[22-3] Пояснення до тих поезій Руданського, що не могли ввійти в друковане видання через свою богохульність або непристойність

А. Кримський, М. Левченко

Друга група редакторських приміток А. Кримського має на увазі ті приказки Руданського, котрі через свою порнографічність, або ще й богохульність, не могли бути опубліковані ані в «Зорі» (отім святім «письмі для родин»), ані в будь-якому окремому галицькому виданні «Творів». З огляду на те, що ті приказки ще й досі залишаються недруковані, ми погуртуємо тут геть-усі звістки про них, що подав редактор, а подекуди ще подоповнюємо його звістки на підставі автентичних поетових рукописів. Але почнемо не з «приказок», а з однієї примітки до прозаїчних «Світових байок у людських оповідках». А саме:

В т. II, ст. 248, у Вакулиному оповіданні про царя Соломона, читаємо у Руданського: «Соломон зробив ваги, кладе на шайку мамин чепець, а на другу – женського клоча, і реготить, що клоча перетягає». До цього дано нотатку од Руданського-таки: «Тут я змінив Вакулині слова, бо дуже були твердії». І друга, вже редакторова нотатка: «Яке слово було у Вакули, диви «Этнографическое обозрение» 1893, кн. XVIII, ст. 88. – А. Кр.

№№ 18-20 [Нумерація належить самому Руданському. – М. Л.] (= т. III, ст. 12, після приказки «Не вчорашній» 30 жовтня 1857 p.): «По сім наступають в рукописи отсі три поезії під заг. «Колька», «Рана» і «Пукалка», усі з дати 30 жовтня і усі змісту порнографічного – А. Кр.

[М. Л.: Ця примітка, дарма що підписана ініціалами «А. Кр.» – абсолютно не належить А. Кримському. Її написав (це ж навіть і з мови знати!) редактор «Зорі» Василь Лукич – не захтівши надрукувати текст отих трьох приказок, що А. Кримський був-таки надіслав для друку.]

З них № 18 «Колька» оповідає про те, як молодиця зазналася з москалем і, вдаючи слабу, щоб позбутися чоловіка, виряжала його по далеких ворожках – нехай би вони вигоїли її од «кольки». Кінчається приказка так:

Але була в них дитина

Хлопець – років п’ять.

От той хлопець і підглянув,

С ким мамуня сплять.

Тілько батько показався:

Хлопець і біжить…

– «Вже здорова наша мати!»

Батькові кричить.

«Тілько-тілько не поспіли!…

Не виділи, жаль!

Оттакую з мами кольку

Витягнув москаль!»

Друга пропущена приказка № 19 «Рана» (теж 30 жовтня 1857 р.) повідає про наївну дитину, що дивується, як влучно тато «поранив» маму [Див. точніш відповідну народню анекдоту у П. Тарасевського: Das Geschlechtsleben des ukrainischen Bauernvolkes, Липськ 1909, ст. 17, № 30. – М. Л.]. Третя приказка № 20 «Пукалка» (теж 30 жовтня 1857) малює побутову картинку: хлопець-осьмиліток, лежачи на печі, починає себе плескати по животику «пуцькою» і гукає до матері, щоб вона вгадала, чим він себе б’є. Мати, довідавшися, що він виробляє, починає його лупити коцюбою, а дитина, голосом повним кривди:

«Оттаке-то!» – промовляє –

«Не вгадали – й б’ються!»

№ 29. «Що рабин робить?» мало б бути надруковане в т. III, ст. 17 (після «Рабин і запорожець»), і А. Кримський був таки прислав цю приказку без змін і вкорочень, уважаючи її за більше-менше «можливу». Тільки ж Вас. Лукич викинув її зовсім, і навіть не зазначив, що Руданський таку приказку склав. Подаємо її так, як її колись був надіслав до Галичини А. Кримський:

Випив мужик пів-кватирки,

Хлібом заїдає…

А жид ходить коло шиньку,

Борухи співає.

– «Чи є, Мошку, у вас рабин?» –

Став мужик питати.

