4. Лихе враження від ради
Микола Лазорський
Неживий ішов до свого куреня понурий і гнівний. Його догнали два козака-побратими: Явтух Важкий і Левко Неридаймоямати.
– Взяли гору бабії-гніздюки! – плюнув Неридаймоямати.
– Не хочеться вилазити з теплого запічка, – засміявся Важкий.
Курінний став і мовчки глянув на обох козаків. Тоді процідив крізь зуби:
– Ніч темна-глуха, хтось жахливо кричить про порятунок. А козаку байдуже. Кричить свій брат! Невже у січовика не серце, а камінь? Невже оглух і нічого не чує, не чує людського плачу-стогону з того боку Дніпра? Невже січовик став таке ледащо, що задумав впасти навколішки перед москалиною й просити змилосердитись над ним! Коли так, то москаль хутко зодягне січовика в плахту, відбере шаблю й дасть у руки помело!
– Так, пане курінний, так, свята правда, – зітхнув Важкий. – Кепська була рада: мовляв, хай… москаль нас б’є, москаль хай нас і милує. Такого безглуздя я ще не чув ніколи.
Всі йшли мовчки. Явтух знов кинув:
– Депутати нічого нам не привезуть втішного: цариця приїде, послухає, усміхнеться, пообіцяє і все передасть Барятинському, а Кейта вернуть назад, щоб не ліз не в своє діло. Вірте мені, панове, що так і буде.
– У Києві направду будуть дурні теревені, – буркнув і собі Неридаймоямати, – і лях і москаль шанують тільки шаблю.
– Та й то таку шаблю, як у Хмеля або Виговського.
– Та депутація не варта й чвирка з моєї люльки, – злісно прохрипів Неридаймоямати. – Поїдете, пане полковнику, до Києва з московськими полигачами-колегіянтами й повернете на Січ ні з чим.
– Приїдемо з новими приписами, від яких січовикам буде жарко, як у пеклі, – всміхнувся Неживий.
– Бо допоможуть і нові радники з села Лемешів, – кинув Явтух.
– Себто Розуми?
– Про них і мова: Олекса правдивий чабан у графській одежі, а менший Кирило – то ще личина: в столиці на наше безголов’я вилуплюється нова гадюка.
– Та хіба ж тільки одна гадина, – гукнув знов Явтух. – Забули родичів отих Розумів! Всі вони зараз у столиці, з усім кодлом, з усіми діточками. Всі діти будуть вчитись, а по ласощі приїдуть у Гетьманщину з патентами на маєтки, на панщизняних людей, на чужу працю. А депутати тільки так, одна сміховина.
Невесело було в ці дні на Низу.
Примітки
Подається за виданням: Лазорський М. Гетьман Кирило Розумовський. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1961 р., с. 223 – 225.