[22-4] Уваги про діалектичні особливості мови Руданського – фонетичні, морфологічні. Наголоси

А. Кримський, М. Левченко

Третя група редакторських приміток А. Кримського характеризує мову Ст. Руданського з її діалектичними особливостями, од яких одступив друкований текст через те, що редактор бажав додержуватися звичайних норм літературної мови. Спробуймо ті дуже й дуже розкидані уваги згуртувати більш-менш систематично, складім з них нехай мозаїчну, але зате єдину картину, хоч для того доведеться часом цитувати А. Кримського не зовсім слово-в-слово, а так, як того вимагатиме «мозаїчна» стилістика. Що всі написання Руданського довелося мені перевірити за поетовими автентичними рукописами, про це либонь не треба було б і згадувати.

Почнемо з голосних звуків (або точніш – літер).

В слові «камбала» Руданський після б пише завсіди у, не а: «камбула» (друковано: «камбала» II, 221; 267). В одному місці на те у падає навіть наголос:

Лиш медведі, свині, коні,

І кроти не були;

Та ще боцяна не було,

Скойки та камбули (II, 102).

З огляду на риму оцієї строфи та на її наголос, довелося в друкованому виданні залишити в цій строфі авторову орфографію: «камбула».

Ненаголошене е густо-часто заміняється в рукописах Руданського на ы, приміром: лыжаты, чыкаты, чырвоный, высиля (= весілля), ныбога, Тытяна, миже (себто «меже», між). Але в друк. виданні маємо: лежати, чекати, червоний, весілля, небога, Тетяна, межи або меже (II, 15; 24; 54; 200; 201), і т. і., і т. і. Аналогічно з тим Руданський пише заиць (чит. «заїць») – очевидячки замість «заєць» (у друк. виданні це виправлено на «заяць», III, 61). Що ж до букви и в «прислівля (= «предисловіє», «предсловьє»), як надрукував був Вас. Лукич на окладинці 1-го т. та в І, 126, то тут за цеє и сам Руданський абсолютно не винен: у нього в рукописах пишеться раз-у-раз тільки «преслівля» (рукоп. т. 1, л. 213; т. II, л. 204 – 1-шої ред.; друков. т. II, ст. 230; т. III, ст. 1).

І навпаки замість ненаголошеного и (ы) часто пише Руданський букву е: хелитнся, похедывся, лебонь, розвенеться, техенько, меленький, лехе, девытыся, в пивсеткахь. У виданні всі такі написання виправляються на: хилитися, похилився, либонь, розвинеться, тихенько, миленький, лихе, дивитися, в півситках (II, 15; 86). Між іншим ми маємо в рукописі «крыкне» замість «крыкны!» в таких віршах:

Глядыжъ – каже – якъ спытаю:

«Чее сее поле?»

«То ты крыкне: «твоє власне,

А бидного – голе!..» (І, л. 191 об.).

Таких випадків, – додає А. Кримський, – що ненаголошене е замінюється буквою и, і навпаки, в Руданського дуже багато, і я вже не раз про де згадував вище. Але цим разом приклад дуже цікавий, бо через те нічим не відрізняються способи приказовий і висказовий (II, 201).

«Задля ярмаркової колоритності ніде в друку не виправлено «пелепони» на «пилипони» (II, 87), як того вимагала б етимологія (Пелепонами, або пилипонами звуться на Україні не тільки розкольники-«филипповцы», а й усякі великоруси).

В т. II, 68 надруковано: «І зібрався препоганий у лиху годину», тимчасом як у первописі: «прыпоганнй» (І, л. 60 об ). Редактор виправив теє «пры» на «пре», бо перша часточка ослабляє силу прикметника, а друга – прибільшує; та й у переднішій строфі ми маємо авторове-таки: «Данило препоганий» (II, 68).

Скрізь друковано: «штири» (II, 100; 234 і ін.), а у Руданського мало чи не раз-у-раз пишеться: штыре [[Прим. 1925 р.]. В нотатках надруковано: «в первописі всюди штирі (II, 100; 234), але ж це живовидячки друкарська помилка зам. «штыре». М. Л.].