– «Гирсти?… рабин?… а чому ж нам

Рабина не мати?»

– «А що ж рабин ваш – розумний?»

Жид аж вийшов з себе:

«Та вже ж – каже – розумніший,

Мужику, за тебе!»

– «А що ж рабин у вас робить?

Що він поробляє?..»

– «Що він робить? все читає…

Читає… читає…»

– «Та коли ж він спочиває,

Як все коло книжки?…»

– «Спочиває бардзо мало,

Альбо ані кришки!

Он привик, бач, коло книжки

День і ночь сидіти!…»

– «А коли ж він, орендару,

Робить собі діти?»

– «Етім глупством у нас рабин

Сєбя нє займаєт:

Єсть такой там у рабина,

Что їх работаєт».

8 квітня 1858

№ 38. В т. III, ст. 26 (після приказки «Піп і жид» 10 квітня 1858 читаємо): «Хамут» 11-го квітня 1858. Початок її:

Возив мужик на ярмарок

Жидів цілу фуру,

Назад йому довелося

Везти їдну Суру

і т. д. Змісту переважно порнографічного. – А. Кр.

[М. Л. Додамо (за рукописом Руданського), що ця приказка дуже довга. В ній Руданський оповідає, як на ночівлі звів погонич Суру, смикаючи хомут і лякаючи Суру, ніби то шелестить вовк. Уранці він їй признається, що то не вовк був, а сам він шелестів хомутом. То Сура йому:]

– «То хамут був?… Ох, які ви

Розумнії люди!…

А ну-ну! нехай, Іванцю,

Іще хамут буде!…

Порівн. Das Geschlechtsleben des ukrainischen Bauernvolkes. Лпц. 1909, ст. 154, № 200.

№ 45 (= т. III, с. 29, 14 квітня 1858): «А которий?» Зміст порнографічний. – А. Кр.

[М. Л.: Батько приходить до старого цигана і жаліється, що його син звів його дочку. Циган розпитує, которий його син це зробив, і довідавшися каже: «О, за него я ручаюсь!». Порівн. простонародній варіант в Geschlechtsleben, ст. 14, № 26].

№№ 58-59 (= т. III, ст. 38, після «Вареників»):

а) № 58. «Нехай хоть по христіянській» [В первописі: «по христіянській», але в іншім знов місці: «по московськи». Вас. Лук.]. 15 квітня 1858. Порнографічна. Починається:

Стоїть москаль на кватирі,

Зіму пробуває,

Служить щиро господині,

Та й сам не дрімає.

б) № 59. «Як обшив» 15 квітня 1858. Порнографічний початок її:

Чи спав москаль перехідний,

Чи так прикидався… –

І в цій, і в попередній приказці оповідається про дурного селянина, хитрого москаля та зрадливу жінку. А. Кр.

[М. Л.: Як легко догадатися навіть з примітки Василя Лукича, А. Кримський був прислав повний текст цих двох приказок, тільки Василь Лукич не захтів був їх друкувати. В першій приказці мужик ладен був примиритися з тим, що москаль підлабузнюється до його жінки (мовляв – «нехай хоч по-христіянськи!»), аби одчепивсь од його самого із своїми прикро- -гомосексуальними зальотами. Пор. Geschlechtsleben, ст. 107-109, №№ 141 – 142. У другій приказці дурний селянин іде в заставу з жінкою, що мовляв вона фізично не зможе прийняти до себе перехожого москаля-пріяпа. Пор. Geschlechtsleben, ст. 240, № 246].

№ 60 (= т. III, ст. 39, того самого 15 квітня 1858 р.: «Дочка-син». Порнографічна. Початок її:

«Пан то хоче сина мати,

З журби не спить ночки,

[У Руданського: «Не снить цілі ночки». – М. Л.]

Але пані, як на збитки,

Вповиває дочки… А. Кр.

[М. Л.: Жид дуже цинічним жартом радить панові зачекати 16 літ, доки його дочку візьме зять, а в того, звичайно, все чоловічеє буде на своєму місці].

