Відродження чорнобильського поля
ТАРС – РАТАУ
Ми їхали в Чорнобиль, де розмістився штаб по ліквідації наслідків аварії на атомній станції. Машина вже пересікла межу 30-кілометрової зони, але ніщо навколо не говорило про те, що біда сталася зовсім поруч: зеленіли ліси, чути було в придорожиіх заростях голоси птахів, раз у раз зустрічались пташині гнізда, а одного разу через дорогу перелетіла лелека з хворостинкою в дзьобі. Золотом відливало присадибне пшеничне поле.
– Достиг хліб, – зауважив водій. – А збирати, мабуть, немає сенсу. І наче на підтвердження цих слів серед яскраво-зелених ялин раптом з’явилося дерево з жухлою хвоєю. Це проявив себе невидимий, але жорстокий і підступний ворог – радіація.
Згадались розповіді спеціалістів про нерівномірний характер радіаційного фону навколо станції. Нерівномірність ця – результат руху повітряних мас відразу після аварії або наслідок осідання радіоактивиого пилу.
А хліб збирати справді не можна. І не тільки тому, що небезпечно працювати на цих полях. Зерно вже одержало певну дозу радіації.
Чи можна використовувати поля в майбутньому, чи їх доведеться вилучити з сівозміни? Над розв’язанням комплексу цих питань працюють тепер вчені-біологи і спеціалісти-аграрники, представники багатьох інших галузей науки республіки, всієї країни.
– Те, що сталось, поставило перед нами нелегкі завдання, – розповів завідуючий відділом біофізики і радіобіології Інституту ботаніки АН УРСР, член-кореспондент Академії наук України Дмитро Михайлович Гродзінський. – Але біда не застала нас зненацька. Дослідження в галузі радіобіології ведуться давно як у нас в республіці, так і в інших наукових центрах країни.
Чорнобильський варіант, мабуть, найбільш складний, якого не можна було передбачити. Саме через те, що радіаційні забруднення мають «островний» характер (при суцільному зараженні було б значно легше): треба обстежити місцевість, провести аналізи і скласти карту, на основі якої визначати ступінь наступного впливу на ту чи іншу ділянку.
Якщо говорити про використання заражених сьогодні земель у сільському господарстві, то ми бачимо два шляхи розв’язання проблеми. Перший – використання таких культур, які здатні «викачувати» з грунту радіоактивні речовини. Зрозуміло, ці рослини самі стають радіоактивними і вимагають поховання як радіоактивні відходи. Такий спосіб очистки земель від радіоактивності сам по собі непоганий. Правда, це тривалий процес, а, головне, він потребуватиме значних матеріальних затрат.
Більш раціональним уявляється інший шлях: культивація культур, несприйнятливих до радіоактивних компонентів, які наявні зараз у чорнобильських грунтах.
Найбільшу небезпеку для біологічних систем становлять стронцій-90 і цезій-137. Мігруючи по трофічних ланцюгах (коренева система – рослини – тварина), вони можуть потрапити до організму людини через продукти харчування. Стронцій нагромаджується в кістках, і тому виводити його досить складно (профілактика – режим харчування, щоб в їжі не було дефіциту кальцію). Нарешті, небезпечні також ізотопи: церій-144, цирконій-95 і ніобій-95, родій, рутеній і деякі інші. Але оскільки все це інертні карбіди і окисли металів, то, проходячи крізь травний тракт тварини або людини, вони не осаджуються і не закріплюються в організмі.
Отже, як вести сільськогосподарське виробництво на зараженій території? Цілком очевидно, що треба позитивно вирішити два найважливіших питання. Перше – щоб одержаний продукт був незараженим, тобто концентрація радіоактивних речовин не перевищувала допустимих значень, друге – щоб умови для працюючих були радіаційно безпечними.
Але ми знаємо, що територія, рослинність і грунт заражені. Вихід такий: проводити так звану хімічну меліорацію. В іншому разі радіоактивні речовини потраплять у грунтові води і розповсюдяться далі. Тому головне – перешкодити розповсюдженню радіонуклідів.
