кілька місяців, з якого Міністерство побачить, скільки відомостей подано нами до місцевої преси. Повні артикули, видрукувані в часописах, ми зареєстрували і в оригіналах незабаром вишлемо до Міністерства.
Крім голландської преси, ми маємо зв’язки також і з англійською пресою. 28-го лютого я вмістив інтерв’ю з агентом Reuters в часописі «Daily Telegraph» і подаємо, як я вже сказав, відомости про Україну через Reuters. З бельгійською пресою, не дивлячись на всякі заходи, не вдалося ще зав’язати зносин. Через те я гадаю послати в Голландію секретаря, щоб там на місці зав’язати зв’язки і з Гааги подавати відомості по телеграфу. Час вимагає від нас найбільшої праці іменно з боку щоденної правдивої інформації Европи про Україну, і через те ми всі найбільше тут працюємо в цій сфері. Треба наганяти те, що було втрачено нами всіма через нашу власну несвідомість. Европа нічого про нас не знала, а якщо знала, то все було проти нас. Тепер треба все наново перероблювати, а це важка і, може, незамітна, чорна, на перший погляд, праця.
6) Огляд політичний. Склад Правительства Голландії зараз майже реакційний: позаяк більшість в Парляменті складають католики, то й міністри переважно з цієї партії. Першорядну вагу для Голландії має зараз питання територіяльне. Діло в тому, що Голландія межує з Бельгією річкою Шельдою, так що невеликий кусок території в одному місці переходить на другий бельгійський берег річки, де мається одна провінція суто голландська. От із-за цієї провінції зараз іде спір між Голландією та Бельгією. Обидві сторони чекають, що постановить Антанта, яка бажає відшкодувати Бельгію за кошт Голландії. Зараз вже постановлено, що має бути переглянутий договір 1839 p[оку], згідно якому спірна територія одійшла до Голландії. Це страшенно непокоїть Голландію, і вся увага Правительства і суспільства. Ha сих днях (19 травня) відбудеться засідання окремої Комісії в Парижу. Зараз це питання вже трохи вияснилося, але весь минувший час питання одбирало багато часу й місцяв місцевому Парляменті й в пресі.
Другою небезпекою для Голландії вважається большовизм. Страх перед тим, що большовицькі ідеї запанують і в Голяндії, примушують Правительство приймати ріжні нерозумні міри. Всіх, хто переїхав через Німеччину та ще з Росії, Польщі або України, зарані вважають за большовика. Всіх полонених з Росії, які були в Голландії, або вислано через Данциг, або зачинено в концентраційний лагер. Ми вже вияснили, що в цьому лагері єсть біля 60 чоловіка походженням з України. Німці спочатку не хотіли давати дозвіл на переїзд наших громадян через Німеччину, але після того, як ми знеслися з нашим Посольством в Берліні, такий дозвіл ми одержали, і оце зараз приймаємо всі заходи, аби якнайшвидше визволити цих людей з лагеря і відправити на Україну. Не маючи великих коштів, ми даємо кожному полоненому на дорогу по 10 гульденів і по 100 марок.
Відношення Правительства до України можна назвати прихильним. Голландія і зараз би визнала нас, якби не боялася Антанти, як у свій час вона боялася Німеччини. Але треба думати, що як тільки Антанта поставиться більш прихильно до України, зараз же нас визнають.
7) Огляд економічний. Економіка в політичному житті Голландії грає велику ролю. Під час війни Голландія добре заробила на поставках до Німеччини. Зараз голландці, ситі від грошей, не багато проявляють ініціятиви, та ще й до того багато голландських пароплавів реквізовано Антантою і ще не звільнено. Через те торговля в Голландії іде дуже мляво. Але Голландія потрібує хліба, і от за хліб вона дасть всього, що має, а крім того і політично може допомогти. І якби ми мали зараз тут свого торговельного агента, який би увійшов в тісні зносини з голландськими купцями, то ми могли би мати з Голландії або через Голландію з инших країв багато ріжних нам потрібних товарів. Але такого агента ми не маємо, не дивлячись на те, що я і в докладах і телеграмами вже давно сповіщав про це Міністерство. Наша Місія, конче, не може і не має уповноваження братися за торговельні операції. Правда, приїздили сюди представники Міністерства фінансів нашого з Берліну (д[октор] Вронський, Рабинович), але що вони тут робили і які справі провадили, мені не відомо, бо воні тримали все в тайні. Зараз в Голландії, не дивлячись на те, що вона має всього досить, стоїть велика дорожнеча, яка ще побільшується для Місії тим, що курс наших грошей, переведених на німецькі марки такорони, з кожним днем піднімається. Так, як тільки ми приїхали, то нам 1 гульден обходився пересічно в 3 карб[ованці] 8 коп[ійок], а зараз він піднявся до 5 карбованців. Вся ріжниця, конче, падає на Місію і через те Місія, не витрачаючи, втеряла вже багато грошей.