№ 70 (= т. III, ст. 43, після приказки «Піп у ризах» 17 кв. 1858): «Пущі» – 17 квітня 1858. Порнографічна. Починається:

Відбіг воли попів наймит,

Оком не стикає:

Лежить, бідний, коло груби,

Все за них гадає». А. Кр

[М. Л.: Піп каже до попаді, що на ній волосся як пущі, а наймит це чуючи гукає з печи:]

– «Чи нема там волів наших?

В пущах пошукайте».

№ 73 (= т. III, ст. 44): «Той, що над нами». 18 квітня 1858. Порнографічна. Починається:

Стоїть козак коло груші,

Дівку підмовляє,

А дівчина як калина

Полум’ям палає. А. Кр.

[М. Л.: На груші сидить батько і надслухує. Дівчина каже козакові, що боїться привести дитину, бо хто її годуватиме? Козак показує на небо і говорить: «Той, хто над нами». Обурений батько з груші кричить: «То я маю годувати?!»].

№ 75 (= т. III, ст. 45): «Указ» – 18 квітня 1858. Порнографічна. Починається:

Їде козак дорогою,

Дівку надибає, –

Вийняв папір зза пазухи

Та й її читає. А. Кр.

[М. Л.: В наказі – ніби од імені «Его Императорского Величества» – сказано, що кожен козак має право один раз заволодіти кожною дівкою. Дівка, вже як мала йти, каже козакові:]

– А приглянься-но, козаче,

До того наказу:

Чи нема там написано,

Щоб іще по разу…

№ 137 ( = т. III, ст. 87, після приказки «Животина» 8 травня 1859): «Печені яйця» – 8 травня 1859. Порнографічне оповідання про те, як козак звів дурну дівку. – А. Кр.

№ 142 (= т. III, ст. 90): «До чого ти здатний?» 12 травня 1859. Батькові вдався синок вельми ледачий, що нічого не хотів робити. Батько радився людий, що з ним діяти, а вкінці запитав його: «До чого ти здатний?» На се дає синок відповідь, що одначе не підхожа для друку. – А. Кр.

[М. Л.: Цю примітку написав живовидячки не А. Кримський, а Василь Лукич. А натомість прислав був А. Кримський оцей текст Руданського:]

Вдався батькові синок

Та такий ледащо,

Що робити, хоч убий,

Не буде нізащо.

Що не бився з ним старий –

Не дав собі ради.

На остаток всіх кумів

Зводить до поради.

Розказує їм біду,

Сина закликає

I остатній його раз

Із жалю питає:

– «Ну, скажи ж мені тепер

Як сам, здоров, знаєш:

До чого б ти сам хотів?

Куди здатись маєш?»

А син голову схилив

Та за брови взявся:

– «Що б не били, – каже, – лиш,

Я б уже признався».

– «Ну, до чого? Лиш скажи!

Не буду я бити!»

– «А до того, – каже той, –

Щоб діти робити».

№ 144 (= т. III, ст. 91, після «Скажи по німецькій» 12 травня 1859): «Зробіть собачку» – 12 трав. 1859. Стидна. Починається:

В опівночі на полу

Мужик пробудився.

«Оповідається тут про мужика, що обіцяв породити брата свому малому синові, а синок каже, що брата йому не треба, але треба собачку. А. Кр.

№ 149 (= т. III, ст. 92): «Війна». 8 червня 1859. Початок:

Молотив раз у попа

Парубок Микита

Та якось там і украв

Цілу мірку жита.

Далі, а особливо середина приказки із-за змісту непригожа до друку. – А. Кр.

[М. Л.: Примітку писав Вас. Лукич, а не А. Кримський. Парубок пішов сповідатися до попа, і піп наказав повернути крадіжку. Парубок над вечір був поніс жито до попової хати і несподівано натрапив на інтимну сценку, – піп, підлабузнюючись до молодички, каже: «Іде турок на війну Москву воювати!» Тоді парубок кахикнув: мовляв – приніс вашу мірку жита.]

– «А давно ж ти, – каже піп, –

До хати забрався?»

– «А давно! ще на війну

Й турок не збирався!»

