Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історичні джерела / Чорнобильська катастрофа у… / 1988 рік / 3.03.1988 «А який прогноз на завтра?»

3.03.1988 «А який прогноз на завтра?»

Відділ публіцистики «Літературної України»

Відлуння теми

21 січня 1988 р. у нашій газеті було вміщено лист до редакції групи відомих вчених під назвою «А який прогноз на завтра? Атомна енергетика на Україні», у якому йшлося про цілий ряд екологічних проблем у зв’язку з планами енергетиків розширити будівництво Ровенської, Хмельницької та Південно-Української АЕС, а також про перспективи атомної енергетики на Україні взагалі та вузьковідомчі підходи до її розв’язання з боку Мінатоменерго СРСР. Ці питання розглядалися крізь призму недавньої постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про докорінну перебудову справи охорони природи в країні».

Відтоді минуло півтора місяця, а пошта продовжус приносити відгуки на ту публікацію. Пишуть робітники, колгоспники, службовці. Пишуть від себе, від імені своїх родин, цілих колективів… Працівники Республіканської бібліотеки УРСР імені КПРС, наприклад, звертаються до редакції так:

«Вдячні газеті за публікацію листа групи вчених про атомну енергетику на Україні. Проблеми, порушені в ньому, непокоять кожного. Вважаємо, що вони потребують невідкладного розв’язання. Приєднуємось до думок, поділяємо аргументи, наведені авторами листа. Вважаємо, що його необхідно надрукувати також у центральній пресі, з тим щоб ознайомити найширші кола громадськості з тривожним становищем атомної енергетики на Україні, щоб на найвищому рівні були прийняті рішення, які б розв’язали весь комплекс проблем ядерної енергетики. Н.Стрішенець, А.Приходько, Л.Федорова та інші (всього 19 підписів)».

Спочатку поміж листами з цього приводу переважали коротенькі відгуки, написані, очевидно, під першим враженням, як про те свідчать сповнені емоцій рядки.

«Нарешті громадськість, хоч і з великим запізненням, висловила свою позицію у важливій справі – щодо атомної енергетики. Ми цілком її поділяємо і приєднуємо свої голоси до тих, хто виступає проти розбудови на Україні атомних електростанцій. Сім’я Боброницьких, м.Київ, вул.Маршала Будьонного, 29/31».

С.М.Омельченко із села Малокалинівки Солонянського району Дніпропетровської області:

«Біду, яку може принести безвідповідальна розбудова атомних станцій, нічим не виміряти. Немає і не буде виправдань винуватцям чорнобильської катастрофи, але ж і немає ніяких гарантій, що трагедія не повториться на якійсь іншій станції, та ще й у більших масштабах…»

Таке ж занепокоєння звучить і в листі родини Смирнових із Ровно:

«Немає гарантій, що така непередбачена аварія, яка сталася в Чорнобилі, не трапиться в Нетішині та Кузнецовську – на атомних станціях, між якими живемо ми, трудящі Ровенської області. І тому виникає запитання: якими ж інтересами керувалися ті, хто примудрився в густонаселених районах України розмістити стільки реакторів? Як показав досвід, аварія на одному з блоків перетворилася на мільйонні збитки, а моральних – і не зміряти!».

Смирнови – не єдині ровенчани поміж наших кореспондентів: пишуть здебільшого люди, які проживають безпосередньо в регіонах, прилеглих до діючих АЕС, що дає підстави говорити про виникнення, умовно кажучи, «синдрому Чорнобиля». Ось кілька свідчень – листи від ровенчан:

«Шановна редакціє! Пишу до вас уперше. Питання, яке ви порушуєте у листі «А який прогноз на завтра?», не може не схвилювати людину, тим більше ту, яка вже пережила трагедію Чорнобиля. Ми приєднуємось до думки вчених, які виступили на захист землі, на якій ми живемо. Сім’я Слесаренків, м.Ровно, вул.Мірющенка, 41/51».

«Про яке підвищення потужностей Ровенської й Хмельницької АЕС може йти мова, якщо наше місто Ровно розташоване між ними? Дуже хотілося б, щоб це питання переглянули у Міністерстві атомної енергетики СРСР. Чечель Світлана Сергіївна, м.Ровно, вул.Млинівська, 17/3».