Як? Хімічним методом перевести їх у нерозчинний стан і опустити нижче від основної зони кореневих систем. Там радіоактивні компоненти, що «вийшли з гри», залишаться назавжди, поки не розпадуться природним шляхом.
Технічно це здійснюється так. Заражена поверхня обробляється розчинними сполученнями кальцію, який є немов «носієм» стронцію. Потім – зрошення, штучне або природне (дощ). Кальцій захопивши «в полон» стронцій, опускається нижче від орного горизонту. Потім у бій вступають сполуки, які осадять його на необхідну глибину. Це фосфати, наприклад фосфат амонію. Тепер кальцій разом з стронцієм надійно похований під землею, і коріння рослин не винесе його на поверхню.
З цезієм боротися простіше. Він легше виводиться з організму. І… складніше. Справа в тому, що рослини поглинають цезій так же охоче, як і калій – з калійних добрив. Але і цезій закріплюватиметься в грунті за умови, якщо в ньому багато органічних речовин, скажімо, торфу.
Таким чином, хімічіна меліорація грунтів дасть змогу затримати радіонукліди на глибині, перешкодить їм проникнути в кореневу систему рослин, а в кінцевому підсумку – в їжу тварин і продукти харчування людини.
Є також інший варіант обробітку зараженого грунту. Поле «удобрюється» вапном, доломітовим борошном, відходами мартенівських виробництв тощо – і здійснюється заорювання поверхневого шару нижче від плужної підошви. Згори опиняється чиста земля, а внизу зв’язані вапном радіонуклиди, які вже не вирвуться на поверхню.
Цей спосіб особливо прийнятний для Чорнобиля. Грунти там дерновопідзолисті, сірі лісові, піщані і супіщаиі. Там мало органічних речовин, і радіонукліди можуть швидко мігрувати.
Якщо ж говорити про практичне використання чорнобильських земель, продовжив свою розповідь Д.М.Гродзінський, то, мабуть, найбільш доцільно зробити так. Зону, яка безпосередньо примикає до АЕС, де радіоактивність відносно висока і де чистого врожаю явно не одержати, обробити з допомогою авіації сполуками кальцію, щоб уникнути міграції і аерозольного перенесення. Інші площі, не проводячи закріплення радіонуклідів, засівати рослинами – очищувачами грунту. Потім скошувати їх і здійснювати поховання. Для такої фітодезактивації придатний, наприклад, люпин.
Окремі, найменш цінні ділянки, взагалі доцільно відвести під перелоги, щоб на деякий час повернутись до природної рослинності: вона нагромадить у грунті необхідну органіку. Тим більше, що в цих районах, як я вже говорив, землі найбідніші в республіці (при виборі місця для АЕС враховувалась і ця обставина).
Крім того, в зоні підвищеної радіаційної активності доцільно змінити набір сільськогосподарських культур. Треба використовувати ті рослини, врожай яких завідомо не несе радіонуклідної небезпеки. Скажімо, жито поглинає стронцій значно менше, ніж пшениця. Але особливо добрі в цій ситуації технічні культури, які потребують наступної переробки. Так, при вилученні крохмалю з картоплі радіонукліди відсікаються, і кінцевий продукт цілком нешкідливий. Очевидно, можуть тут культивуватись й інші технічні культури, наприклад, льон.
Цілком придатні землі Чорнобиля і для насінників багаторічних злакових трав, таких, як вівсяниця лучна, грястиця збірна та інші. Річ у тому, що вплив радіонуклідів на них практично не позначається. Після хімічної меліорації і надійного закріплення радіонуклідів на глибині земля знову повернеться до звичайного повнокровного життя. Знову зашумлять поля, з’являться на них машини і люди. Життя повернеться у звичну колію. Але щоб відродити цю землю до життя, доведеться немало попрацювати.
Київська правда, 1986 р., 4.07, № 157 (18639).