Замість е або є Руданський пише я в словах: Ягипту, лядащо, каляндаривь, – друковано: Єгипту II, 188, ледащо II, 141 (але і лядащо III, 99), календарів III, 139-

Для пасивного дієприкметника закінчення «-еный» чергується у Руданського з закінченням «-яный». «-аный», напр. окрім «втомленый» маємо і «втомляный», а після шиплячих : уражжаный (друк. «уражений» II, 66), сужаний (друк. «сужений» II, 70), покошаная нива (друк. «покошеная» II, 60) і ін. Аналогічно: вараныци (друк. «варениці» II, 207).

Не е, а і (пиш. и) ми маємо в рукописах Руданського в родовому відмінку: каміня, беріга (друк. «каменя» «берега» III, 81 і II, 170). Форма «беріга» тим позначніша, що вона повноголосна, а вже ж у повноголосних формах староруське е звичайно не переходить у українців в і навіть у називному відмінку, де склад закритий [В паралель до цього зазначім тут-таки, що є у Руданського «кукілем» (друк. II, 201; рукоп. «кукилемъ» І, л. 190 об.) зам. сподіваного «куколем». – М. Л.].

В т. II, ст. 89 надруковано: «архирей», а в чернетці (= 1-ій ред.) у Руданського написано: «архыргій», форма рідко де уживана, але з філологічного погляду дуже правильна, ба навіть правильніша, ніж «архирей».

Згідно із звичайною правобережною вимовою (не тільки подільською) Руданський подає вимову з и (не з і) в словах «гилля» «гиллячко» і т. і. (пише: «гыля» «гылячко»), – і так надруковано (II, 212; III, 150; 151; і в т. І, 55).

Замість и рукопис подає вимову і в слові «напротів» (пиш. «напротивъ»), але друк. «напротив», II, 86. Так само вимовляв Руданський: «зіму зімувати», але надруковано (через Вас. Лукича) «зиму зимувати» II, 199. Щодо надрукованого у М. Комара (І, 119) «ділина», то це не збігається з рукописом, – треба було б друкувати «дилина» (це значить «мостина», або «дошка»; II, 122).

Однаково пише Руданський і «кривля» і «крывля», друк. «крівля» (II, 205). Так само: «закрывавылась крывлею» (і це віддано в друку, III, 151). Трапляється в нього і «кровавый» («кровавий піт» II, 217; «кровавий місяць» II, 136).

Про те, що Руданський пише «очы», а не «очи» (друков. скрізь «очі»), див. нижче в огляді морфології.

Замість надрукованого «земля задвижала» (II, 52), рукопис показує вимову «задвіжала». Після губних звуків (б, п, в, м) українське и в певних позиціях часто звучить як і. І так само з буквою и надруковано: «пизвиска» III, 124, хоч у авторовому рукописові ми маємо орфографію «прызьвиска» II, л. 171 об. (чит. «призьвіска»). Особливо часто рукопис дає букву і в закінченні називного відмінку прикметників чол. p.: «линывій» (друк. «лінивий» III, 41), «пипъ увдовій» (друков. «увдовий» І, 150; III, 41), «голубь сывій» (друк. «сивий», II, 16). А в тім, це може бути незалежна од живої вимови стародавня графіка; пор. в рукопису: «визь порадній» (друков. «віз порядний» III, 65), не кажучи вже про закінчення «-кій»: «хрестъ високій» (друк. «хрест високий» II, 15), «лисъ чорненькій» (друк. «ліс чорненький» II, 19), «нижъ остренькій» (друк. «ніж остренький» II, 19). Однаково і и і ы читаєм ми у Руданського в формулі «добри-вечирь» і «добры-вечиръ», і то в двох сумежних строфах. В обох випадках галицький видавець Василь Лукич виправив на «добрий вечір» (III, 145).

Й випадає у Руданського в слові «станя»; друков. «стайня» (III, 6: «із стайні»). Про відсутність й у формах давального і місцевого відмінків жіночого роду (напр.: «зелені траві» і «на зелені траві») говориться нижче, у відділі морфології.

Асиміляція звука о звукові а констатується у Руданського послідовно в таких словах як «багатий», «багато» (так і друковано, прим. II, 42; 57; III, 94) та «багач» (друк. III, 92). Окрім того він пише а (і так друковано) в слові «файда»: «тут старий його файдою: – а не халасуй!» III, 29, дарма що в споріднених та звичайніших словах ми тут а не чуєм, а чуємо скрізь: «хвойдина», «хвойдати», ще й навіть з наголошеним о.

