Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Микола Василько справоздання Андрію Ніковському, Відень, 16 жовтня 1920

Пане Міністре!

З 21 вересня по 14 жовтня я не був у Відні. Про моє перебування в Амстердамі та Берно я повідомив Вас, пане Міністре, докладами, надісланими почтою (відповідні їх копії додаю ще до цього). З 5 по 13 жовтня, себто оден тиждень, був я в Берліні. Згідно Вашого доручення відвідував я, як спеціяльно Вами Уповноважений, німецького Міністра закордонних справ п[ана] [Walter’а] Simons’а. Він прийняв мене надзвичайно ввічливо, і наша з ним розмова тривала майже годину. Ціль мого візиту я доклав йому так:

Берестейським миром Німеччина поклала в громадській опінії бувшої російської України головні підвалини для дружне-німецької орієнтації нашої нації. З того часу відбулося багато подій, що дали грунт для взаємних непорозумінь.

a) Німецькі війська не тільки звільнили Україну від большовиків, але також і сплюндрували її.

b) [Hermann von] Eichhorn та [Wilhelm] Groener зробили насильство над тим самим українським Урядом та Радою, які склали мир з Німеччиною у Берестю, та посадовили на трон [Павла] Скоропадського.

c) Як наслідок цього – національно-свідомі українці під проводом [Симона] Петлюри в грудні 1918 року використали розвал середніх держав, аби увільнити себе від німецької армії та [Павла] Скоропадського.

d) 21 квітня 1920 року наш голова держави був примушений до угоди з поляками, яка мала певні ціли.

В той час коли а) та b) повинні були похитнути – цілком зрозуміло – українські симпатії до Німеччини, – с) та d) викликали в німецьких офіціяльних та неофіціяльних колах думки про те, що ніби наш голова Держави переслідує вороже німецьку орієнтацію. Що з’ясувати це непорозуміння перед німецьким Міністром закордонних справ – і є моїм спеціяльнім від Вас, п[ане] Міністре, дорученням. У дальнішій розмові я доказував п[ану] [Walter’у] Simons’у, – який між иншим по а) та b) щиро признав велику помилку бувшого німецького Уряду та німецького військового командування в відношенню до України, що – ні голова нашої Держави, ні його дотеперішне Правительство не предприйняли ні жодного ворожого в відношенню до Німеччини акту й що договір 21 квітня з Польщею ні в який спосіб не можно розглядати як направлений проти Німеччини. Я звернув увагу п[ана] [Walter’а] Simons’а на те, що Німеччина, яка – правда, лише з осени 1918 року – сама безсила допомочи нам будь в який спосіб в нашій боротьбі проти зовнішніх ворогів, використала факт успішно зробленої нами спроби допомогти самим собі через союз з Польщею як претекст, аби підтримувати кожну агітацію та кожну партію, які становляться вороже до голови нашої Держави, а окрім того, ще й звернулась до засобу знесилити нас фінансово, затримуючи гроші належні нам за поставлене збіжжя. Я з’ясував п[ану] [Walter’у] Simons’у, що, не зважаючи на це, ні голова нашої Держави ні Ви, п[ане] Міністре, не маєте на меті залишити дотеперішню лінію коректного відношення до Німеччини взагалі і зокрема зовсім не думаєте про союзи, які були б направлені проти Німеччини; що в цей час всі думки нашого голови держави та нашого Уряду звернені на те, аби забезпечити існування та незалежність нашої власної держави та в цій цілі заключати усякі договори та союзи зо всіма тими державами, які можуть бути нам в пригоді в цьому відношенню. Цілком зрозуміло, що при цьому беруться на увагу раніш всього ті Правительства, котрі так само, як і ми, одверто виступають проти большовизму. Ми добре знаємо, що Німеччина, завдяки своїм внутрішне-політичним відношенням, в цій боротьбі підтримати нас активно не може, а тому тим більш Німеччина мусить зрозуміти нас, коли ми звертаємося за допомогою до таких Урядів, які в цьому відношенню мають цілком вільні руки.

