Роман Смаль-Стоцький, справоздання Андрію Ніковському, Берлін, 27 листопада 1920
Остання кур’єрська пошта відійшла до Вас дня 18 листопаду через б[увшого] Міністра [Миколу] Шадлуна. Тепер маю за честь доложити Вам слідуючі справи.
1) Політична ситуація. З кількаразових розмов із всякими референтами німецького Міністерства закордонних справ з’ясував я німецький погляд на політичну ситуацію слідуючо: большевики цілком перебрали у свої руки ініціятиву у світовій політиці. Розгром [Петра] Врангеля, українська невдача дали їм не тільки колосальний військовий матеріял та економічні багатства, але освободили їм для нових експедицій дуже великі військові сили. Німці числяться із можливістю, що вкоротці вже большевики стоятимуть перед Індією. Дуже загадочні вістки приходять із Персії. Англійці від тижня відмовляють візи на в’їзд навіть американцям.
Після німецької думки ми взагалі стоїмо перед дуже значною зміною держав відносно большевиків. Німецьке Міністерство уважає вже фактом заключення торговельно-економічного договору між Америкою а большевиками ([Frank] Vanderlip). Дементування американських посольств безвартне після думки самих американських журналістів. Боячись американської конкуренції, Англія заключить також договір, а сьогодня внесли независимі соціял-демократи у німецькому Парляменті інтерпеляцію, в якій жадають, щоби Німеччина зараз вступила в офіціяльні й торговельні зносини з большевиками. Коли ще взяти на увагу, що Італія вже торгує із ними, то на весну після німецької думки вся кинеться везти свої товари до большевиків. Далі є тут всі переконані, що на весну большевики стоятимуть під Варшавою й що польсько-большевицька війна неминуча.
Франція опинилася, отже, із своєю політикою в дуже скрутній ситуації. Банкрот [Петра] Врангеля, банкрот в політиці у Греції, ліквідація Анатольської експедиції й економічний крах польської валюти присилували Францію до дуже важного кроку, котрого я поки що не міг провірити, іменно французьке Правительство почало перебалакуватися із німцями про Схід.
2) Коли провал [Петра] Врангеля був ясний й ясно було, що велика офензива на нас прийде, я старався провести слідуючий маневр, аби хоть трохи зискати часу. Разом із Послом [Арнольдом] Марголіним були ми у референта Сходу барона [Adolf’а Georg von] Maltzan’а та [Wipert’а von] Blücher’а й пропонували їм вплинути на большевиків так, щоби вони заключили чи продовжили перемир’я на нашому фронті. Нам поставили слідуюче питання: чи зверталися ви вже до якоїсь третьої держави із такою думкою. Коли ми заперечили, то барон [Adolf von] Maltzan заявив, що офіціяльно це вони не можуть зробити з огляду на їх й наш інтерес, але приватно це радо зроблять. Виходячи із конференції, здибався я в коритарі із большевицьким Послом [Віктором] Коппом та привітався з ним. До політичної розмови але, яка мала би за кілька днів послідувати, не прийшло задля вісток із нашого фронту.
3) Поробивши всі кроки в антантських послів, про котрі я Вам докладував, був я минулого тижня у представників Фінляндії, Литви, Латвії й Естонії. У них всіх одна пісня: ми заключили із большевиками мир, всі у нас війною змучені, тому мусимо його триматися помимо того, що ми знаємо, що большевики несупокійні сусіди. Вся надія на порозуміння з Балтийськими державами та їх військове зорганізування.
Латиський Посол оповів мені, як примір того, як большевики з ними балакають, що [Адольф] Йоффе дав в день революції до Москви слідуючу одверту телеграму із Латвії: «Я вітаю вас з краю, де білогвардійські собаки урвалися з ланців і т[ак] д[алі]». Всі ці посли інформацій просять, самі нічого не знають.
4) Весь час було Посольство останніми тижнями зайняте справами, щоб полагодити деякі економічні справи:
а) замирення із фірмами «Luft-Reederei», «Bastfaser» і «Kleinman». Це замирення вимагало, щоби я брав участь на частих конференціях, які забирали мені цілі пообіддя й вечори. Зміст замирення є так конфіденціонального характеру, що я мушу перелишити його зреферовання Міністрові [Христофору] Барановському й Послові [Миколі] Василькові.