Замість ненаголошеного о пише систематично Руданський у в «домувына» (друк. «домовина» II, 27) і навпаки пише о зам. ненаголошеного у в «чепоритися» (друк. «чепуритися» II, 208). Особливо часто плутає Руданський прийменник су і со: сусіди і сосіди (II, 59); соперечка (II, 201). Друк. «сусіди», «суперечка».

В словах «возьмеш», «возьме» Руданський писав частіш букву о, не і, у 1-ій редакції своїх писань, а в 3-ій редакції ми в тих самих випадках бачимо чергування о і і. Так і друковано (II, 165): «возьмеш» і «візьмеш». Те, що, надруковано в II, 119: «диявіл», цілком відповідає тому, що і в оригіналі: «діявилъ» (І, л. 108). Про фонему «кукілем» (не «куколем») в II, 201 згадано вище, ст. 181, виноска 2.

Поплутання ненаголошеного ю та і бачимо в чергуванні «цюлуватися» і «цілуватися», але друкується переважно лиш і: «цілуються», «поцілувались» III, 122 (хоч разом з тим і «поцюлує» II, 30). Трапляється у Р-ого фонема «глібокий» (що повстала очевидячки з «глюбокий»); друк. «глибокий» (II, 27; пор. І, 57).

В словах, котрі починаються з голосного звуку, Руданський любить додавати на початку придих, чи призвук. Систематично він пише: «гиншый, гинше» (друк. на галицький лад: иньший, иньше II, 78; 111; III, 33), «гатаман» (друк.: атаман, III, 49). Ім’я «Адам» у віршах писав Руданський без придиху (і так друковано, прим. II, 106 і д.), а в прозаїчних «Вакулиних оповідках» він писав «Гадам» (і так друковано, II, 236 і д.). Ім’я Христового ворога Руданський геть усюди пише «Гыродъ», а не «ЬІродъ» і не «Иродъ»; та мабуть чине на всій Україні так само говорять, та й філологічно буква г тут не лишня (Herodes); так і надруковано з г («Гирод» II, 187-188). Скрізь замість друкованого «огонь», «огничок» (II, 36; II, 46 і ін.) в рукописах маємо «вогонь», «вогничок».

Погуртуємо редакторові уваги і про приголосні звуки (чи букви).

Дзвінкі приголосні Руданський вимовляв в певних звукових позиціях як глухі, і тому приміром писав він «звитки» (І, л. 102 об.; друк. «звідки» II, 113). Не фонетичний факт, а попросту невдала етимологізація виявляється у нього в орфографіях «витдае», «витдала = друк. «віддав», «віддала» (II, 19; II, 36). Так само треба добачати псевдоорфографію, а не факт живого подільського діалекту в написанні «середужчий» = друк. «середущий» (II, 148; II, 25; II, 29).

Р у Руданського завсіди тверде, як от І, л. 5: «вороны своимь крыкомь буру накликають» (друк. «бурю» II, 17), «вже й вечеру подали» (друк. «вечерю» II, 25). інші приклади (з дуже багатьох): порадокь, бражчаты, горувати, радь (= «ряд»), встрагла, прамо, забаруся, нарадився (друк. «нарядився купцем дальним» II, 142) і ін. і ін., – і в виданні все те друковано з р м’яким. Без зміни надрук. «говору» (III, 134), бо треба було зберегти риму до «надвору». Замість авторового «царом» друк. «царем» (II, 226).

Слово «пещера» Руданський раз склоняє твердою відміною, раз – м’якою, і в друк. виданні теж нема одностайності: «край пещери, від пещери» (II, 61) і «край пещері, від пещері» (II, 64-65).

Тверде л і м’яке ль чергуються у Руданського в слові «мел[ь]ник»; друк. скрізь: «мельник» (II, 197). Замість друкованого «шальки» (II, 152) в рукопису: «шайки», – що вказує на дуже м’яке ль.

Букву Г ми у Руданського зустрічаємо часто, і він її рідко віддає через кг, як тоді були робили інші українські письменники, а пише таки г або часом бере для таких випадків γ – грецьку букву гамму: «та дасть, дурный γою!» (друк. «гою» III, 157).