На прикладі моїх пояснень заявив я Міністрові [Walter’у] Simons’у, що в справі наших коштів в сумі 400 мільйонів марок я ніяких зараз прохань до нього не маю, бо для мене нема жодного сумніву, що на протязі коротенького часу я зможу дати йому докази того, що голова нашої Держави та наш Уряд дійсно користуються фактичною владою на українській території, і що тоді всі сумніви німецького Правительства щодо легітимітету нашого Уряду в справі одержання грошей мають відпасти. Але що я маю доручення інтервейювати в справі видачі надрукованих наших гривень. Нарешті з’ясував я п[ану] Міністрові [Walter’у] Simons’у, що «нажаль» стан здоровля п[ана] Посла [Миколи] Порша настільки злий, що нема ніякої надії, аби він після відпустки знова повернувся до виконання своїх обов’язків. І що Ви, п[ане] Міністре, приймаючи на увагу ту тяжку ситуацію, в якій знаходиться німецький Уряд в справі нав’язання дипльоматичних з нами зносин починаючи з Версальського договору, – а ще більш з огляду на необхідність для німецького Уряду обмеженого відношення з його боку до большовицьких елементів в Німеччині, – тимчасово не маєте наміру наїменовувати до Німеччини Посла і Уповноваженого Міністра і бажаєте тимчасово залишити провідництво Посольством в руках теперішнього chargé d’affaires д[окто]р[а] [Романа] Смаль-Стоцького на так довгий час, поки сам німецький Уряд не знайде для себе приємнішим, аби Українська Народна Республіка офіціяльно була представлена при ньому Послом та Уповноваженим Міністром.

Пан [Walter] Simons, який очевидно вже був поінформований своїм Послом у Берно [Adolf’ом] Müller’ом, з котрим я 2 ще жовтня конферував майже три години, відповів мені слідуюче:

1) Німецький Уряд в цей час буржуазно-демократичний, і тому, розуміється, йому було б приємніше, аби на Україні затвердився наш теперішній голова держави з демократичним Урядом, ніж аби Україна мала уряд совітський.

2) Він і весь Уряд, до якого він належить, переконані в тому, що українське державне тіло не може більше зникнути; як він рахує неможливим, щоби Баварія цілком ввійшла в велику Німеччину, так само не припускає він можливости, аби Україна знова стала лише управляємою областю єдиної великої Росії. Він переконаний, що згодом справа дійде до доброго порозуміння поміж Україною та московською Росією, але напевно лише тоді, коли Україна буде мати змогу вести пертрактації з московською Росією як рівноправний державний фактор.

3) Спеціяльно в господарчому відношенню Німеччина має орієнтуватися на Схід, і тут Україна, – з якою у Німеччини нема ніяких пунктів непорозумінь, а навпаки, лише спільні господарчі інтереси, – береться на увагу в першу чергу.

4) Видача нам гривень має затримуватися так довгий час, поки не буде підписаний мир поміж Польщею та Совітською Росією; німецький Уряд саме в польсько-большовицькій війні проголосив свій нейтралітет, і видача гривень нам – союзникам Польщі – мала б значіння порушення цього нейтралітету.

5) Версальський договір виключає можливість розглядати наш Уряд як законний – Уряд de jure, – але наша катастрофа в листопаді 1919 року мусила похитнути положення нашого Уряду і як Уряду de facto існуючого, бо ми втікли поза межи української території.

Ми зробилися через це Правительством, подібним, наприклад, Правительству [Павла] Скоропадського, який себе також, не зважаючи на те, що перебуває поза межами української території, все ще рахує гетьманом, – в той час, коли совітський Уряд у Києві, тому що він перебуває на українській території, виявляє з себе рід фактичного уряду.

Принципіяльний пункт позиції німецького Правительства щодо легітимітету петлюрівського Уряду заявляти свої права на кошти – марки – зміниться в той самий мент, коли голова нашої Держави та його Уряд через певний протяг часу будуть виявлять дійсно фактичну владу на українській території. В такім разі Німеччина знова буде розглядати нас як український Уряд de facto і як в справі марок, так і взагалі, що торкається визнання наступників Посла [Миколи] Порша, буде трактувати наш Уряд як вповні законний. Пан [Walter] Simons зауважив також, що йому відомо, що мій Уряд має на увазі мене як евентуального наступника Посла [Миколи] Порша, і що він може мене лише запевнити, що моя особа в цьому відношенню приємлима для німецького Уряду, – і якщо Ви, пане Міністре, але тимчасово лише, затримуєтеся від офіціяльного найменовання українським Послом до Берліну мене чи кого иншого, то в такий спосіб цей мент Ви йдете лише назустріч бажанням німецького Уряду, тому що останній охоче буде чекати на закріплення на Україні дійсної влади Уряду нашого голови Держави, але мати змогу заперечити всім можливим протестам проти втручання у внутрішні справи України – як спеціяльного з боку лівих партій Німеччини, так і з боку певних правих партій (прихильних до [Павла] Скоропадського).

