Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Роман Смаль-Стоцький, справоздання Андрію Ніковському, Берлін, 14 серпня 1920

Остання кур’єрська пошта Посольства УНР в Німеччині відійшла до Вас на Посольство УНР у Відні 9.VIII. Слідуючі справи маю за честь поручити Вашій увазі.

1) Справа [Петра] Врангеля. Посольство УНР в Німеччині перед півтора місяцями повідомило Уряд довгим звітом дипльоматичного відділу про майбутнє признання [Петра] Врангеля Францією. Окрім того, подано в тих інформаціях всі дальші подробиці пертрактацій із Францією та Англією.

Нав’язуючи до Вашого циркулярного письма із 6 липня 1920 року, маю за честь у головних чертах представити Вам короткий звіт пертрактацій із врангелівськими організаціями у Німеччині. Ще за часу, як Уряд тілько що переїхав на польську територію, дістало Посольство цілком певні відомості, що росіяни пертрактують із німецькою військовою партією відносно військової експедиції. Справа малася так, що на підставі Версальського договору мусилася здемобілізувати вся німецька армія т[ак] зв[аних] «Freikorps». Там зібрані по більшій часті всі зверхстрочні унтер-офіцери й активні старшини. Тому що німецька Держава не може їм дати праці, вони рішилися на вимандровання. Німецькі політичні круги не хотять, щоби цю найгарнішу частину, а властиво кістяк старої німецької армії затратити, й тому стараються вони ці війська десь переховати так, щоби їх знову при поліпшеній ситуації можна ужити. Всі плани цих політичних груп, а головно військової партії, були в той час звернені остро проти большевиків. Тому велика частина цих «Freikorps» розташувалася як робітники, але й зброєю по поміщицьких добрах головно у Східній Пруссії, Померанії, Мекленбурії. Та це дуже мала частина; головну частину цієї армії хотіли ці круги зужити на антипольську експедицію, щоби будь-яким робом знищити антантську бар’єру між Сходом а Німеччиною. Потім мали би ці війська служити для привернення порядку на Сході, й із цієї причини їх очі відразу зверталися на [Петра] Врангеля.

Щоби Посольство УНР в Німеччині не стояло перед несподіванками відносно східних політичних акцій, приказав мені Посол у ці пертрактації вмішатися, щоби провірити їх серйозність та ширину. Більше трьох місяців був я у постійнім контакті й пертрактаціях із врангелівськими організаціями у Берліні, а також приходилось мені із деякими ад’ютантами [Петра] Врангеля тут перебалакати. Загально можу сказати слідуюче.

Політична база, на якій ми при всіх балачках стояли є слідуюча: а) москалі признають нас як самостійну Українську Народну Респубілку на цілій етнографічній границі; б) обов’язуються офіціяльно довести до відома, що признають право самовизначення українського народу; в) ведуть цілу акцію мілітарну у Німеччині у повному порозумінню із українцями.

Із нашої сторони їм слідуюче заявляю: а) коли би український Парлямент висказався за якоюсь федерацією чи конфедерацією, то український Уряд як виконавець волі народу не матиме за мету шовіністичне ворогування; б) на території України дозволиться москалям всякого рода антибольшевицькі формації. в) гарантується москалям на Україні життя й гостинність.

Політична орієнтація: а) антипольська (тому я завше заявляв, що союз із Польщею це тактичний ход); б) германофільська (виходячи із становища, що Німеччина укріпне й матиме впливовий голос при рішенню східних питань); в) антиантантська (вже задля першої точки й задля мілітарних планів).

Ці дуже широкі пертрактації уможливили мені ясно розглянути всю закордонну організацію цих політичних груп. Вона тягнеться від Варни, Букарешту та Софії до Белграду, де головний центр москалів, а звідціля через Будапешт до Варшави, Берліну, Праги, Мюнхена, Парижу та Лондону. Всі мілітарні балачки велися в присутности військових знатоків і доходили до всіх подробиць, як командування, шлях, транспорту, фінансові питання і т[ак] д[алі]. Тому, що це була в великій мірі антибольшевицька акція, старалися москалі у цю справу замотати й Англію, головно її військового представника ген[ерала] [Neill’я] Malcolm’а. І так з антантською допомогою хотіли вони проїхати й потихеньку гухнути у плечі полякам.