«Ми просимо довести наші голоси до людей, які посідають високі державні пости, нехай вони замисляться над тим, чи варто будувати і нарощувати потужності існуючих атомних електростанцій у таких густонаселених областях, як Ровенська і Хмельницька. Не будемо повторювати того, що вже писане й переписане, казане й переказане нашими письменниками, вченими, громадськими діячами. Ми лише просимо запитати від нашого імені працівників Міністерства атомної енергетики СРСР, хто нам може дати гарантії, що сьогодні чи завтра на Ровенській або Хмельницькій АЕС не складеться така непередбачена ситуація, яка виникла в Чорнобилі? Ми неспокійні за долю наших дітей, за їхнє майбутнє. З пошаною – родина Симоновичів: Галина Миколаївна – бібліотекар Ровенської обласної бібліотеки для дітей, Микола Михайлович – ст.інженер ремонтно-будівельної дільниці».

«Я, проста радянська жінка, мати двох синів, приєдную свій голос до думки наших видатних вчених. Я не хочу плакати так, як плакали матері Чорнобиля і навколишніх сіл. Я хочу бачити своїх синів живими-здоровими, хочу доглядати внуків, бачити синє небо над головою, мирне й щасливе життя своїх рідних і всіх людей на землі. З пошаною – Любов Василівна Федорась, м.Ровно, вул.Кіквідзе, 24».

Трохи пізніше на адресу редакції пішли листи, автори яких роблять спробу обміркувати ситуацію, що склалася, намагаються внести свої пропозиції. Ветеран праці з Києва (вул. Семашка, 21) Вадим Якович Кушнір пише:

«Десь так 25 січня сусіди дали мені 3-й номер вашої газети з листом «А який прогноз на завтра?» Під великим враженням я в першу чергу побіг на пошту й передплатив ваш тижневик. Передплатив на 6 місяців, щоб мати змогу без турбот продовжити або припинити передплату, залежно від того, якими ви станете через півроку. А поки що випрошую «вас» у знайомих… Прошу передати вдячність авторам листа за їхню мужність і принциповість. Підходити до питання розвитку атомної енергетики в такій «гущі» населення треба б з більшою обережністю й відповідальністю, ніж деякі наші діячі, особливо мінатоменергівці, які живуть за добру 1000 км від нас. Я сам займаюся охороною праці й добре знаю, до чого призводить злочинна практика: план – якою завгодно ціною! Схоже, ці люди нічого не навчилися за останніх два роки, а може, й простіше: не питай совісті в того, хто її ніколи й не шукав. Чи не час, зважаючи на перебудову, передати останнє слово в таких відповідальних питаннях інспекціям регіонів та громадськості?»

Кандидат медичних наук, педіатр зі Львова М.М.Канараба пропонує:

«Будівництво АЕС і нових енергоблоків слід уже припинити. Україна щедро наділена природою іншими джерелами енергії (вугілля, природний газ, нафта гощо). Тільки уряд республіки повинен дбати про раціональний розподіл цих багатств, насамперед піклуватися про здоров’я людей і збереження природи. При дотеперішньому способі господарювання наш квітучий край швидко перетвориться на пустелю».

А родина киян Савонових (проспект Корнійчука, 36-а) висуває цілу програму:

«Ми поділяємо думки провідних учених України. Але хотілося б дещо додати. Загрозлива екологічна ситуація створювалася поступово як наслідок безконтрольних дій різних відомств. З таким становищем можна покінчити радикальними заходами, які б гарантували поступове, але неухильне поліпшення екологічної ситуації. Для цього, на наш погляд, треба:

1. В найкоротші строки скласти карту наявної екологічної обстановки на Україні, яку регулярно, щомісяця, поповнювати новими даними та доводити до відома населення. Для гарантування достовірності таких карт встановити сувору відповідальність (аж до кримінальної) за видачу фальшивої інформації.

2. Припинити роботу підприємств, що забруднюють навколишнє середовище своїми шкідливими викидами.

3. Обмежити застосування хімічних добрив та отрутохімікатів.

4. Припинити виробництво хімікатів у межах густонаселених міст.

5. Припинити розбудову АЕС, забезпечивши дефіцит енергії за рахунок широкого використаиия альтернативних джерел та її економного використання.

6. Надати урядові республіки право, враховуючи громадську думку, вирішувати, де, як і чи будувати на території республіки (без диктату планових органів «згори») «небезпечні» об’єкти, щоб зберегти екологічну рівновагу і не наробити непоправного лиха».