Якби я мусів, п[ане] Міністре, охарактеризувати загальне вражіння моєї конференції з п[аном] [Walter’ом] Simons’ом, то його я міг би укласти в таке речення: «Пан [Walter] Simons поки ще не знає, чи більш довгий кінець ковбаси мається в руках нашого голови Держави та його Уряду»! Затвердиться наш Уряд на українській території – одержим тоді ми й марки, і, цілком певно, Німеччина припинить тоді усякі надзвичайні поїздки [Павла] Скоропадського та инш[их].

Основна позиція п[ана] [Walter’а] Simons’а здається мені цілком зрозумілою, коли я беру на увагу, що приблизно перед 3 тижнями до нього особисто завітав п[ан] Директор [Андрій] Макаренко та як на словах, так і в письменому меморандумі намалював йому картину розвалу в недалекому майбутньому Уряду нашого голови Держави; Західна Україна в особі пана д[окто]ра Євгена Левицького має в Берліні також представника, який в подібний спосіб інформує [Walter’а] Simons’а. Якщо п[ан] Міністер приймуть на увагу до цього ще й діяльність в Берліні [Григорія] Супруна, який з награбованих багатьох мільйонів декілька вжив на те, аби забезпечити собі впливові зв’язки в Берліні, то п[ан] Міністер можуть зрозуміти, що мої представлення п[ана] [Walter’а] Simons’а, можливо, похитнули ті, що склалися у нього на підставі посередних чи безпосередних інформацій всіх цих добродіїв, погляди щодо нашого голови Держави та його Уряду, але ні в якому разі не могли його переконати настільки, аби він, раніш ніж мої слова потвердяться фактичними відношеннями на Україні, змінив би щодо нас дотеперішній вичікуючий курс офіціяльної Німеччини.

Хтів би я ще до цього додати, що п[ан] [Walter] Simons своїми додатковими запитаннями зробив вражіння, ніби він переконаний спеціяльно в тому, що наш голова Держави [Симон] Петлюра стратив усяку популярність і оцінюється на Вкраїні як представник лише персонально-своєкорисної полонофільської політики, – і спеціяльно в цьому відношенню – сподіваюся я – мої пояснення п[ану] [Walter’у] Simons’у спонудили його до перегляду цих його поглядів, які очевидячки викликали у нього [Андрій] Макаренко та инші індивідууми.

Дуже прихильно висловився п[ан] [Walter] Simons про нашого chargé d’affaires д[окто]ра [Романа] Смаль-Стоцького який і взагалі, в чому я тепер знова переконався в Берліні, оцінюється во всіх колах, як прихильна до німців, серйозна та персонально надзвичайно порядна людина.

[Андрій] Макаренко був у Берліні строго інкогніто, так що до мого приїзду в Берлін ніхто, ні наше Посольство, ні наша колонія нічого не знали про те, що він прибув до Берліну. Мої довірені донесли мені про це, і тоді я констатував, що [Андрій] Макаренко побував не тільки лише у Міністра [Walter’а] Simons’а, але також і у багатьох референтів Міністерства закордонних справ та подав Міністерствові закордонних справ меморандум про політичні та господарчі відношення України до Німеччини, а військовим інституціям, які він також відвідав, зробив пропозицію співробітництва з генералом [Василем] Біскупським. Я піклувався про те, аби роздобути копії цих документів. За справедливість цих відомостей про [Андрія] Макаренка я приймаю на себе персональну відповідальність.

Відданий Н[иколай] Василько

Зараз я довідався цілком автентично, що [Андрій] Макаренко звернувся з проханням до Міністра [Walter’а] Simons’а видати йому декілька мільйонів марок на потреби української колонії в Берліні та Відні, головним чином для тих українців, котрі мусили тікати від насильств [Симона] Петлюри! В відповідь на це він одержав підписане одним з урядовців Міністерства закордонних справ повідомлення, що Правительство Республіки не може прийняти його прохання. І тепер Директор [Андрій] Макаренко чекає у Відні на п[ана] [Кароля] Ярошинського і сподівається підбити його до заснування банку на Україні, в якім би він, [Андрій] Макаренко, мав би грати відповідну ролю!

***

Друкується за оригіналом, рукопис / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 315. – Арк. 31-38.


Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 527-531.