Володимир Кедровський, справоздання Андрію Ніковському, Рига, 16 січня 1921

Пане Міністре.

В додаток до попереднього мого докладу маю за честь довести до Вашого відому, що 23 грудня закордонна комісія латвійських Установчих Зборів ухвалила доручити Уряду розпочати переговори з Урядом Совітської України про реевакуацію з України біженців, фабрик і иншого державного майна, не спиняючись перед необхідністю визнати совітський Уряд України. Большовики запропонували розпочати розмову з ними в слідуючих точках: 1) визнання Урядом України Уряду [Християна] Раковського; 2) реевакуація біженців і фабрик; 3) підписання з Совітською Україною торговельного договору, коли такий буде підписаний з Росією. Таким чином, питання про визнання Уряду [Християна] Раковського Латвією вирішено остаточно, відповідно чому і оприділилися відношення до нашої Місії латвійського Міністерства справ закордонних. Воно фактично перестало повідомляти мене про його ріжні циркулярні заходи, надсилати інформації і закликати щочетверга на приватні наради представників всіх бувших держав Росії, як це робилося ним раніше.

В розмовах з заступником Міністра справ закордонних [Hermanis’ом] Albats’ом він категорично заявив мені, що розмови вони починають з представниками [Християна] Раковського 20-го січня, позаяк потрібні делегації уже сформовані, а тому їм, латвійському Уряду, було б бажано, аби ми самі витягли з цього факту відповідні консеквенції. Я на це йому заявив, що чекаю інструкцій від свого Уряду. Аби не опинитися в становищу білоруської Місії, яка одержала пропозицію виїхати з Латвії, я 23-го виїжджаю до Берліну. В Ризі залишаю одного секретаря, який зробе заяву, що я виїхав за інструкціями до свого Уряду. Другого виходу з такого становища я не бачу. Неможливо ж допускати до того, аби й нас висилали. Тому ласкаво прохаю Вас, пане Міністре, телеграфувати мені срочно до 23-го в Ригу і Берлін, а пізніше лише в Берлін про Ваше розпорядження. Я з свого боку гадаю, що одинокий є вихід це самим відкликати нашу Місію з Латвії і Естонії, аби уникнути неприємного скандалу. Сам я не можу приїхати в Польщу, бо на підставі деяких даних маю рацію чекати, що звідтам мене не випустять. Більш докладні інформації я зможу подати Вам, пане Міністре, лише при персональному побаченню, тому що багато таємних міркувань, які я докладав Вам, стали відомі полякам.

В Естії справа стоїть ще гірше. Там Міністр справ закордонних викликав до себе п[ана] [Михайла] Паращука і запропонував йому виїхати до свого Уряду і привезти нові уповноваження, але раніше, чим приїздить, треба, щоб Уряд УНР запитав естонський, чи прийме він його представника. Коли їхав до мене в Ригу за інструкціями п[ан] [Михайло] Паращук, то естонське Міністерство справ закордонних не видало йому дипльоматичної візи, а при повороті з Риги назад до Ревеля тутешне представництво зовсім одмовилося давати візу на в’їзд до Естії, і тільки завдяки особисто гарних у нас взаємовідносин з естонським консулом удалося дістати йому візу на поворот. Тоді ж вияснилося, що естонці дали циркулярне телеграфне розпорядження по своїм місіям і консульствам не давати візи на в’їзд в Естію українцям і грузинам. На підставі зазначеного я дав п[ану] [Михайлу] Паращуку припис виїхати з Ревеля, аби не дочекатися більших неприємностей.

У Фінляндії п[ан] [Петро] Сливенко, зараз по приїзді в Гельсінгфорс, повідомив Уряд, що мене призначено керуючим Посольством в Фінляндії, і прохав Уряд дати на це згоду, але до сього часу відповіді немає. Причини тому ті, що, як я уже повідомляв, фіни теж згодилися почати переговори з [Християном] Раковським.

На таку кардинальну зміну у відношеннях до нас Прибалтійських держав вплинуло, крім зазначених в попередньому докладі факторів, ще й те, що їх не прийняли до Ліги Націй і вони залишилися цілком незахищені перед Росією, чому вони всякими засобами запобігають її ласки, що приводе їх до фактичного становища, поки що, російської колонії, а в майбутньому просто автономної частини. У всякому разі тепер уже большовики тут хазяйнують по-своєму.

Польсько-російські мирові переговори ідуть надзвичайно кволо і огорнені таємницею. Головні труднощі це в економічних питаннях. Але поки що нічого конкретно не вирішено, а йдуть дискусії над принципами розрахунків. На підставі деяких даних можна сказати, що раніше березня місяця миру не буде підписано. Також не вияснено, чи взагалі буде підписаний мир, чи війна поновиться. Доводиться в цьому питанню рахуватися з комплексом тих даних, які повідомляв я Вам раніше.

Прошу, пане Міністре, срочно дати відповідь на цей і попередній мій доклад, в справі якого я вислав Вам точні телеграми, але жодної відповіди не маю.

Прошу прийняти запевнення в моїй щирій до Вас пошані.

В[олодимир] Кедровський,

голова Місії

***

Друкується за оригіналом, машинопис з автографом / ЦДАВО України Ф. 3697. – Оп. 1. – Спр. 22. – Арк. 36-37.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 637-638.