19. Наслідки візиту цариці
Микола Лазорський
Довго в Гетьманщині згадували московську царицю, її красу, її добрість, простоту. Довго гомоніли й за гетьмана, читали й перечитували універсал Малоросійської колегії про царицин дозвіл на вибори гетьмана, про наступний час тих виборів, про майбутні полегкості для народу. Гетьманщина ніби втихомирилась, козацтво, міщанство, усе поспільство терпеливо стало ждати.
Скоро Петербург відгукнувся: до Глухова прийшов універсал. В ньому говорилося: за прихильність козацького народу до Московії уряд московський знімає й виводить з Гетьманщини своє військо, лишає тільки охорону резидента та залогу для київської фортеці, касує постої, різні комісії, московську «вищу або міністерську канцелярію», виводить всіх своїх урядовців тих скасованих установ, знижує деякі податки. Весь козацький народ дуже радів з того, найбільш раділи, що спекалися постоїв.
На ті постої дивились тоді, як на Божу кару: були вони справді важким тягарем для всього поспільства. Московія держала у нас силу війська по містах та слободах, ще й вимагала від уряду великих грошей на харчування того війська. Глухівська скарбівня стягала тяжкі податки, щоб сплатити в строк все. Але московська старшина ті гроші крала, а жовнірам дозволяла «промишляти» собі харч, як хто вміє, тобто штовхали на грабунок. Жовніри так і робили: вони «промишляли» не тільки для себе, а й для своїх малих старшин: вдиралися до кожної хати, брали, що хотіли, нишпорили скрізь, по всіх закутках, по корчмах розбивали горілчані куфи, об’їдались, п’яніли й починали бешкетувати. Часто-густо робили гвалт, били, вбивали.
Старшина московська поспіль заохочувала жовнірів до свавілля в чужій землі. Дикого того свавілля ніхто не міг збагнути в богобоязній, цнотливій Гетьманщині, так само усіх жахала московська страшна лайка, дивували соромицькі розмови, соромицькі пісні, брак шаноби до старих людей, брак чемності до жінки, розпаношеність без міри й краю.
Отже вивід московського війська з усієї Гетьманщини люди вітали від щирого серця й молились за «добру» царицю. За цими новинами скоро прийшла ще новина про відновлення Київської митрополії [26]. Та митрополія ще за царювання Анни підлягала контролю московського синоду, але все ж вперто держалась наказів царгородського патріарха, свого споконвічного патрона. Про це довідався резидент князь Шаховський і дав знати в Петербург. Тоді стали стежити за київським митрополитом Варлаамом Ванатовичем. Коли він не схотів правити молебня за здоров’я цариці Анни, резидент наказав його взяти. З ним разом було кинуто до тюрми ігумена, перешукано почту, вивезено до столиці грамоти та привілеї.
Київська митрополія спорожніла: керували нею москвини з столиці. Так тривало кілька літ; поклала цьому край цариця Єлисавета. Новий резидент вже не смів самочинно кидати до тюрми українських панотців, які тепер стали знов держатись патріарших приписів, службу Божу правити по требниках київських, а не московських та співати по єрмолою лаврському. Але все ж москалі пильно стежили, щоб панотці «неукоснительно» кляли гетьмана Мазепу. Ніхто не смів спекатися цієї ганьби – клясти того, хто поклав своє життя за рідну землю.
Змінились і резиденти. По смерті лихого Бібікова місце його заступив князь Барятинський, досить хитрий дипломат, жорстока людина, назовні улеслива й чемна. Він здоровив панів старшин з відновленням гетьманату, але не забував писати доноси. Найбільш не догодили йому полковники лубенський, полтавський та кропив’янський [27]. Полковники, писав він, – «радіють, що матимуть нового гетьмана, думають обрати мазепинця, а на резидента дивляться, акі неситі вовки».
По полках справді ходило багато чуток: кожен торочив своє, кожен кивав на того чи того пана полковника, що не сьогодні-завтра візьме вже в руки булаву. По селах гомоніли, ніби сама цариця буде гетьманувати, бо дуже вподобалась її Гетьманщина. Чутки одна по одній спливали в забуття, як лист за водою; натомість виникали інші, ще химерніші й знов зникали через день-два. Лише одна чутка ходила вперто по всій Гетьманщині: шептали на вухо одне одному, що на гетьмана виберуть не кого іншого, а молодого графа Кирила Григоровича Розумовського. Говорили твердо, впевнено.
Примітки
26. Титул митрополита Заборовському повернуто в 1743 р., до візиту Єлизавети до Києва. – М. Ж., 10.02.2024 р.
27. Кропив’янський полк скасовано в 1658 р., і більше він не відновлювався. – М. Ж., 10.02.2024 р.
Подається за виданням: Лазорський М. Гетьман Кирило Розумовський. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1961 р., с. 266 – 268.