8. Теплов буде опікуном гетьмана

Микола Лазорський

Полковник Апостол угадав: дехто з старшин, а серед них і Кочубей і Лизогуб, не забули відвідати графа Івана Шувалова. «Веселий граф», як двірцеві дами називали цього вельможу, розповів гостям з Гетьманщини багато новин. Саме він трохи відслонив завісу політичних інтриг та проектів всяких змін в «Полуденному краю». Правда, розказав він лише те, що відоме було в двірцевих кулуарах всім, але старшинам і того було досить для першого разу.

Між іншим, вони довідались, що Петербург вирішив відновити гетьманат, але з тим, щоб обрана персона була лише гетьманом номінальним та щоб і в номінальності права його були обмежені контролем московського резидента та військовими представниками від Москви. Адміністративна структура мусить бути тою ж, що й за покійної цариці Анни, без змін. Гадалося дати новому гетьману в допомогу досвідченого радника з Петербургу.

Біля гетьмана мусить бути й та старшина, якій довіряє сенат та імператриця. Наришкін навіть відверто сказав, що її величність і рада міністрів намітила панів: Кочубея, Безбородька, Лизогуба, Валькевича, Забілу та Ханенка першими дорадниками гетьмана в управі колегії. До всього Петербург лишає за собою право додати до управи нового радника й вилучити за своїм розсудом небажану персону.

– Так буде краще для нового гетьмана, – казав Наришкін, стукаючи пальцем по золотій табатирці.

Коли ж Семен Кочубей чемненько спитав, кого саме намічено в гетьмани та чи дуже молода та особа, Наришкін тільки підобгав нижню губу й нічого не сказав. Але граф Шувалов, навпаки, не криючись сказав, що мова мовиться за молодого графа Кирила Розумовського, який зараз вояжує за морем під опікою графа Теплова.

– Отже, – казав він, посміхаючись, – дорадники пана гетьмана мусять добре підготуватись до своїх обов’язків у самому Глухові й вести справи так, щоб молодий гетьман не хибив. Можливо, що колегіянтам частенько доведеться самим керувати в Гетьманщині, вкупі з резидентом, бо молодий гетьман, очевидно, нудьгуватиме у Глухові й тягтиме до Петербургу, до свого вельможного товариства. Та і в Глухові заведе він етикету двірцеву, я вже те знаю, не буде у нього часу на краєві справи. Про це все мусять дбати дорадники разом з паном резидентом. До речі, Кейта вже немає у вас: його відіслано до армії Лассі, натомість поки що наставлено князя Барятинського, його ви, панове, добре знаєте, робитиме сам, що накаже Петербург, вам доведеться тільки пособляти цьому чесному нашому достойнику.

Кочубей та Лизогуб радо посміхались, дякували за поради й щиро утискували руку «веселого графа». Для пристойності все ж удавали, що справді будуть допомагати молодому гетьману.

– Кирилл Григорович направду молода людина й потребує опіки, – скорботно говорив пан обозний.

– Ах, той Розумовський! – кривився граф Шувалов. – Це примха, тільки примха її величності! Вірте мені, панове, – примха ця тимчасова, як і всі примхи її величності тимчасові: сьогодні зробить якусь недоречність і радіє з того, завтра забуде або й того гірше – скасує. Але про це годі!

І він манірно поклав пальця на фарбовані губи. Всі, немов змовники, зробили теж услід за двірцевим баламутою.

– Імператриця не любить, коли їй перечать, – казав він тихо. – Ми це добре знаємо й мовчимо або ж вихваляємо, щоб тільки не дратувати й не робити собі зайвого клопоту. Кирилл Розумовський чергова її примха, нова, так би мовити, забава. Звичайно, примха ця досить ризикована, бо криє в собі всі елементи неприємних несподіванок. Гетьманат у «Полуденному краю» – застаріла форма адміністрування, форму цю у нас давно вже засуджена. На жаль, доводиться її знов відновлювати з примхи. Але ми подбаємо не про її зміст, а тільки про нічого не варту обрядність, щоб не вчинити ексцесу, якогось натяку на… гм… суверенність. В цьому мусять нам допомогти пани колегіянти, найпаче пильнувати за тими полковниками, які ще й досі побожно згадують Мазепу та всі його згубні плани.

Наприкінці граф Шувалов влаштував для Кочубея, Безбородька та Лизогуба особисту аудієнцію у її величності. Єлисавета дякувала старшинам і ласкаво просила їх подбати про її вигоди в час подорожі до Києва.

Веселі й трохи заспокоєні старшини ці вже не ждали депутатів, а мерщій самі рушили в Гетьманщину.

Примітки

Подається за виданням: Лазорський М. Гетьман Кирило Розумовський. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1961 р., с. 235 – 237