Посольство УНР в Німеччині ні на хвилю не сумнівалося в цьому, що врангелівці є монархісти й реакціонери. Але з огляду на цю велику акцію старалося дістати перегляд всіх планів і головно тим самим укріпити свою позицію у Німеччині, яка задля довгого перебування Головного Отамана у Варшаві робилася неприємною. Це все осягнено й використано для української справи як тактичний маневр. Врангелівці своїм пертрактованням із українцями у Берліні, які очевидно, були відомі й німцям, й Антанті, не хотячи показували, що уважають українців за державну силу й тим самим опрокидували твердження правих москалів, що ми большевики. Коли але ціла акція зачала набирати чимраз ширші форми й до неї втягнено ще й Сербію, Угорщину та Румунію і мілітарна експедиція ось-ось могла би початися, надійшло офіційне повідомлення про Польсько-Український союз. Тоді ми використали цю справу так, що через десять посередників пустили всі плани у пресу як плани російсько-німецької реакції. Все появилося у пресі із сенсаційними коментаріями й обійшло також цілу антантську пресу. Ця пресова кампанія була удачно проведена, врангелівці й дотепер не знають, хто це зробив, і дотепер з нами балакають. Тому, що ця справа [Петра] Врангеля є важна, то це було б дуже корисно, як би Ви, пане Міністре, дали нагоду панові Послові УНР в Німеччині Вам її усно представити. Бо на врангелівській акції будується багацько планів кубанців, донців та Тереку.

2) Дня 12 серпня вечеряв я із референтом східних справ у Міністерстві закордонних справ Німеччини бароном [Adolf’ом von] Maltzan’ом. В більш як тригодинній розмові, яка велась в дуже дружному тоні, він багацько порушив питань, про які хочу Вам доложити.

[Adolf von] Maltzan почав із того, що радить українцям не порушувати фінансового питання, бо це тільки утруднює політику. Становище українців таке, що коли б вони мудро політикували, то багацько дало би ся їм виграти. Польща їм більше не грозить. Так тепер треба рішити, на яку сторону ставати, чи з большевиками, чи із Францією. Я бачив з розмови, що він бажає, щоби я його запитав, на яку сторону він, як німецький дипльомат, радив би нам орієнтуватися. Він на це відповів: вижидати! Потім, але у дальшій розмові кілька разів казав: миритися за всяку ціну із большевиками. В дальшій розмові він дуже багацькома аргументами старався умотивувати своє становище, й я тому заявив, що доложу це мойому Міністрові. Зі своєї сторони, я прохав його, щоби повідомив [Walter’а] Simons’а у Швейцарії, щоби цей зробив Україну предметом нарад із італійським представником графом [Carlo’м] Sforz’ою. [Adolf von] Maltzan на це сказав, занотувавши собі, що це радо зробить, але сумнівається відносно успіху, бо Італія цілком по стороні Совітської Росії.

Використовуючи цю нагоду, порушив я у [Adolf’а von] Maltzan’а справу невизнання Уряду [Симона] Петлюри. Він це багацькома аргументами угрунтував. Тому що я бачив, що цим шляхом не добалакаюся, старався я [Adolf’а von] Maltzan’а переконати, що німцям треба із причин чисто елементарної дипльоматичної тактики відноситися коректно й до Уряду [Симона] Петлюри, бо [Walter] Simons всі свої дипльоматичні карти деконвертував, і коли він не покаже, що він то саме, що з большевиками, то й з українцями міг би зробити, то большевики й далі використовуватимуть свою позицію й зовсім не квапитимуться в обійми німців. [Adolf von] Maltzan дуже любить дипльоматичні штуки й собі сейчас занотував цю справу. І коли я тепер його запитав, чи Міністр закордонних справ при евентуальнім переїзді через Берлін буде офіціяльно прийнятий, то [Adolf von] Maltzan відповів: так, тільки хай це не означає признання [Симона] Петлюри.

