Переклад Георгія Потульницького

Пане Голово,

5-го жовтня 1920 року на мирній конференції в Ризі підписано протокол, в якому контр-агентами названі «Польща з одного боку, і Росія та Україна – з другого боку», тоді як, в дійсності Україна участі в переговорах не бере. Україна не тільки не воювала проти Польщі, а навпаки увесь час і донині виступає її союзницею і разом з нею провадить військову акцію проти Росії. Легітимний Український Уряд, який по закону від 28 січня 1919 року, отримав свою владу від Народного Конгресу, має і нині свого представника у Варшаві. Ніякого іншого Українського Уряду не існує. Склад виступаючих проти Польщі військ свідчить, що український народ в них участі не бере.

Ситуація, створена вищенаведеною вказівкою в протоколі про участь України, загрожує останній шкідливими наслідками. Росія бажала подібної ситуації ще з кінця 1917 року. Щоб поширити свою владу на Україну, Російський Радянський Уряд вживав для цього збройну силу і терор. Там, де не можна було встановити радянську владу, він створював фікцію такої влади. Щоб замінити українську легітимну владу – Центральну Раду – своїми радами російський уряд скликав 4 грудня 1917 року в Києві Селянський З’їзд. Але з 2000 членів цього з’їзду 1950 голосів висловилися проти радянської влади і за демократичну Центральну Раду. Після такої поразки, 50 членів з’їзду поїхали до Харкова, де проголосили Радянський Уряд України. Російський Радянський Уряд повіз цей фіктивний уряд до Брест-Литовська для переговорів з Німеччиною та іншими державами від імені України. Однак Німеччина, Австрія, Туреччина і Болгарія виявили це інсценування, а тому не захотіли вести з ними переговори.

Такі ж фіктивні уряди було утворено Російським Радянським Урядом за рахунок проголошення радянської влади в Литві, Естонії, Латвії і навіть в самій Польщі під час більшовицької військової окупації цих країн.

Згодом, Український Народний Конгрес 28 січня 1919 року рішуче висловився проти радянської влади.

Нині, коли вся Україна сколихнулася від боротьби проти більшовиків, Російський Радянський Уряд подібно тому, як він вчинив в Бресті, знову утворив фікцію Українського Радянського Уряду, щоб отримати визнання цього фіктивного утворення Польщею, тобто однією з держав Антанти. І зараз можна стверджувати, виходячи з вищезазначеного протоколу, що Радянська Росія досягла своєї мети, бо фікція набула вигляд реальності.

Нема ніякого сумніву, що все це може принести нову силу більшовизму і створить нові труднощі законному Уряду Української Народної Республіки, а також загрожує великою небезпекою перш за все Україні, а також Польщі і всій Європі.

Тому ми, як уповноважені представники законного Уряду Української Народної Республіки, яка буде продовжувати свою оборонну війну проти Росії, маємо за честь повідомити про вищесказане Вас, Пане Голово, і заявити, що всі акти, рішення, визнання і резолюції конференції, прийняті без участі Уряду Української Народної Республіки, вважаємо не обов’язковими для України.

Не відмовте прийняти, Пане Голово, висловлення нашої найглибшої поваги.

Представники Уряду Української Народної Республіки:

Сенатор Сергій Шелухин

Володимир Кедровський

Голова Дипломатичної Місії в Латвії

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 643-644.