– «Неси ж – каже – то назад

Та спожий на щастя.

А я тебе взавтра й так

Пущу до причастя».

№ 151 (= т. III, ст. 92): «Кожух» – 10 черв. 1859. Багач стоїть серед церкви в такім кожусі, що аж за очі хапає. Бідному, що стояв в кутку, стало заздрісно, і він виявив в думці бажання мати такий кожух. Та при тім каже, що він робив би маючи на собі в церкві такий кожух. Але се іменно не пригоже для друку. – А. Кр.

[М. Л.: Цю примітку, як видно навіть з мови, писав не А. Кримський, а галичанин Василь Лукич. Приказка настільки невинна, що ми можемо тут подати її цілу:]

Серед церкви став багач,

Світло поправляє,

І на нім кожух-кожух –

Аж очі вбирає!

Та і сам він не худий,

Аж труситься сало…

Глянув вбогий із кутка –

Та й заздрісно стало:

– «Ет! не знає – каже – Бог

Кому щастя дати!..

От, як би то так мені

Кожух такий мати!

То, здається, щоб прийшов

У церкву до лиха –

То лиш став би та стояв

Та бздикав би стиха!»

№ 153 (= т. III, ст. 99, того самого 10 червня 1859): «Штука». Незвичайна. Починається так:

Біжить старий по-за хлів,

Ногами дрібоче. – А. Кр.

[М. Л.: Закалявши собі штани саме перед хлівом, старий хрін почухавсь і каже: «Та такої штуки я б доказав і в хаті!»]

№ 159 (= т. III, ст. 96): «По старій печаті» – 12 червня 1859. Як приходила до одного вдового попа котрась із молодиць брати вивід, то він казав, що змолитвує її «по старій печаті», себто з книжки старого друку, і вів не до церкви, а до хати, Після він помер, приїхав молодий піп на парафію, і з тією «старою печаттю» вийшли в нього декотрі курйози. Цілої приказки задля деяких незвичайних слів не можемо друкувати. – А. Кр.

№ 160 (= т. III, ст. 96): «Свята сім’я» – теж 12 червня 1859. Зміст непридатний для друку. – А. Кр.

[М. Л.: Старий піп запевняє попадю, що в нього і голова святая, і кожна-кожна частина тіла святая. Попадя з того висновує, що й вона свята, і дочка свята. А наймит з печи одзивається, що через попівну і він мабуть присвятивсь.]

№ 165 (= т. III, ст. 100): «Смердячий циган» – 18 червня 1859. Хтось циганові каже, що од його йде поганий запах, а він одказує: «А щоб ти так дихав!» Декотрі вирази в цій приказці не підхожі для друку. – А. Кр.

«№ 173 (= т. III, ст. 102): «Барабанчик» – 19 червня 1859. Москаль одурив хазяїна, кажучи, що зробить так, щоб його жінка породила йому генерала. А опісля сказав, що генерала не буде, тільки барабанщик. Приказка невимовно порнографічна. – А. Кр.

[М. Л: Пор. Geschlechtsleben, ст. 436б, № 308, та ст. 438, № 309.]

№ 175 (= т. III, ст. 103): «І не нахвалятса» – теж 19 червня 1859. Глузування з кацапів. Син каже батькові про свою сестру, що в неї все не як у людей. А сестра чує та й одказує, що дядькові сини давно її знають – «і не нахвалятса». Друкувати приказку не можна, бо єсть незвичайні слова. – А. Кр.

№ 176 (= т. III, ст. 103): «Малчі!» – того ж таки 19 червня 1859. Із життя кацапів. Дівчинка Танька попросила в свого брата Ваньки, щоб він їй урізав хліба, а він каже: «Малчі!» і вилаяв її довго і дуже погано. Танька йде жалітися до матері і слово-в-слово переказує їй братову лайку. Обурена мати будить чоловіка і дословно переказує йому Ваньчині слова й велить, щоб він «калатіл Ваньку». Але старий говорить, що не битиме, бо як розсердиться Ванька, то зробить так, що його лайка на сестру стане вже не лайкою, а правдою. – А. Кр.