8) Інтернаціональна соціялістична конференція в Амстердамі. 25 квітня отворилася в Амстердамі Інтернаціональна соціялістична конференція, на якій були й представники від України: п[ани] [Борис] Матюшенко і [Петро] Дідушок. За час своєї праці, яка тяглася 5 днів, конференція розглянула багато питань, в тому числі й так звані територіяльні питання про визнання самостійности деяких нових держав. Конференція безумовно висловилася за визнання незалежности: Фінляндії, Естляндії і Грузії. Щодо України, то про визнання самостійности без всяких умов боролися дві сторони: наші представники, голландські соціялісти (від[омий] [Pieter] Troelstra), євреї, бельгійці, ірландці, шведи. Проти були по чисто формальним мотивам (населення України ще не висловилося за самостійність) французи ([Jean] Longuet), англійці ([Ramsay] MacDonald), німці ([Hugo] Haase), поляки і російські с[оціялісти]-р[еволюціонери] ([Василь] Сухомлін). Пройшла більшістю одного голоса резолюція, яка була предложена ворожою стороною, а власне: за Україною мусить бути визнане право на самостійність, як тільки населення України висловиться за самостійність. Винесено побажання, щоб населення якнайшвидче висловилося. Крім того, прийняті поправки й пояснення, з яких виходило, що конференція не тільки не відмовила Україні в незалежности, а навпаки, підтвердила її під зазначеною умовою, так що, як тільки населення висловиться, то вже не потрібує нової постанови з боку конференції.
Така постанова конференції об’ясняється почасти несвідомістю конференції в українських справах, а почасти опозицією большовицьки настроєнії частини делегатів, які в спілці з російцями та поляками дали більшість. Нашим делегатам мушу закинути тілько одно. Прибувши на конференцію, вони не тільки не навідалися до Місії в справі взаємної інформації, але навіть не повідомили про свій приїзд. Через те все те, що я був улаштував для справи, пропало даремно. А я тут був підняв акцію серед преси: були замовлені інтерв’ю і статті про Україну в ріжних часописах. У мене було досить матеріялів. Але нічого не вийшло тільки через те, що ніхто не міг розшукати нашихпредставників. [Микола] Порш з Берліну теж хотів приїхати, але я не міг сповістити його, чи приїхали наші делегати, чи ні.
9) Політичний та економічні стан в Бельгії. Бельгію зараз хвилює питання про відшкодування, які вона має одержати за військові шкоди, та про побільшення своєї території. В цьому напрямі йде політичне життя краю. З економічного боку Бельгія ще довго не зможе піднятися на ноги. Вся промисловість та торгівля стали. Союзники не дуже-то поспішають допомогти їй в цьому напрямі. З Англії та Америки, правда, везуть все, що потрібно, але така допомога більше шкодить, ніж можна думати, бо везуть все готове, а сирівцю для роботи фабрик та заводів не дають. Через те в Бельгії безробітних велика сила, що викликає обурення робочих і промисловців. Були вже великі розрухи. Взагалі в Бельгії зараз неспокійно і шириться незадоволення політикою союзників.
Голова Місії, Надзвичайний посланник
А[ндрій] Яковлів
***
Друкується за оригіналом, машинопис з автографом / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 314. – Арк. 44-52.
Примірник Міністерства закордонних справ УНР, рукопис / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 314. – Арк. 20-29.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 669-676.