б) [Яків] Оренштайн. Українська накладня стоїть недалеко банкроту. Його одинока надія була відпродати книжки на Україні. Тепер він попав у дуже скрутне положення. Тому що він дотепер не побирав від Держави ніяких субвенцій, а зробив більше, як всі українські видавництва закордоном, уважав я своїм обов’язком допомогти йому офіціяльно вийти із цього положення. Розходиться о те, щоб знайти фінансову групу, яка згодила б ся його далі фінансувати. Я звів [Якова] Оренштайна із українським генеральним консулом [Йосифом] Фонфе, зведу його із деякими представниками банків, і, можливо, що щось з того вийде. Це все роблю я тому, що уважаю банкрот [Якова] Оренштайна завелике захитання українського купецького імени в Німеччині та навіть завелику шкоду для нашої культури.
5) Пан Посол [Арнольд] Марголін від’їхав до Женеви до [Олександра] Шульгина. Англійці порадили йому, щоби перед Лігою Націй домагалися всі українські групи прийняття України в Союз Народів. Розходиться тут властиво о міжнародне признання Уряду [Симона] Петлюри. Тому [Арнольд] Марголін й я рішили зорганізувати таке прохання й його попертя, щоби Україна прийнята була до Ліги. [Арнольд] Марголін постарався, щоби це зробив [Михайло] Грушевський й [Володимир] Винниченко, а я зі своєї сторони дав натяк гетьманцям, щоби це зробив [Павло] Скоропадський. До Америки зателеграфовано й соціялістам-федералістам та з есдеками [Арнольд] Марголін перебалакав. Я не поділяю оптимізма [Арнольда] Марголіна й думаю, що навряд чи Україну приймуть.
6) Докладаю Вам далі, що Посольство не розпоряджає ніяковісінькими коштами. Цього першого обіцяв п[ан] Посол [Микола] Василько нам заплатити платню. Навіть коли б гроші не були освободжені, то дасть їх приватно.
7) Відносно письма із 22 листопада, маю за честь доложити слідуюче:
Міністер фінансів [Христофор] Барановський розпоряджається у Німеччині у всіх фінансових акціях, і я йому як членові Кабінету не маю права вмішуватись. Міністер [Христофор] Барановський згодився, щоб п[ан] консул [Василь] Оренчук перебалакав із баварцями про Український банк. В той сам час німецькі групи носилися з подібною думкою у Берліні, без участи Посольства УНР. Тут не розходиться о розбіжність діяльности установ УНР, бо ніхто не може німцям заборонити робити всілякі проекти й звертатися з ними до [Христофора] Барановського. Сам факт, що є два проекти (властиво є їх більше десяти), абсолютно нічого не шкодить справі. Противно, в купецькім світі таке зацікавлення тільки допомагає. Окрім цього це для справи дуже корисно, що такий проект один є в Баварії, а другий в Берліні, бо тим самим можна вигравати Баварію проти Пруссії й осягнути вигідні умови.
Щодо неприхильних повідомлень у «Lokal-Anzeiger», то це є часопись, яку під час процесу купив [Григорій] Супрун і є найменш значна із усіх берлінських денників. На її вістки ніхто уваги не звертає.
Щодо самого проекту, то я Вам, пане Міністр, докладав перед чотирьома місяцями, а Міністерству перед півтора роком, що я уважаю всі проекти, які базуються на українських грошах, арештованих у Reichsbank’у, за нереальні. Над тими грішми били собі голову неабиякі люди: працював [Микола] Порш, [Микола] Василько, [Борис] Мартос, [Христофор] Барановський і т[ак] д[алі] і нічо з того не вийшло. Консул [Василь] Оренчук задля віддалення цілком не в курсі цих справ і тому думає, що [Христофор] Барановський йому перешкодив та що він у посіданню того чарівного ключа для отворення Reichsbank’у.
Прохаю Вас, Вельмишановний пане Міністр, приняти вираз моєї глибокої пошани.
Повірений у справах УНР у Німеччині,
радник [Роман Смаль-] Стоцький
***
Друкується за оригіналом, машинопис з автографом / ЦДАВО України Ф. 3619. – Оп. 3. – Спр. 32. – Арк. 74-78.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 753-756.