3) Большевицький Посол [Віктор] Копп, який перед двома тижнями поїхав до Москви, повіз із собою широкий торговельно-політичний проект договору. В торговельному договорі є точки відносно обміну товарів: а) паровози, б) вагони, в) шини, г) сільськохазяйські машини, г) хімікалії й медикаменти, д) електричні прилади. Відносно політики, то найважніше є це, що большевики пропонують німцям польський коритар за відшкодування німецької приватної власности у Росії.

Тут у Берліні є тепер: [Карл] Радек, секретар партії комуністів пані Лобова, референт польський справ [Георгія] Чичеріна [Павло] [Лапинський]-Михальський, всякі економічні знатоки та експерти. Як большевики з німцями балакають, то найліпше свідчить це, що коли німці відмовилися дати право в’їзду одному жидкові, то [Георгій] Чичерин радіо-телеграфічно загрозив зірванням всіх переговорів. Німці потім зараз дали візу. Окрім того, був тут [Дмитро] Мануїльський й мав їхати на Конгрес комуністів до Відня. Але його перед кількома днями телеграфічно викликали назад (здається, делегують його до мирних переговорів), і я тому з ним не міг побачитися. [Карл] Радек скликає Конгрес чеських комуністів коло Берліна. Інформації про Совітську Росію із цих кругів є песимістичні. Бухарінці й анархісти зробилися ще лівіщі большевиків, всюди пролізають і розбивають організації. Дуже бояться большевики [Нестора] Махна, з яким боротьба на життя й смерть. Також дуже бояться большевки блокади. Сам [Віктор] Копп повернувся дуже гордим.

4) Політична ситуація стоїть вся під впливом признання [Петра] Врангеля Францією. Для усудження цього факту подаю слідуючі міркування політики до відома:

а) признання [Петра] Врангеля є наслідок глибокої пропасти між Англією а Францією та їхньою політикою відносно Сходу. Франція не може йти шляхом Англії. Вона боїться за Версальський договір, вона мусить і може тому грати ва-банк. Признання [Петра] Врангеля є перший шлях до цього й початок нової політики Франції, яка опиратиметься на новім союзі між Францією, Грецією й Японією. Із уграми вже договір заключений, Румунію й Сербію думають втягнути. Всі переговори вів зі сторони Франції дипльомат [Maurice] Paléologue, і вони вже закінчені;

б) признання [Петра] Врангеля є наслідком антантської гри розділених роль. Англія й Франція разом збалакалися й в той сам час, коли [David] Lloyd George старається мирним шляхом дійти до порозуміння, із його відома Франція полишає дипльоматичну фіртку порозуміння із російськими правими. Деякі навіть кажуть, що цей крок Франції вмисне зроблений на це, щоби большевики уперлися здобути Варшаву. Коли Варшава буде в їх руках, то [David] Lloyd George скаже, що це є злочин й анексія й матиме аргументи для робітників, щоби згодилися до якихсь оружних інтервенцій.

Наше переконання є слідуюче:

а) між Францією а Англією існують справедливі непорозуміння відносно Сходу. Польща це є для Франції гарантія Версальського договору, союзник проти Німеччини й запевнення, що довги будуть заплачені. Англії на цім мало залежить.

б) Всяка військова інтервенція Антанти й плани Франції є виключені, бо нова міжнародна сила робітництво їх унеможливить, тому всі плани Франції це є висліди дипльоматії зеленого столика теоретиків.