Замість надрукованого «рівно» (II, 34) в оригіналі стоїть «рімно, – жива діалектична вимова не тільки подільська [В т. 4, 126 надруковано ім’я міста «Ромни», а у Руданського писано: «Ровны»]. Замість друк. «сопляк» (III, 102) в первописі: «сомпляк». Надрук. «з стиду» (II, 152), а в оригіналі: «зъ встыду»; згідно з оригіналом надруковано: «набрались старости встиду» (II, 46).

М’яке с, яке українці звичайно не зазначають у письмі на початку м’якого складу, Руданський часто пише сь, прим. «посьпишае» (друк. «поспішає» II, 182). Дуже цікава фонема у нього: «сьватого» (рук. І, л. 118 об.), хоч там-таки на л. 118 об. ми читаємо в нього і «святый»і «святого» (друк. «святого» III, 81), та «цьвахамы» (рукоп. І, л. 208 об.; друк. «цвяхами» II, 219); порівняй і на Наддніпрянщині «цвях» і «цьвах».

III, 6: Замість друк. «б’ємось» в оригіналі стоїть «бьемость»: «а мы жъ бьемость изъ-за чести» (II, л. 15 об.). Коли це не помилка письма, то тут звук т є евфонічна вставка між тим м’яким сь, яким кінчається передуще слово, і між дальшим і, що ним починається наступне слово.

Сполучення сця Руданський часом віддає через стя, прим, «мистя» (друк. місця II, 149; II, 194). Мабуть він вимовляв «заїждяют», або «заїжджяют», бо писав «заиждають» (рук. II, л. 200) і «произждждяе» (II, л. 38) [Але й «заизжае» (рукоп. І, л. 132 об., в 1-ій ред.), і «заижджаю (л. 47 об. 3-ої ред.)]. А в тім, можлива вимова і «заїждают[ь]»-таки, – вимова відома подекуди і у великорусів. То так і надруковано (III, 159).

Замість надрукованого «зерна» (II, 130) в первописі маємо «дзерна» [Так само і в т. 4, 4 надруковано «зерно», а у автора писано: «дзерно»]. Але Руданський пише «змій», не «дзмій», і «змія», не «дзмія», дарма що в цих словах ми чуємо дз частенько. Надрук.: зьмій (II, 257), «зьмія» (III, 98). І надруковано дз, і в первописі у Руданського написано дз – у назві страви: «щупак надзіваний» (III, 22), – чистий полонізм: nadziewany (= з фаршем).

В слові «різний» – і в первописі писано, і в виданні друковано букву з (не ж): «як маку, різних птахів» (друк. II, 101; рукоп. І, л. 91), «так з’явились різні гади, різні жаби» (друк. II, 102; рук. І, л. 91 об.), «межи різними уривками» (друк. II, 230; рукоп. І, л. 213), «різні царства-господарства [вони] оглядають» (друк. III, 159; рукоп. II, л. 200); [М. Л,: порівн. ще в 4, 244: «все в нас різне»].

Подвоєння -лля, -ння, -ття і т. ін. у Руданського ми здебільша не знаходимо. Друкувалися відповідні слова часом теж без подвоєння (напр. «на Подоля зозуленька прилітала» І, 18; 177, тощо). Але частіш надруковано все з подвоєнням, прим. «кохання», до «смеркання» (II, 30-31). Зате ми маємо у Руданського подвоєне м’яке ль в слові «стрильляе» (л. 63 об. 3-ї ред.; «стрилляе» І, л. 163 в 1-ій ред.; друк. «стріляє» II, 172).

Без подвоєння, або без букви т пише Руданський «Оче нашъ» (рук. I, л. 68), чи «Оче нашь» (рук. II, л. 131). Та так і друковано: «Оче-наш читати» (III, 89), хоч перший раз виправлено на «Отче-наш» (II, 75).

Не подвоює Руданський ч і в «вичиняти» (І, л- 14; друк. II, 26 «відчиняти»).

Замість щ пише Руданський тільки одно ч в слові «знучайся» (рук. II, л. 14). Друкувалося тут: «згнущайся {III, 3), але в іншім місці так і друковано: «знучались» (II, 18).

Примітки

Подається за виданням: Кримський А., Левченко М. Знадоби для життєпису Степана Руданського. – К.: 1926 р., с. 179 – 185.