Услід за емоційними листами-відгуками, за пропозиціями читачів, стали надходити й цілі статті, в яких своїми міркуваннями діляться фахівці. Ось кілька цитат з розлогого листа геофізика, гірничого інженера із львівського інституту «Теплоелектропроект» Олексія Володимировича Потульницького:

«Цілком згоден з тим, що войовнича відомча позиція Мінатоменерго СРСР не знає меж… Вартість кіловата, виробленого на нашій АЕС, справді набагато нижча, ніж, скажімо, у Франції чи Японії, де кількість атомних реакторів на одиницю площі незрівнянно вища, ніж на Україні. Справа в тому, що вони витрачають на техніку безпеки й автоматичне обслуговування АЕС у кілька разів більше коштів, ніж ми, а звідси й ціна кіловата вища. Про компетентність відомства з питань сейсмотектонічного, сейсмологічного та інженерно-геологічного досліджень можна судити з численних відгуків держбудівських організацій, які визнали низьким технічний, науковий та економічний рівень проведення цих робіт. Досить назвати хоча б примітивні методичні прийоми вивчення карстових явищ на Ровенській АЕС, коли при проектних дослідженнях не проникали на всю товщу крейдяних покладів (до базальтів), хоча й передбачали, що ці поклади підвладні різним процесам внаслідок зміни водного режиму під техногенним впливом…»

О.В.Потульницький підтримує пропозицію про використання на Ровенській АЕС стічних вод річки Полтви, яка, ставши фактично стічною канавою Львова, «забруднює грунтові води упродовж свого русла, а також Західний Буг і водосховище на Добротворській ДРЕС…» З цього ж приводу надіслав свої міркування інший львів’янин – доктор фізико-математичних наук, заслужений діяч науки УРСР, професор Віталій Якович Скоробогатько:

«…Кілька слів про перекидання води з Дністра й Західного Бугу на АЕС. Вражає, як енергетики легковажно готові зламати одвічні екологічні системи. В басейні Дністра дві республіки, для однієї з яких ріка – єдине джерело водопостачання. Нагадаю, що Одеса також п’є воду з Дністра. Як же можна забирати воду, яка необхідна приблизно 20 мільйонам людей і потреба в якій дедалі зростатиме? Західний Буг і донині забруднює Полтва, яка є тепер стічною канавою Львова та Золочева, а Західний Буг, до речі, впадає у Віслу. Отож проект перекидання його вод має, як бачимо, міжнародний характер… Треба тут згадати ще й «роботу» меліораторів, які перетворили десятки річок на канави, що влітку геть пересихають, у багатьох селах щезла вода а криницях, не вистачає її й для промисловості. Меліоратори – ще одне відомство, на яке давно треба надіти гамівну сорочку громадської думки…»

Про перспективи розвитку атомної енергетики на Україні, зокрема про енергетичну ситуацію на Донбасі, йдеться в листі дійсного члена Географічного товариства УРСР, лауреата Всесоюзного конкурсу науково-популярної літератури В.Замкового з Артемівська Донецької області.

Поміж інших відгуків є й такий, названий «Відозвою, жалобою, просьбою» (стиль викладу зберігаємо):

«Ми, пенсіонерки жахливого Чорнобиля, звертаємося до Ради Міністрів СРСР з великою просьбою прислухатися до людей всяких – і вчених, і простих, розглянути весь комплекс проблем розвитку ядерної енергетики на території Української РСР. Ніхто не може відчути того душевного струсу так, як ми. Спочатку, після того пекла, «содома і гомори», ми всі ходили як задурілі, тепер ніби стає все на місце, бо дали хату, відбудували, ніби й матеріально можна жити. Але ночами не спиться, йдуть всякі думки, якась страшна туга огортає за тим родинним кутком, який гірше, ніж після фашиста, став знівечений, до якого не можна й заглянути. Люди в далеких краях живуть по 50 років, а на старість мріють про родинне гніздо, а ми його не маємо. Матеріальне забезпечення для людини – то ще мало. Інакше душа змучена до краю. Ще молодим легше, вони зайняті роботою, сім’єю, всякими турботами, а нам, старим, нема де відвести душу, чогось та душа і до бога тягнеться, і до церкви, може, пішли б, а то не близько… І так ночами не спиться, і всякі думи пливуть і пливуть, як то є в житті особистому і в житті цілого покоління…» На закінчення «пенсійне жіноцтво», як називають себе автори листа, додає: «Якщо потрібно підписів, то ми можемо зібрати тисячі».

Літературна Україна, 1988 р., 3.03, № 9 (4262).

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 52

Модифіковано : 22.04.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.