№ 198 (= т. III, ст. 119, після «Чий то собачка?» 22 червня 1859): Soli nie żałował – теж 22 червня 1859. Дурний німець дарує козакові п’ять возів вовни, сап’яну та пів хури солі, аби він йому переробив жінку. Пієса порнографічна. – А. Кр.

№ 200 (= т. III, ст. 120). У надрукованій приказці «Панна й парубок» – 23 червня 1859 – ми після 7-ої строфи знаходимо таку примітку: «Далі йде ніби 2-ий розділ цієї самої пієси, без особливого заголовку. Дата та сама: 23 червня. Парубок питає панну, де найкраще будувати млинок, і подає свою раду. Питається ще: якби лежали штани та спідниця – то що вона підняла б? чи штани чи спідницю? – і з її відповіди строїть каламбур. Все те не до друку. – А. Кр.

№ 213 (= т. III, ст. 126, після «Kuracya od oczu» 24 червня 1859): «Ksiądz Anastazy» – теж 24 червня:

Законник Настазій

Жінку сповідає і т. д.

До друку не годиться із-за змісту порнографічного. – А. Кр.

[М. Л.: Цю примітку зробив не А. Кримський, а Василь Лукич, викинувши геть усю приказку. Суть її в тім, що сповідальниця після сповіди біжить до старого прелата поскаржитися на ксьондза Анастазія, який ладен був задовольнити її десять разів на ніч. Прелат, понизавши плечима, признався: «Ten może!»]

№ 214 (= т. III, ст. 126): «Patryotyczne kazanie» – теж 24 червня 1859. Писано по-польськи, тільки перший рядок по-українськи. Теє казання (1832 р.) мав казати один ксьондз до жінок. Він радив їм брати од москалів гроші та оддавати третину на повстання, третину на костьол, а третину йому самому, та ще на три гроші покупити мила й добре обмитися по москалях. Багато є незвичайних слів. – А. Кр.

№ 222 (= т. III, ст. 132, після «Pchła» 27 черв. 1859): «Naco tego?» – теж 27 червня. Жид у пана не вміє поводитися гаразд і скидає всю вину на свій рипучий чобіт. – А. Кр.

[М. Л.: Кінець приказки:]

– «A nuż, szelmo, jeszcze tak!»

– Naco panu, tego?

Z mego bótu śmierdzi tak

Jak iz psa gniłego».

№ 225 (= т. III, ст. 135, після «Турок і козак» – 29 червня 1859). «Руський і турецький бог» – теж 29 червня. Зачинається ось як:

Серед міста в Цареграді

Колись турки взяли –

Свого бога і нашого

Разом змалювали і т. ін.

Зміст не надається до друку. – А. Кр.

[М. Л:. Вони змалювали, ніби христіянський бог їсть так багато сала, що аж живіт йому розвільнило. А турецький бог із жалем на нього дивиться. Турки показали цей малюнок козакам:]

А в козаків на ті речі

Розуму ставало:

– А що ж? кажуть: – ото наш бог

Обідає сало,

А ваш бачить, що так смашно

Та й сам бідний хоче,

Ото й руку про[с]тягає

I дивиться в очі.

[Але християнський бог готовий дати турецькому не те, що сам їсть, а лиш те що з нього вилізає].

Безперечно, що галицький видавець був би понищив ще десятків два інших приказок Ст. Руданського, коли б А. Кримський – уже серед друкування – не надумавсь був тихенько, потай Вас. Лукича, робити в них зміни. Приміром, зустрічаючи в Руданського дуже неароматне слово для зазначення екскременту, він таке слово заміняв спокійнішим словом «кізяк» і посилав рукопис до Львова, – і тоді тая приказка могла побачити світ у Галичині. Реєстр отак-о змінених приказок потім додав А. Кримський у передмові вже аж до V тому, себто як уже проминула «небезпека».

Примітки

Подається за виданням: Кримський А., Левченко М. Знадоби для життєпису Степана Руданського. – К.: 1926 р., с. 171 – 179.