в) Українська політика мусить якнайскоріше ясне й недвозначне становище зайняти до [Петра] Врангеля. Нашим повстанням та боротьбою уможливили ми організацію Польщі, яка почала нас нищити та вкінці, порозумівшись з нами, – лопнула. Так само ми уможливили організацію [Петра] Врангеля, якого становище до нас неясне. Тому треба чим скорше хоч наше становище до нього зафіксувати.

5) Працюючи на німецькому грунті, Посольство УНР відчуває потребу попрохати Вас, Вельмишановний пане Міністре, нових інструкцій щодо політики УНР. Бо ситуація дуже зміняється тактично. Основне питання є то саме: світова революція чи світова стабілізація або реакція. Ми є підчас останніх трьох літ весь час революціонерами у контрреволюції а контрреволюціонерами у революції. Теперішня критична ситуація вимагає основного вирішення сюди або туди. Коли з’ясувати все те, що і з німецького грунту виглядає доконечним для врятування української справи, то треба слідуюче зазначити:

а) передумовою всякої успішної закордонної політики є консолідація українських урядів. Треба доконечно порозуміння із Галичиною, треба доконечно мати свої зв’язки до Совітської України й змагатися створити один національний фронт і тим самим фактом міжнародної політики. Це множество українських урядів: [Симона] Петлюри, [Євгена] Петрушевича, [Семена] Вітика, [Андрія] Макаренка і [Федора] Швеця, українських комуністів, гетьманців, з яких кожен має своїх висланців, творять за кордоном у головах політиків «вавилонское столпотворение». Це руйнує престиж України цілком.

б) треба рішити, як ідем із Францією (стабілізацією й реакцією), то треба негайно союз із [Петром] Врангелем, кубанцями, терцями, донцями, треба енергійного Посла в Румунію ([Микола] Василько), треба негайно порозуміння із [Євгеном] Петрушевичем і Галичиною й заразом дальше дотримуватися польсько-українського договору. (Але на задні колеса завше дивитися, щоб Врангелівщини новий гетьман не вилупив).

в) а як ідем із світовою революцією (Радянською Україною), то треба негайно із відповідною нотою відкликати офіціяльне Посольство із Франції, треба зажадати посередництва Англії й, вихіснувавши дипльоматично ці кроки, шукати підстави для платформи із Радянською Україною для прокламовання війни Румунії, щоби відбити частину Бессарабії й Буковини. Для цієї ціли можна ужити й посередництва німців і лівих партій за кордоном.

Мені кажеться, що треба зробити тактичний ход із Радянською Україною, уможливити поврот інтелігенції у край, ужити війну проти Румунії для формовання армії, яка потім ослаблений московський большевизм буде могти із України прогнати. А потім наше мужицьке населення собі само спроможеться на той устрій, який найгарніше відповідає його інтересам й який, по деяким вісткам, вже й тепер на Україні зарисовується. Коли ні, так вижидать.

6) Лондонська конференція. З огляду на Лондонську конференцію приготовляє Посольство УНР меморіял про українську справу для тутейших антантських кол. Німці до неї слідуючо ставляться (слова барона [Adolf’а von] Maltzan’а) ми всюди кричимо, що хочемо бути на конференції в Лондоні на це аби [David] Lloyd George нас не запрохав, бо а) ми там ще заслабі будем, щоби самостійно виступати, б) тому мусили би йти рука об руку з большевиками, а це компромітує трохи, в) ми мусили би все те, що там буде ухвалено, й признавати. А це не є в наших інтересах, тому ми не хочемо брати участь в конференції.

7) Про Міністра [Walter’а] Simons’а ходять слухи, що він перепрацьований й хоче уступити. Для східних питань уконституювався спеціяльний комітет німецьких політиків, який дістав дорадчий голос у Міністерстві закордонних справ. Між ними є й наші приятелі.

в[иконуючий] о[бов’язки] Посла,

радник [Роман Смаль-] Стоцький

***

Друкується за оригіналом, машинопис з автографом / ЦДАВО України Ф. 3619. – Оп. 3. – Спр. 24. – Арк. 9-17.


Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 733-738.